Читати книгу - "Таємниця Золотого Будди"

— А що ви зволите шукати тут, мадам? — якнайчемніше запитав Красл тремтячим голосом.

— В Танвальді у мене є знайомий бібліотекар. Час від часу я його відвідую, а повертаюся до Свагоса завжди цим шляхом. Він хоч і незручний, і навіть довший, зате набагато романтичніший, — мовила стара дама. — Якщо хочете, я вас підвезу, — запропонувала вона люб'язно.

— Дякую!

Невже вона схоче затриматись на перехресті? — Красл обернувся і побачив, що там уже помітили неочікуваний візит. Барон навіть вискочив із своєї схованки, а вдовиця заганяла його назад до чагарників. Стара пані Риссіг нібито й зовсім не помічала свого сина.

— Чому? До речі, ви вже прочитали книгу? — Красл не знав, про яку книгу йдеться. — Ту, що я вам подарувала.

— Так, звичайно прочитав, — тепер він згадав, що та книжка залишилась в кареті.

Вона декламувала ці віршики, наче святе письмо, тим часом коні нетерпляче фиркали, а фурман довбався в носі.

— Зрозуміли, вчителю?

— Боюсь, що ні, — зітхнув Красл, намагаючись відгадати, яку мету поставила собі ця жінка, збити його з пантелику чи прикинутись дурненькою. І взагалі він її майже не слухав, аж поки вона раптом не сказала:

— Я знала, що для вас це буде занадто важко. Ця строфа є основою всього буддизму. Наступного разу я вам дам почитати Золотого Будду, його легше зрозуміти…

— Кого? — вигукнув учитель.

— Золотого Будду, це відома книга про буддизм, тільки я, мабуть, комусь вже дала її читати, ніяк не можу знайти її у своїй бібліотеці. Та ви легко дістанете її в Празі. Вийшла вона у Хунгердта в Лейпцігу торішньої осені. Вона, щоправда, дорогенька, але окупиться. Знайдете там мудрощів на все життя… Ідемо, Ганс! — наказала стара пані.

— Скільки коштує ця книжка? — вигукнув ще Красл навздогін.

— Здається, чотири гульдени… — почув у відповідь, але баронеса вже була далеко. Через перехрестя проїхала не зупиняючись. Удовиця мусила відскочити вбік. Зрештою, це могло бути і випадковістю, можливо, стара пані і справді їхала від танвальдського бібліотекаря. Або вона така хитра, що не схотіла навіть зупинитися на роздоріжжі, і, щоб відвернути підозру, базікала про дурниці. Красл підійшов до перехрестя нещасний, розгублений. Тепер він вже нікого не наважувався підозрювати.

— Чув я про Золотого Будду, — кинув він удовиці ущипливо. — Це книга про буддизм. Видав її Хунгердт торішньої осені в Лейпцігу, кажуть, вона пропала з бібліотеки пані Риссіг. Коштувала вона чотири гульдени.

— Але цей Вальтер обіцяв мені десять тисяч! — уперто повторювала ліберецька вдова. — А графиня Еренберг віддала б, мабуть, свій останній маєток…

— Найімовірніше обидві вони збираються стати буддистами, — сказав учитель і пішов до барона, який куняв у лісочку.

— Нікого? — прокинувся він, ледь зачув кроки. Учитель помітив у руці в нього пістолет.

— В кого це ви збираєтесь стріляти?

— Я мушу весь час бути при зброї. Мечі тут на кожному кроці загрожує небезпека. Хіба ви ще самі не пересвідчилися в цьому? — Фабрикант спокійно заховав пістолет. до кишені піджака. — Ні на кого не можу тут покластись.

Учитель присів біля нього на мох. Чути було, як співають птахи, зозулька кує, як шумить ліс. На перший погляд — мир і спокій. Кілька чоловік вийшло до лісу на прогулянку. Хто б міг подумати, що вони йдуть по кривавому сліду? Хто б міг подумати, що й птахи вбивають один одного, що круки за голоду викльовують зайцям очі, що дерева ростуть так високо тільки тому, щоб мати більше світла, ніж їх сусіди? Учитель роздумував про закони природи. Чи буде так вічно? В лісі, на полі і в селах та містах? Чи може людина взагалі погодитися з таким життям? Той вірш все-таки засів, мабуть, у нього в пам'яті. Але як не напружував він свою пам'ять, не міг точно його пригадати. Час минав, сонце давно вже повернуло з півдня, а барон чомусь ставав дедалі нетерплячішим. Вдовиця Бреттшнайдер на роздоріжжі спокійно присіла в рівчаку і почала їсти. Одна вона ні про що не забула. Взяла з собою яєчка і шматок сала. Вчитель раптом відчув страшний голод.

— Вина тільки в неї не вистачає, — зітхнув Риссіг. — І нам оскому набиває.

«Все-таки не марно я прогулявся, — подумав про себе Красл. — Принаймні побачив голодного фабриканта. А це нині справжня рідкість».

Приблизно годині о другій пополудні повернулася Риссігова карета. Всі вже начекалися досхочу. Фабрикант запропонував підвезти також пані Бреттшнайдер.

— Ну, де ж він подівся, оцей ваш чужинець із своїми десятьма тисячами? А мені щось здається, що він вам тільки приснився.

— Найімовірніше довідався, що ми нічого не знайшли, — сказав Красл.

— Яким це чудом? Він, напевно, прийде, — не втрачала надії пані Бреттшнайдерова. Всі троє спроквола йшли до карети, коли раптом з-за повороту з'явився вершник на вороному коні. Красл насамперед звернув увагу на його біляву чуприну. Риссіг за звичкою схопився за пістолет, пані Бреттшнайдер стисла свою сумку,