Читати книгу - "Не озирайся і мовчи"

Марк видихнув, спідлоба зиркнув на діда, проте за мить знову сховав погляд.

— Я ніколи не був у кіно…

Вираз Арсенового обличчя не змінився, тільки очі спалахнули тим характерним блиском, який завжди супроводжує посмішку.

— Хочеш сходити?

— Ні, — вихопилось у хлопця. І тут-таки: — Тобто так, хочу. Завтра… Хочу, щоб ти розказав, як там усе відбувається.

— Куди думаєш піти: в «Україну» чи в «Еру»?

Марк починав червоніти, його голос слабнув, як у помираючого.

— В «Україну».

Дід діловито заходився пояснювати:

— Ліворуч, одразу за входом, будуть каси. Підходиш, на екрані за склом висить список фільмів. Обираєш фільм, називаєш його дівчині за касою. На екрані з’явиться схема залу. Вибираєш місця, краще брати шостий чи сьомий ряд, ближче до центру, там найкраще видно. Потім даєш гроші й чекаєш на квитки. Усе. В «Україні» дві кінозали, ліворуч і праворуч, трохи далі в глиб будівлі. На квитках написано, в якому показуватимуть твоє кіно, — Арсен помовчав, подумав. — Зали є дві, тому не бери в голову та не ніяковій. Навіть ті, хто там не вперше, не пам’ятають, де яка. Ти не осоромишся, з’ясовуючи, куди йти.

— Дякую…

Хлопець знову взявся до бульйону, проте дід не зводив із нього погляду.

— Якщо я запитаю, з ким ідеш, ти ж мені не скажеш?

— Не скажу, — рішуче мотнув головою Марк.

— Я так і думав… Гроші маєш?

— Маю.

— На попкорн і всяке таке теж?

— Маю! — Голос повернувся. Хлопчак насупився та додав спокійніше: — Лишилися після дня народження.

Пауза.

— Мамі говорив?

— Ні.

— І не говори. Квітів не купуй, — продовжив інструктаж Арсен. — Це тупо, хай там що тобі радитиме матір. Не здумай також чіпати батьків гель чи парфуми. Руки відірву, якщо побачу. Просто помийся, нічим не бризкайся і волосся не чіпай — мусиш мати природний вигляд. І вдягайся без пафосу, як завжди: візьми оту кофту з черепом і пухову жилетку на неї. На місці запропонуєш їй попкорн. Тільки не питай, чи вона хоче попкорн. На таке зазвичай відповідають «ні». Запитай: який попкорн ти хочеш? Отак. Якщо відмовиться, запропонуй чипси, чи горішки, чи ще якусь чортівню, що там продаватимуть. Якщо відмовиться, візьми собі, та небагато, це теж буде природно, потім, уже під час кіно, запропонуєш. — Хлопець німував і зосереджено працював щелепами, буряковіючи до коренів волосся. Проте дід знав, що онук слухає, всотує кожне слово. — Після фільму обов’язково проведи її додому, навіть якщо віднікуватиметься. Навіть якщо вона живе на довбаному Північному, однаково проведи… Ніби все.

Пауза.

— Зрозумів?

— Зрозумів…

Марк продовжував жувати. Арсен відкусив хліба, зосереджено оглянув надкушену скибку, а тоді ніби ненароком поцікавився:

— Це Соня?

Хлопчак скинув голову.

— Ні.

Дідові брови ледь піднялися. Дивно: не вгадав. У голові проскочило припущення: може, він узагалі помилився? Може, онук знайшов собі друга, й вони надумали піти в кіно, та майже відразу Арсен відкинув цю думку. З другом кіно переглядали б удома, на комп’ютері, та й хлопчак не став би вислуховувати теревені про попкорн і решту. Чоловік мусив щосили стиснути губи, щоби стримати посмішку. Ти ба: в їхнього очкарика побачення! Та вже через секунду м’язи довкола губ розслабилися: Арсен пригадав обличчя дівчинки з дев’ятого, яку перестрів на виході з під’їзду вчора ввечері.

— Ти бачив Соню?

Певна річ, Марк її бачив: вони ж однолітки, живуть в одному будинку й ходять до однієї школи. Проте хлопець зрозумів, що саме має на увазі дід.

— Ага.

— Знаєш, хто її так?

— Нєа.

Арсен здогадувався, та говорити не хотів. Зрештою, то не його справа. Втім, щось наче муляло йому в голові.

— Ти б поговорив із нею.

— Я намагався, діду! Справді! Але вона не хоче мене бачити.

Старий моряк умокнув скибку в бульйон, потім заштовхав її до рота й, прожувавши, стиха прицмокнув.

— Навіть якщо вона ще десять разів скаже, що не хоче тебе бачити, однаково поговори. Їй це зараз дуже потрібно.

20

Feel the sweat break on my brow.

Is it me or is it shadows that are dancing on the wall?

Is this a dream or is it now?

Is this a vision or normality I see before my eyes?

Iron Maiden. The Clairvoyant, 1988[18]

Від ранку неділі, 13 березня, Марк як на голках сидів: чекав, що Ніка все скасує. Напише щось на кшталт: пробач, так хотіла піти, але сьогодні не зможу, бо бла-бла-бла. Проте Ніка мовчала.

Ближче до півдня хлопець перейнявся іншим. Вони не домовилися, на який фільм підуть. Марк зайшов на сайт кінотеатру, та як на гріх цього тижня нічого нормального не показували. Комедія «Брати з Ґрімзбі» навіть йому видалася надто тупою та примітивною. Мелодрама «Керол» із Кейт Бланшет у головній ролі? Марк позіхав уже на початку трейлера. Чергова екранізація «Ромео і Джульєтти» — нудно. Залишалися ще «8 кращих побачень», але Марк вирішив, що запрошувати на них Ніку — то не найкраща ідея. Раптом вона подумає, що це прихований натяк (а вони ж поки що лише друзі, так?), і відмовиться? Мультик «Зоотрополіс» був би ідеальним вибором, але до його прем’єри залишалося чотири дні.

Проблема вирішилася сама по собі, коли за десять до першої Ніка Терлецька написала Марку в «Контакті».

Nika 12:49

привіт)))

ну ти як?

ідеш?

Марк 12:49

йду)

Nika 12:50

клас!

давай о пів на шосту біля кінотеатру!

Хлопець перемкнувся на відкриту досі вкладку браузера із розкладом сеансів. Найближчий до запропонованого часу зустрічі фільм починався о 17:40, і то були «8 кращих побачень». Тіло вкрилося мурашками. Він набрав повідомлення:

Марк 12:50

ти хочеш на 8 побачень?

Nika 12:50

а ти ні?

мені казали, ржачний фільм..)

Марк 12:50

та хочу

все ок))

Nika 12:50

решта

Марк 12:50

просто спитав

добре, давай на