Читати книгу - "Яр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Яр" автора Іван Іванович Білик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 291
Перейти на сторінку:
але голос не слухався. Нарешті Максим видавив щось тягуче й невиразне:

— Дра-ась...

Батько якось поквапливо сіпнув у відповідь головою, а мати, вставши й тицьнувши обличчям у стіну, заголосила, мов на мертве, певно, згадала й старших дітей Петра та Марію, яких носить невідомо якими вихорами, і найменшеньких, Колька та Ванька, чиї й кісточки досі в землі побіліли.

— Не впізнав? — озвався між двома приступами жіночого завивання батько, і голос видався Максимові таким нещасним і слабким, мов із репнутої макітри. Перед батьком стояла вже порожня писана миска й мостилася на краєчку столу, невідомо, як тримаючись, темно-сіра, стерта з одного боку зубами, алюмінієва ложка. Права рука батькова тихо барабанила пальцями по шолудивій клейонці, а ліва чомусь лежала на колінах під столом. Старий визирав у вікно, Максим і собі глянув, але нічого не побачив і знову здивовано зупинивсь очима на батькові. Брудна мичкувата борода Архипа Івановича дрібно сіпалася вгору. Він подивився на сина, тоді видобув з-під столу ліву руку й поклав на церату:

— Бач, що зробили з твоїм батьком...

На столі лежала сповита брудними бинтами кукса, рука була без кисті. Батько плакав, ворушачи бородою й вусами, а Максим і досі стояв у розчинених дверях, не знаючи, що й робити. Мати тільки ображено схлипувала й ні на кого не дивилася.

Першим отямився старий.

—  Ну чого кау шморгаєш, дурко?

І цей змалечку знайомий вигук, і ледь відчутна тверда нотка колишнього батькового баса немов повернули все на свої місця. Максим знав, що то ненадовго, тимчасова омана, одначе в грудях йому попустило, він підійшов і сів навпроти батька за стіл.

— Та й по тобі добре поїздили... Сивієш...

Максим підсвідомо лапнувся пучками за скроні. Сивина була в таборі сущою дрібницею, і все-таки батькове зауваження схвилювало сина. Старий покрутив брудною куксою й невесело посміхнувся:

— Було мене колодами подавило, так руку хвершал одрізав. — Глипнувши на заплакану дружину, він сказав: — Мати мені на Соловки писала, що од тебе за всі ці годи не було письма, значить і тебе немає. Думали, тебе розстріляли... — Архип Іванович пильно придивився до сина, його борода й вуса знову почали дрібно тремтіти, і він лише по якомусь часі докинув: — А ти, кау, живий...

Хлопець кисло всміхнувся. Батько засоромився своєї плаксивости й ворухнув куксою:

— Це ще в тридцять восьмому руку побило, казали, після того випустять, нащо їм каліка, а вони не випускають і не випускають. Випустили тільки аж оце в іюлі, як война почалася... — Борода й вуса так само тремтіли, голос витонів і зривався, старий пояснив: — Отакий став тонкосльозий... — Щоб якось перебити слабість, він сердито прикрикнув до жінки: — Та поможи ж, кау, стягти сорочку... ходьом надвір...

Батько поплентав з хати, стара схопилася й подріботіла за ним, і Максим у вікно бачив, як вона силкується стягти з батька почорнілу сорочку, що розповзалася в неї в руках. Нарешті знявши, скрутила її й кинула, тоді принесла віхоть соломи й усе спалила.

До самого смерку старий спав у малій кімнаті, а ввечері, прокинувшися, знову сів на своє місце за столом. Максим слухав його нервову, шарпану розповідь про Сєвєродвінськ і Соловки, каторгу та війну, але до свідомости йому доходили тільки окремі слова й речення. Про каторгу Максим намагався не думати, а війна для нього почалася зовсім недавно, у день отого бомбардування тюрми, навіть іще пізніше, коли він приплентав додому, через те в голову йому й досі не бгалися всі ті жахи, про які слухав. А батько раз по раз повторював слова, що нарешті дійшли й до Максима:

— Така сила... така сила, кау...

Максим думав про інше. І вранці, ледве дочекавшись десятої години, подався до управи. Ганна Базилевич була вже в себе. Вона явно зраділа з цього райкового візиту, але Максим вирішив триматися на поважній відстані. Чемно поздоровкавшись, він просто поспитав:

— Чому ваш вибір упав саме на мене? — Йому здалося, що поводить себе не дуже розумно, і він зашарівся.

Пані Ганна здивовано кліпнула очима, тоді заходилася говорити щось про молодість, енергійність і освіченість, але він знову перебив її й ще дужче зашарівся:

— А чому саме я мушу цим займатися?

Молода жінка не знала, що відповісти на таке запитання. Вона знервовано потяглася до сигарети, яку щойно перед Максимовим приходом запалила, та в цей час відчинилися двері й на порозі став знайомий уже Максимові службовець із двоколірною пов'язкою на рукаві.

— Пані Базилевич, вас кличуть пан... ну, комендант.

Німецька комендатура містилася через дорогу, у колишньому будинку райкому партії, там тепер висів червоний прапор із білим колом та свастикою посередині. Ганна Базилевич заквапилася, погасила сигарету в чорній скляній попільничці, кивнула черговому «зараз», і коли той вийшов, устала з-за столу й помаленьку торкнулась Максимового плеча:

— Зачекайте мене, я швидко...

І Максим лишився в кабінеті сам. Йому було мулько на стільці, він не знав, що робити, — йти додому чи таки дочекатися її, тоді, ніяково глипнувши на двері, простяг руку до барвистої коробочки з сигаретами й запалив. Зрештою, людина мусить поводитися природно й просто. Німецькі сигарети були дуже слабкі й не йшли в жодне порівняння з товченою махоркою, до якої він останніми днями звик. І чого йому, власне, треба від цієї жінки?

Допаливши сигарету й почекавши ще хвилин із десять, він вийшов із кабінету, але на вулиці, біля самого ґанку здибався з Базилевич. Жінка взяла його під руку й повела назад, Максим підкорився. У коридорі біля дверей із написом «Канцелярія» вона пропустила його вперед. Канцелярія була заставлена столами, і за кожним сиділа дівчина. Декого з них Максим пам'ятав на ім'я чи бодай з обличчя, але пані

1 ... 30 31 32 ... 291
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Яр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Яр"