Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Міфи Давньої Греції 📚 - Українською

Читати книгу - "Міфи Давньої Греції"

641
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Міфи Давньої Греції" автора Катерина Іванівна Гловацька. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 63
Перейти на сторінку:
на колісниці й на весь голос владно сказав:

— Начувайтеся, колхи! Якщо ви не спіймаєте і не приведете до мене Медеї, щоб я вгамував своє серце лютою помстою, то ви всі відчуєте цю лють на собі. Тож негайно рушайте навздогін за «Арго», а поведе вас мій син Апсірт.

Колхи притьмом кинулися до своїх чорнобоких кораблів, стали їх хутко спускати на воду, а юний Апсірт ще й квапив їх, запалений батьковим гнівом.

Як летять у вирій птахи і немає їм ані числа, ані ліку, так один по одному рушали колхські кораблі навздогін за самотнім «Арго». Він уже встиг щезнути з обрію, і марно найгострозоріші колхи пильно вдивлялись удалечінь — жодної цятки не видно було на безбережному морі.

Тоді Апсірт звелів кораблям роз’їхатись у різні боки і навмання шукати «Арго», а сам із кількома кораблями швидко подався попід північним берегом туди, де лежить Скіфія, дика країна. Як Апсірт здогадався обрати правильну путь — невідомо, але зробив він це собі на біду.

Аргонавти вертали на батьківщину не тим морським шляхом, яким дісталися Колхіди, а зовсім іншим, — попід північним берегом, сподіваючись, що колхи не здогадаються плисти сюди. І тільки надумали це, як на небі засяяла довга золота смуга і пролягла до обрію саме туди, куди вони обрали путь, — то Гера посилала добрий знак своїм улюбленцям-аргонавтам. Вона ж дбайливо послала їм ходовий вітер, і ніс «Арго» із золотою головою богині швидко розтинав морські хвилі.

Та все ж колхи на чолі з Апсіртом випередили «Арго». Подавшись навпростець, вони перші дісталися місця, де в море впадає багатовода річка Істр, що тепер ми звемо Дунаєм. Тут вони перетяли дорогу аргонавтам і змусили їх пристати до острова в Істровім гирлі.

Ясон зрозумів: сили надто нерівні, й треба будь-що уникнути бою. Врешті обидві ворожі сторони дійшли мирної згоди: золоте руно лишиться аргонавтам, бо Ясон виконав усе, що зажадав від нього Еет, а Медея повинна покинути «Арго» і чекати справедливого суду в храмі богині Артеміди, що стоїть серед острова.

Дізнавшись про це, Медея стала просити Ясона не укладати такої угоди, і благання в її голосі раз у раз уривалось докором:

— Не віддавай мене, любий, пам’ятай свою клятву, яку дав у священному гаї богині Гекати. Хіба не я врятувала тебе від вогнедишних биків? Хіба не я допомагала тобі здобути золоте руно? І далі я завжди стану тобі в пригоді. А тепер нам треба позбутись Апсірта, без нього колхи не дадуть собі ради, і ми швидко від них втечемо.

І Медея намовила Ясона до чорного діла. Вона переказала Апсіртові, щоб прийшов уночі до храму богині Артеміди. Там, мовляв, вона передасть братові золоте руно, яке потай сама викраде з корабля, і вони повернуться разом до батька.

Юний Апсірт був ще такий довірливий, щирий, так не відчував підступу, що зробив усе, як казала сестра, і невдовзі лежав мертвий в Артемідинім храмі. О, коли б Ясон і Медея бачили, як гнівно дивились тоді на них невблаганні Ерінії, богині кривавої помсти! Ті Ерінії, що ніколи нічого не забувають…

Поки колхи ще не дізнались про Апсіртову смерть, «Арго» в нічній темряві вислизнув у відкрите море. Трохи згодом схаменулися колхи й теж вивели свої кораблі, та могутня Гера перепинила їм шлях, метнувши перед ними вогненно-сліпучу блискавку. Злякалися колхи і не стали наздоганяти «Арго», але й вертати додому не насмілились, пам’ятаючи слова жорстокого Еета. Так і зосталися вони жити на берегах широкого Істру.

А слухняний «Арго», напнувши білі вітрила, чимдуж мчав до вже недалеких рідних берегів.

Зевсова кара

Вечоріло. Аргонавти наближались до Греції і тішились думкою, що незабаром пристануть до Іолка. Та, стомлені до краю, вони надумали переночувати на березі, там, де в море впадає ріка Ерідан.

Та місцевість була здавна відома всім грекам: колись саме тут упав із небесної височини юний сміливець Фаетон, Геліосів син, що схотів був промчати небом на батьковій сонцесяйній квадризі. Тут і поховали Фаетона зажурені німфи, тут його рідні сестри Геліади так плакали й тужили, що врешті стали гінкими тополями на березі Ерідану.

Аргонавти, вкладаючись спати, чули, як сумно шелестить тополине листя. Від цього ставало так моторошно, що герої ледве перебули тут ніч.

Уранці небо облягли темні хмари, заходило на бурю, та аргонавти на те не зважали. Рідний берег уже близько, близько! Дружно веслуючи, вони підганяли свій корабель, і не було їм коли глянути вгору.

А чорні лиховісні хмари вже громадилися просто над ними. Раптом знявся вітер, все навкруг загуло, заревло, а спінені хвилі ставали все вищі. Буревій закрутив «Арго», наче тріску, в шаленім вихорі і погнав у відкрите море, все далі й далі від грецьких берегів.

Довго носило аргонавтів розбурхане море то в один бік, то в інший. Вони не мали тепер уже й гадки, чи близько, а чи далеко земля і скільки днів минуло відтоді, як покинули вони Ерідан. Дні були чорні, як і ночі, тільки часом пітьму краяли сліпучі блискавки, і тоді страшний грім розлягався довкола. Здавалося, збігли вже роки, а буревій не вщухав, тільки дужчав.

Знесилені аргонавти геть занепали духом. їх гнітили тяжкі думи. Чи буде коли край їхнім мандрам? Чи, може, вони роковані загинути тут, серед моря? Чим розгнівили вони безсмертних богів? Так стурбовано перемовлялися аргонавти, коли раптом усі почули віщий голос, що промовляв із корми:

— Всемогутній Зевс Громовержець розгнівався на Медею і Ясона за вбивство юного Апсірта. Цей гнів тяжітиме над ними, аж поки вони очистяться від пролитої крові. Зробити це зможе тільки чарівниця Кірка, рідна Еетова сестра, що живе на острові Ееї. Прямуйте туди!

Дивний голос лунав із корми, де був шматок деревини з віщого додонського дуба — його вставила сама Афіна Паллада, щоб допомагав аргонавтам у скруті.

Наблукавшись розбурханим морем, що поволі заспокоювалося й

затихало, аргонавти нарешті добулися до острова Ееї. Господиня сама вийшла на берег зустріти чужинців, а за нею бігло ціле стадо свиней. То були колись люди, що випадком попали на острів, і тут їх зачарувала своїм зіллям лиха чаклунка.

Зловтішно блиснули очі в Кірки, коли вона побачила, скільки людей на кораблі. Та на берег зійшло тільки двоє — Ясон і Медея. Чарівниця, хоч зроду не бачила своєї небоги, відразу впізнала її — адже в усіх, хто походив від Геліоса, мріло сонячне сяйво в очах.

Господиня повела Медею до свого палацу, а за ними

1 ... 30 31 32 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міфи Давньої Греції», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Міфи Давньої Греції"