Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

кришку, Маріка піднесла його до очей, аби ліпше роздивитися портрет при миготливому світлі, а потім наділа ланцюжок на шию. Прохолодний дармовис приємно торкнувся грудей. Більше затримуватися в цій похмурій кімнаті було нічого. Задоволена, що тепер вона зможе взяти з собою портрет, такий схожий на Гліба, Маріка зібралася йти геть. Вона задула свічку, повернулася до дверей і заціпеніла. На тлі прямокутника дверного отвору виник темний силует стрункої високої жінки. Маріці не потрібно було світла, щоб упізнати колишню хазяйку тутешніх покоїв.

— А я й не підозрювала, як ти проводиш дозвілля, — холодно мовила Агнеса. — Що тобі тут потрібно?

— Нічого, — пролепетала Маріка.

— Зрозуміло. Ти просто проходила мимо і зайшла на вогник, — посміхнулася герцогиня.

— Я дійсно потрапила сюди випадково. Заблукала і вийшла до замку, — спробувала виправдатися дівчина.

— І як часто ти тут випадково опиняєшся?

Маріка стояла, опустивши погляд на підлогу.

Їй було нічого сказати.

— Захотілося покопирсатися в чужій брудній білизні? Ти задоволена тим, про що тобі вдалося дізнатись?

Маріка відчула, як її щоки паленіють од сорому. В неї і в думках не було визнавати чужі таємниці.

— Я не збиралася нічого вивідувати, — заперечила вона.

— А може, ти вирішила зайнятися чорною магією?

— Зовсім ні.

— Не бреши мені! — прикрикнула на неї Агнеса. — Мені не подобається твоє зацікавлення чаклунством. Коли я була молода та дурна, я також захоплювалася чорнокнижництвом і не з чуток знаю, що добром це не кінчається.

— Але я не займаюся чаклунством! — вигукнула Маріка.

— А чому ж ти тут опинилась?

Маріка мовчала, їй не хотілося говорити про медальйон. Не діждавшись відповіді, герцогиня вела далі:

— Судячи з усього, ти тут буваєш часто, але я покладу цьому край. Ти на цьому ж тижні поїдеш до приватної школи.

— Можеш не турбуватися стосовно школи. Я піду сама. Післязавтра вранці мене тут не буде! — не стримавши образи, вигукнула Маріка.

— Цікаво, куди це ти збираєшся? Жебракувати і бурлакувати? Я не дозволю, щоб ти ганьбила мене, — рішуче заявила герцогиня.

— Спробуй утримати вітер! Тобі немає до мене діла. Ти не любиш мене. Тебе турбує лише, що скаже оточення, якщо від тебе втече названа дочка. А по мені краще поневірятися, ніж сидіти взаперті!

Гіркота у словах Маріки змусила герцогиню подивитися на все іншими очима. Останнім часом вона і справді приділяла дівчині занадто мало уваги. Може, тому та стала такою йоржистою і, щоб зайняти себе, захопилася магією.

Змінивши гнів на милість, Агнеса мовила:

— Ми рідко спілкуємося, та це зовсім не значить, що я тебе не люблю. Я хвилююся за тебе й не хочу, щоб ти загубила своє життя. Багато дівчат навчаються в закритих школах і не вважають їх тюрмою. Я бажаю тобі тільки добра.

Вона підійшла й нерішуче обняла дівчину за плечі. У Маріки до горла підступив клубок. Вона так звикла до самотності, що лише тепер усвідомила, як сумує за простим людським теплом. Вона в пориві вдячності пригорнулася до Агнеси.

Герцогиня була в розгубленості. Тепер відправити Маріку з дому їй було значно важче, та, з іншого боку, застереження незнайомця занозою дерло душу. Він не збрехав стосовно походів Маріки до покинутого замку, і це зайвий раз підтверджувало серйозність його слів.

— Я зовсім не хочу тебе позбутись, але в школі тобі буде краще. Там ти зможеш знайти друзів, — Агнеса ретельно добирала слова, наче ступала по драглистому болоту.

— Ні, для всіх я однаково лишуся дикункою.

Краще дозволь мені поїхати на острів Гроз.

— Куди? — не зрозуміла Агнеса.

— На острів, де живуть чарівники.

— Ніколи про такий не чула.

— Його немає на мапі. Та придворний астролог про нього знає. Це він розповів про острів Прошкові.

— Цікаво. І хто ж тебе запросив туди? — насторожилась Агнеса.

— Чародій. Його звати Зосим.

— Он як? Де ж ти зустріла цього чародія?

— Обіцяй, що не сердитимешся, — попросила Маріка, заглядаючи Агнесі у вічі, й зізналася: — Просто в цій кімнаті.

Агнеса похолола від жаху. Ніякого незнайомця, якщо він був людиною з плоті та крові, тут виявитися не могло. Покинутий замок не був пристановищем для волоцюг. Значить, Маріка брехала, що не займалася магічними дослідами. Герцогиня й сама колись захоплювалася ворожбою та окультизмом і добре пам'ятала, як сумно все це закінчилося. Вона не бажала, щоб її сім'ю спіткала біда.

— Признайся, ти викликала нечисть?

— Та ні ж бо!

— Не заперечуй. Що ще ти пробувала зробити? — допитувалась Агнеса, ніби не чула відповіді дочки.

— Я не знаю, про що ти говориш! — вигукнула Маріка.

Агнеса просто у вічі дивилася дівчині.

— Я не дозволяю тобі навіть думати ні про який острів, чуєш?

— Але чому?

— Я не бажаю, щоб через тебе страждала вся сім'я.

— Але до чого тут сім'я? Що поганого