Читати книгу - "Забуте вбивство"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Її слова довго відлунювали в тій затишній і простій вітальні.
Джайлз тихо повторив, майже не дихаючи:
— То був хтось інший…
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Адреса
«Роял Кларенс» був найдавнішим готелем у місті. Він мав приємний вигнутий півколом фасад, і в ньому панувала атмосфера давніх часів. Тут досі оселялися переважно ті родини, які приїздили на місяць на узбережжя моря.
Міс Нарекот, що сиділа за столом у приймальні, була повногрудою дамою сорока семи років зі старомодною зачіскою.
Вона підвела голову й подивилася на Джайлза, що його її проникливі очі оцінили як «одного з наших приємних клієнтів». І Джайлз, який мав добре підвішеного язика й умів знаходити підхід до людей, коли в цьому виникала потреба, розповів їй досить переконливу історію. Він побився об заклад зі своєю дружиною, чи її мачуха жила в цьому готелі вісімнадцять років тому. Дружина сказала, що вони ніколи не розв'яжуть свою суперечку, бо всі старі реєстри на цей час у готелі давно вже повикидали, але він їй сказав: «Нісенітниця!» Такий респектабельний заклад, як «Роял Кларенс», зберігає свої реєстри не менш як сотню років.
— Ну, не зовсім так, містере Рід. Але ми зберігаємо книги, де написані візити наших давніх постояльців. До речі, там можна знайти дуже цікаві імена й прізвища. Так, у нас зупинявся одного разу король, коли він був ще принцом Вельським, принцеса Олдемар Гольштайн-Ротц мала звичай приїздити сюди кожної зими зі своєю фрейліною. Бували в нас також знамениті письменники, й містер Довер, художник-портретист.
Джайлз відповідав їй, як годилося, з великою цікавістю та респектом, і незабаром священний том, у якому зберігалася інформація про візити того року, що їх цікавив, був принесений і покладений перед ним.
Спочатку йому показали кілька знаменитих імен, а потім він сам перегорнув сторінки до місяця серпня.
Атож, там і справді був запис, який він шукав.
Майор і місіс Сетаун Ерскін, Енстел-Мейнор, Дейт, Нортумберленд, 27 липня — 17 серпня.
— Ви мені дозволите переписати звідси одну адресу?
— Звичайно, містере Рід. Вам треба папір і чорнило? О, ви маєте авторучку. Пробачте, мені треба вийти до зовнішнього офісу.
Вона покинула його з розгорнутою книгою, Джайлз переписав потрібну йому інформацію.
Повернувшись у Дім-на-Горі, він знайшов Ґвенду в саду — та стояла, нахилившись над трав'яним бордюром.
Вона випросталася й подивилася на нього із запитанням у погляді.
— Тобі пощастило?
— Думаю, що так.
— Енстел-Мейнор, Дейт, Нортумберленд, — прочитала Ґвенда тихим голосом. — Атож, Едіт Паджет сказала, що вони були з Нортумберленда. Цікаво, чи вони досі живуть там?
— Нам треба поїхати й подивитися.
— Так, так. Ліпше буде поїхати. Коли?
— Якнайшвидше. Завтра? Замовимо машину й поїдемо. Я покажу тобі трохи більше Англії.
— А якщо вони померли — або виїхали, і там живе хтось інший?
Джайлз стенув плечима.
— Тоді ми повернемося, щоб дослідити інші лінії. Я написав Кеннеді, до речі, і попросив його надіслати мені ті листи, які Гелена написала йому після свого від'їзду — якщо він досі їх має — і зразок її почерку.
— Я думаю, нам треба зустрітися з іншою служницею, з Лілі, тією, котра почепила бантик на Тома.
— Цікаво, що ти раптом пригадала її, Ґвендо.
— А й справді цікаво. І я пригадала також Тома. Він був чорний із білими плямами й мав троє гарних кошеняток.
— Кошеняток? Том?
— Атож, ми називали його Томом, а потім виявилося, що то Пусі. Ти ж знаєш, як буває нелегко визначити стать кота. Але цікаво, ще сталося з Лілі? Едіт Паджет, схоже, зовсім згубила її з виду. Вона була родом не звідси, і після тих подій у Сент-Кетрін знайшла для себе місце десь у Торкі. Вона написала їй звідти раз або двічі, але на тому все й закінчилося. Едіт чула, ніби вона одружилася, але не знає, з ким. Якщо ми знайдемо її, то довідаємося набагато більше.
— І від Леоні, швейцарської дівчини.
— Можливо, але вона була іноземка й, мабуть, не дуже розуміла, що там відбувалося. Ти знаєш, я її зовсім не пам'ятаю. Ні, саме від Лілі ми довідаємося найбільше, я відчуваю це. Лілі була доскіплива й спостережлива… Я в цьому переконана, Джайлзе, тож опублікуймо в газеті ще одне оголошення, у якому ми звернемося конкретно до неї — до Лілі Ебот, так її звали.
— Гаразд, — сказав Джайлз. — Ми це спробуємо. Але завтра ми обов'язково поїдемо на північ і спробуємо щось довідатися про Ерскінів.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Материн син
— Назад, Генрі, — сказала місіс Фейн, звертаючись до астматичного спанієля, чиї безбарвні очі світилися жадібністю. — Ще одного коржика, міс Марпл, поки вони гарячі?
— Дякую. Дуже смачні коржики. У вас чудова кухарка.
— Луїза й справді вміє готувати. Хоч і дуже забудькувата, як і всі вони. І пудинги в неї всі однакові. Скажіть мені, як там зараз ішіас у Дороті Ярде? Вона так страждала від нього раніше. То все нерви, думаю.
Міс Марпл розповіла їй усі подробиці про хворобу їхньої спільної знайомої. Їй пощастило, подумала вона, що серед багатьох її друзів та родичів, розсіяних по всій Англії, вона знайшла жінку, яка була знайома з місіс Фейн і написала їй листа, повідомляючи, що міс Марпл тепер гостює в Дилмауті, і питаючи, чи не буде люба Елеонора такою
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забуте вбивство», після закриття браузера.