Читати книгу - "Володар жахів. Характерницька сила"

намагаючись перехопити міністра культури збоку. Ярослав напружено чекав можливості кинути паралізуючу сітку, але зараз міг зачепити своїх. За кілька секунд бійці дісталися кристала й активували антимагічний амулет. Це було останнім, що пішло по плану. Ну, і ще Баштового вдалося відштовхнути від Світланки. У всьому іншому вони недооцінили зрадника, дуже недооцінили. Він якось вивернувся від Ворона й ветерана, які намагалися його скрутити, і розкидав їх ударами по різні сторони. А потім з’ясувалося найбільш кепське, що тільки могло статися — Баштовий мав характерницькі здібності! Він наносив магічні удари ліворуч і праворуч, бійці летучого загону розліталися поламаними ляльками, а ударів Ярослава він ніби не помічав, з легкістю розвіюючи його плетіння ще на підльоті.

Минуло якихось кілька хвилин і Ярослав залишився наодинці зі зрадником. Десяток Вороного й Юрко лежали на підлозі хто як. Хлопець відчайдушно надіявся, що вони просто без свідомості. Світланка теж не подавала ознак життя, хоча ні, було помітно, що вона дихає. Як же так? Як так трапилося, що Баштовий переміг? Добре, що хоч кристал знешкодили, але це вже мало чим може допомогти. І тіні думки не майнуло в Ярослава розвернутись і втекти, хоча, може, це було б найрозумнішим у цій ситуації. Але він не міг так запросто покинути своїх друзів, Юрка, Світланку… Підхопивши в одну руку шаблю й тим часом знову формуючи крижаного списа, Ярослав з якоюсь веселою злістю зробив крок назустріч Баштовому.

— Ну, що, потанцюємо? — дурня, звичайно, але нічого мудрішого в голову якось не прийшло.

Ярослав махнув шаблею й одночасно запустив у Баштового закляттям. Удару шаблею міністр уникнув, відхилившись назад, але крижаний спис пропоров йому щоку до крові. Баштовий якось розгублено глянув на Ярослава, позадкував і так спиною вперед зник у вікні телепорту. Звідки там той перехід узявся? Секунду назад нічого подібного не було! Він утік чи що? Зате тепер хоча б є можливість перевірити, чи всі живі.

* * *

Баштовий був задоволений — Володарю припало до вподоби дівчисько-характерник. Не дарма, значить, він ризикував і викрадав її прямо з театру. Під носом у старійшин і інших учнів, ха-ха. Як потім вони кумедно бігали й шукали її. Нічого, тут точно не знайдуть. Що це? Звідки взялися ці люди? Зараз Хазяїн їх притовче, як комашок! Чому він зволікає? Що це? Звідки у цих покидьків антимагічний амулет? Невже він діє навіть на могутнього Володаря Жахів? Усе відбувається занадто швидко, просто неможливо продумати якийсь план і оцінити сили ворога. Скільки їх? Тільки ці, які тут, чи є ще хтось? Раптом Баштовий відчув, як у нього широким потоком хлинула Сила. Він навіть не зміг відразу повністю охопити можливості, які йому тепер доступні. Телепорти, зміна личини, бойова магія — це була всього лиш невелика частка доступних йому здібностей.

Несподівано Баштовий відчув, що у підземелля вриваються летучі загони й сильні характерники. Багато, набагато більше, ніж він міг би подужати. Кинув погляд на кристал, на уцілілого юнака й раптом відчув гострий біль на щоці. Захисний щит, поставлений для нього Володарем, почав танути! Пора рятувати власну шкуру, тут йому вже нічого робити! З цією думкою Баштовий автоматично відкрив портал на далеку маленьку планету, де колись був у відрядженні, і зник.

* * *

Світланка не могла рухатись. Зовсім. Після того, як Баштовий привів її до підземної зали й кинув навколішки перед кристалом, дівчинка втратила здатність керувати своїм тілом. Вона все розуміла, бачила і навіть відчувала, але якось так, як ніби все це відбувається не з нею, а з кимось іншим. Від Кристала до неї простяглися чорні огидні щупальці, невидимі для всіх, крім неї. Покружляли навколо й почали обплітати її душу, саму її сутність, оту золотаву хмаринку, яку нещодавно вона бачила на занятті з медитації. Дівчинка не розгубилася й почала проникати своїми золотавими іскринками всередину Кристала. Мить — і вона злилася з Володарем Жахів, побачила його спогади, відчула його бажання й беззвучно закричала від болю, страху й огиди. Ніби зі сторони бачила, як у підземелля проник летучий загін і разом з ними Ярослав. Він усе-таки прийшов… Прийшов її рятувати.

Але перед стародавнім тисячолітнім Злом звичайна людина безсила. Нехай навіть і з даром характерника. А вона? Вона ж не звичайна, а особлива, чи не так казали всі в магічній школі? А якщо вибудувати зі своєї душі клітку, якою обхопити кристал? Просто зробити із золотавої хмаринки прутики й переплести їх так, як удома плела кошики? Виходить! Ура, виходить! Ще трошки! Що він робить? Володар Жахів не захотів так просто здаватися й через незароблену щілину почав передавати Баштовому свою силу, яку встиг назбирати до цього часу. І щита своєму прислужнику дивись якого виставив! Е, ні! Тут тобі не іграшки! Кнопка напружено схопила цілий жмуток іскорок й залатала ними останню шпарину. Володар Жахів розлючено заметався по своїй клітці. Намагався вирватись, пробував на міць золотаві прутики, але марно. Тепер його влада не виходила за межі кристала, укріпленого Світланчиною душею. Усе. Тепер аби вистачило сил утримувати свою душу в такому вигляді якнайдовше. А там Ярослав щось придумає.

* * *

За якихось півгодини в підземеллі було повно людей. Характерники утворили над Кристалом Відокремлення сферу, яка була покликана тимчасово стримати стародавнє Зло. Цілителі оглядали Світланку й тільки розводили руками — ніхто ніколи такого не бачив і що з цим робити, звичайна річ, не знали. Бійці виводили в’язнів, а декого доводилось і виносити. Дехто з бранців радів визволенню, інші були в такому стані, що взагалі не розуміли, що відбувається. Бліді, змарнілі, пошрамовані, на вулиці вони мружилися навіть у такий похмурий день.

Щодо ритуалу укріплення Кристала інформації досі не знайшли, але то вже була справа часу. У всій цій метушні Ярослав ледве знайшов Юрка, і вже разом пішли шукати десяток Вороного. На щастя, серйозно ніхто не постраждав, усіх встигли зцілити, і тепер вони допомагали виводити ув’язнених. Далі вже ними займалися характерники з цілительським Даром, які просто