Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

- Я, мабуть, вернуся з дітьми до шатра, якщо ніхто не проти. Амосе, чарівна паличка розповіла нам усе, що могла... чи міг би Гаррі її забрати?...

Містер Діґорі повернув Гаррі чарівну паличку, і той засунув її в кишеню.

- Ходімо, діти, - тихо покликав містер Візлі. Та Герміона й не думала йти. Її очі були прикуті до ридаючої ельфині. - Герміоно! - покликав голосніше містер Візлі. Вона нарешті зрушила з місця й пішла за Гаррі й Роном до дерев.

- Що тепер буде з Вінкі? - спитала Герміона, щойно вони покинули галявину.

- Не знаю, - відповів містер Візлі.

- Як вони всі до неї ставилися! - обурено вигукнула Герміона. - Містер Діґорі навіть на ім'я її не називав, а тільки «ельфиня»... а містер Кравч! Він же знає, що вона невинна, а однак хоче її вигнати! Йому байдуже, що вона злякалася, що розгубилася... ніби вона не людина!

- Ну, але ж вона таки не людина, - втрутився Рон.

Герміона обернулася до нього. - Це не означає, що в неї нема почуттів! Роне, це огидно... так говорити...

- Герміоно, я з тобою згоден, - швидко урвав її містер Візлі, закликаючи йти далі, - але зараз не час дискутувати про права ельфів. Треба якнайскоріше повернутися до нашого намету. Що сталося з іншими?

- Ми їх загубили в темряві, - пояснив Рон. - Тату, а чого той череп усіх так налякав?

- Усе поясню в наметі, - напружено відповів містер Візлі.

Та на узліссі довелося сповільнити ходу - там зібралася велика юрба переляканих чаклунів і чаклунок. Побачивши містера Візлі, вони кинулися до нього. - Що там відбувається? Хто її вичаклував? Артуре... це ж не... він?

- Авжеж, не він, - нетерпляче відгукнувся містер Візлі. - Ми не знаємо, хто саме, бо схоже на те, що винуватець роз'явився. А зараз, даруйте, я мушу знайти свій намет. - І він повів Гаррі, Рона й Герміону крізь юрбу до наметового містечка.

Там уже все стихло. Не лишилося й сліду від замаскованих чаклунів, хоч деякі спалені намети ще й досі диміли. З їхнього намету висунулася голова Чарлі.

- Тату, що сталося? - гукнув він з темряви. - Фред, Джордж і Джіні повернулися живі й здорові, а більше нікого нема...

- Усі зі мною, - повідомив містер Візлі, а тоді нахилився й заліз у намет. Гаррі, Рон і Герміона полізли за ним.

Білл сидів за кухонним столиком, притискаючи простирадло до закривавленої руки. У Чарлі була подерта сорочка, а Персі тримався за розпухлого носа. Фред, Джордж і Джіні були неушкоджені, але не відійшли від шоку.

- Тату, ти впіймав? - поцікавився відразу Білл. - Того, хто вичаклував Мітку?

- Ні, - зізнався містер Візлі. - Ми знайшли ельфиню Барті Кравча з Гарріною чарівною паличкою, але навіть гадки не маємо, хто саме вичаклував Мітку.

- Що? - вигукнули одночасно Білл, Чарлі і Персі.

- З Гарріною паличкою? - перепитав Фред.

- Ельфиню містера Кравча? - приголомшено вимовив Персі.

Містер Візлі з допомогою Гаррі, Рона й Герміони пояснив, що сталося в лісі. Дослухавши розповідь, Персі переповнився обуренням.

- Містер Кравч правильно робить, що виганяє таку ельфиню! - вигукнув він. - Як можна тікати, якщо він категорично їй заборонив... Зганьбила його перед усім міністерством... Добре було б, якби її викликали у відділ контролю за...

- Вона ж нічого не зробила... просто опинилася не в той час у не тому місці! - накинулася Герміона на Персі, і той отетерів. Адже Герміона завжди доволі приязно ставилася до Персі - набагато краще, ніж усі інші.

- Герміоно, чаклун такого рівня, як містер Кравч, не може допустити, щоб його ельфиня гасала скрізь із чарівною паличкою, мов дурна! - бундючно мовив Персі, опанувавши себе.

- Вона не гасала, мов дурна! - вигукнула Герміона. - Вона знайшла паличку на землі!

- Слухайте, хто-небудь може пояснити, що означає той череп? - нетерпляче поцікавився Рон. - Він нікому не робив шкоди... чого всі так розхвилювалися?

- Я ж тобі казала, що це символ Відомо-Кого, - перша відповіла Герміона. - Я про це читала в «Злеті й занепаді темних мистецтв».

- І він не з'являвся ось уже тринадцять років, - додав неголосно містер Візлі. - Зрозуміло, що люди перелякалися... їм здалося, що знову повернувся Відомо-Хто.

- Нічого не розумію, - насупився Рон. - Тобто... це ж лише видиво в небі та й годі...

- Роне, Відомо-Хто зі своїми посіпаками позначав Чорною міткою чергове вбивство, - пояснив містер Візлі. - Це викликало такий жах... тобі цього не збагнути, ти ще молодий. Уяви, що ти приходиш додому і бачиш над своєю хатою Чорну мітку, і знаєш, про що вона свідчить... - Містер Візлі здригнувся. - Що може бути гірше... це просто жах...

На мить запала тиша.

Тоді Білл зняв з руки простирадло, щоб оглянути рану і сказав: - Не знаю, хто її вичаклував, але сьогодні вона стала нам на заваді. Смертежери побачили її й перелякалися. Роз'явилися, перш ніж ми встигли здерти з них хоч одну маску. Добре, що Робертсів ми встигли вчасно впіймати. Вони не розбилися, і ми вже видозмінили їм пам'ять.

- Смертежери? - перепитав Гаррі. - Хто такі смертежери?

- Так себе називали прибічники Відомо-Кого, - пояснив Білл. - Сьогодні ми, здається, бачили рештки їхньої зграї - принаймні тих, хто врятувався від Азкабану.

- Білл, нема доказів, що це були саме вони, - засумнівався містер Візлі. - Хоча й дуже ймовірно, - додав він непевно.

- Я в цьому переконаний! - зненацька вигукнув Рон. - Тату, ми зустріли в лісі Драко Мелфоя, і він фактично зізнався, що серед тих психів у масках був його батько! А ми знаємо, що Мелфої були спільниками Відомо-Кого!

- Але навіщо Волдемортові спільники... - почав було Гаррі, і всі здригнулися. Як і більшість чарівників, Візлі уникали називати ім'я Волдеморта. - Вибачте... - миттю виправився Гаррі. - Навіщо спільники Відомо-Кого піднімали маґлів у повітря? Тобто, який у цьому сенс?

- Сенс? - перепитав містер Візлі і силувано всміхнувся. - Гаррі, вони вважають, що це кумедно. Коли Відомо-Хто був при владі, маґлів убивали просто так, для розваги. Сьогодні вони, мабуть, перепили й вирішили нагадати нам усім, скільки їх ще лишилося на волі. Така собі невинна зустріч давніх друзів, - скривився він з відразою.

- Але ж, якщо це були смертежери, то чому вони роз'явилися, коли побачили Чорну мітку? - здивувався Рон.