Читати книгу - "Гаррі Поттер і таємна кімната"

- А ще прищава, - підказав їй на вухо Півз.

Плаксива Мірта заголосила й вилетіла з підвалу. Півз кинувся слідом, шпурляючи в неї запліснявілі горішки й горлаючи:

- Прищава! Прищава!

- О Боже! - засмутилася Герміона.

До них крізь юрбу наближався Майже-Безголо-вий Нік.

- Гарно розважаєтеся?

- Еге ж, - збрехали вони.

- Досить багато народу, - гордо заявив Майже-Безголовий Нік. - Невтішна Вдова прибула з самого Кенту. Мені вже час виголосити промову, піду, мабуть, попереджу музик.

Але тієї миті музики й самі перестали грати. Вони замовкли разом з усіма, хто був у підвалі, почувши звук мисливського ріжка й схвильовано перезираючись.

- Отакої! - скривився Майже-Безголовий Нік.

Крізь підвальну стіну забігло з десяток коней-привидів, і на кожному з них сидів безголовий вершник. Усі несамовито заплескали в долоні; Гаррі теж кілька разів плеснув, але відразу перестав, побачивши, як засмутився Нік.

Коні учвал помчали до центру танцювального майданчика й зупинилися, ставши дибки; кремезний привид на чолі кавалькади, чия бородата голова під пахвою сурмила в ріжок, спішився й підняв свою голову високо вгору, щоб мати змогу оглянути юрбу (усі засміялися), а тоді, поставивши голову на шию, рушив до Майже-Безголового Ніка.

- Ніче! - заревів він. - Як ся маєш? Голова й досі тримається?

Він голосно зареготав, поплескавши Майже-Безголового Ніка по плечу.

- Вітаю тебе, Патрику! - стримано озвався Нік.

- Живі люди! - вигукнув сер Патрик, помітивши Гаррі, Рона й Герміону. Він мовби аж підскочив з подиву, від чого його голова знову впала додолу (юрба так і зайшлася реготом).

- Дуже кумедно, - похмуро буркнув Майже-Безголовий Нік.

- Не звертайте увагу на Ніка! - заволала з підлоги голова сера Патрика. - Він досі засмучений, що ми не дозволяємо йому вступити до Товариства! Але ж послухайте, - подивіться на нього!

- Я гадаю, - втрутився поспіхом Гаррі, помітивши багатозначний погляд Ніка, - що Нік дуже... страшний і... е-е...

- Га-га-га! - заверещала голова сера Патрика. - Таж він сам, мабуть, і попросив тебе таке сказати!

- Прошу уваги, я хотів би виголосити промову! - голосно сказав Майже-Безголовий Нік, прямуючи до помосту, освітленого холодним синім світлом.

- Мої покійні добродії, пані та панове, я з превеликим сумом...

Але далі ніхто нічого не почув. Сер Патрик і решта вершників почали грати в хокей з головою, а натовп став приглядатися до гри. Майже-Безголовий Нік марно намагався привернути увагу аудиторії, але зрештою піддався, коли повз нього під голосні підбадьорливі вигуки юрби просвистіла голова сера Патрика.

Гаррі вже дуже замерз, не кажучи про голод.

- Я більше не витримаю, - промимрив Рон, клацаючи зубами, а оркестр тим часом знову заскреготів, і привиди заповнили танцмайданчик.

- Ходімо, - погодився Гаррі.

Вони позадкували до дверей, вклоняючись і посміхаючись усім, хто їх помічав, і за хвилину вже бігли переходом назад, де було повно чорних свічок.

- Може, там ще лишився пудинг, - з надією вимовив Рон, першим наближаючись до сходів у вестибюль.

І тут Гаррі почулося знову:

- ...порву, пошматую, уб'ю!

Це був той самий голос, той самий холодний, убивчий голос, який він чув у Локартовому кабінеті.

Гаррі спіткнувся й зупинився. Він ухопився за кам'яну стіну, напружуючи слух, озираючись довкола і вдивляючись у тьмяно освітлений перехід.

- Гаррі, ти що?

- Знову той голос... Замовкніть на хвильку.

- ...такий голодний... так довго!

- Слухайте! - наполіг Гаррі, і Рон з Герміоною завмерли, поглядаючи на нього.

- ...вбивати... пора вбивати!

Голос почав слабнути. Гаррі був певен, що він віддалявся кудись угору. Охоплений і страхом, і цікавістю, хлопець глянув на темну стелю: як той голос міг рухатися вгору? Може, це якась мара, якій не можуть перешкодити кам'яні стелі?

- Сюди! - гукнув він і почав бігти вгору сходами до вестибюлю. Але тут годі було сподіватися щось почути, бо з Великої зали, де бенкетували з нагоди Гелловіну, долинав гомін голосів. Гаррі помчав мармуровими сходами на другий поверх, а Рон і Герміона тупотіли слідом за ним.

- Гаррі, що ми...

- ТСС!

Гаррі прислухався. З верхнього поверху долинув далекий і дедалі слабший голос:

- Я чую запах крові! Я ЧУЮ ЗАПАХ КРОВІ!

Гаррі аж серце стиснулося.

- Воно зараз когось уб'є! - закричав він і, не зважаючи на ошелешені обличчя Рона й Герміони, помчав угору перестрибуючи по три сходинки і намагаючись почути ще щось, окрім гупання своїх кроків.

Гаррі вилетів на третій поверх, а слідом за ним засапані Рон і Герміона. Вони не зупинялися, аж доки завернули за ріг, де починався останній порожній коридор.

- Гаррі, що все це означає? - запитав Рон, витираючи з чола піт. - Я нічого не чую!

Але Герміона раптом роззявила рота, показуючи углиб коридору.

- Дивіться!

Там щось світилося на стіні. Вони поволі підійшли, мружачись у пітьмі. На стіні поміж двома вікнами були виведені літери заввишки із тридцять сантиметрів, які мерехтіли у світлі смолоскипів.

ТАЄМНУ КІМНАТУ ВІДЧИНЕНО.

СТЕРЕЖІТЬСЯ, ВОРОГИ СПАДКОЄМЦЯ!

- Що то там висить знизу? - запитав тремтячим голосом Рон.

Гаррі мало не послизнувся, коли вони підступи-ли ближче: на підлозі була велика калюжа води, рон з Герміоною підтримали його, і всі поволі підійшли до напису, не спускаючи очей з якоїсь темної тіні під ним. Раптом вони збагнули, що то, й відскочили назад, розбризкавши воду.

На скобі для смолоскипа була підвішена за хвіст Місіс Норіс, кицька шкільного сторожа. Вона вже задубіла, вирячивши невидющі очі.

На кілька секунд вони заціпеніли. А тоді Рон проказав:

- Пішли звідси.

- Може, треба допомогти, - промимрив Гаррі.

- Повір мені, - сказав Рон, - краще, щоб нас тут не бачили.

Але було вже запізно. Гул, який нагадував гуркіт грому, свідчив, що бенкет щойно закінчився. З обох кінців коридору, в якому вони стояли, донісся тупіт сотень ніг і голосний, веселий гамір нагодованих учнів. Наступної миті увесь коридор заповнила юрба.

Розмови, вигуки, галас зненацька вщухли, коли учні, що були попереду, побачили підвішену кицьку. Гаррі, Рон і Герміона стояли самотньо посеред кори-дору, де раптом усе завмерло. Учні пропихалися вперед, щоб глянути на це жахливе видовисько.

А тоді серед тиші пролунав чийсь крик:

- Стережіться, вороги спадкоємця! Бруднокров-ці, тепер ваша черга!

То був Драко Мелфой. Його холодні очі