Читати книгу - "Прощайте, мої п'ятнадцять літ..."

Усе змішалося й переплуталося в пекельному клубкові…

Спочатку я вирішила не казати нікому й слова про свою зустріч із жінкою в чорному. Усе, про що я дізналася від неї, так суперечило розповіді мого дідуся, що після тієї несподіваної зустрічі я надумалася приховати все насамперед від Капітана.

Але Гійом, звісно, цілком, заслуговував на мою довіру. Проте я мимоволі зволікала з розмовою, бо ніяк не могла застати брата самого. Мої заняття в колежі і та щира приязнь, яка об'єднувала нас чотирьох у Сонячних Дзиґарях, ніби змовилися перешкодити моїй розмові з братом наодинці. Аж у четвер увечері мені, нарешті, пощастило.

Побажавши Інгвільд на добраніч, я пішла до своєї кімнати і, не роздягаючись, сіла на канапу, чуйно прислухаючись до кожного шереху з сусідньої кімнати. Коли мені здалося, що Інгвільд уже заснула, я навшпиньках вийшла і подалася до Гійомової майстерні. Брат саме мучився, реставруючи якусь старовинну шафу.

— Нарешті ми самі! — зітхнувши, мовила я. — Ось уже три дні я ніяк не можу спіймати тебе наодинці, а мені конче треба поговорити з тобою!.. Гійоме, вгадай, хто підстерігав мене в цей понеділок у Булоні, на розі вулиці Ламп і Національ?

— Гм! — здивовано гмикнув він. — Ти не з тих дівчат, котрі дозволяють хлопцям чекати на них біля входу до колежу! Отже, відповідь тільки одна: то був Ян.

— Ні,— відповіла я. — Ні, то був не Ян. То була… його мати.

— Жінка в чорному?

— Авжеж, вона хотіла поговорити зо мною про Яна. І, слово честі, то була досить-таки важка розмова.

— Важка?.. Для тебе? Чи для неї?

Я промовчала, не знаючи, що відповісти. Гійом мовчки стругав дощечку.

— Фан, — озвався він, — завжди треба намагатися бути справедливим і добрим. Бачиш, я довго думав про все це. У Яна є якась таємниця, котра мучить його, і ми, його друзі, повинні допомогти йому розгадати цю таємницю. Але тут не можна не зважати й на інших людей, причетних до цієї історії. Я хочу сказати: якщо ми за Яна, то це не означає, що ми повинні бути проти жінки в чорному. Лист, знайдений Інгвільд у Яновій кімнаті, розмова, яку ми з тобою підслухали на горищі,— хоч це, признайся, був і не дуже делікатний вчинок! — так само, як і багато інших дрібних фактів свідчать, що стосунки між Яном та його названою матір'ю досить напружені, і ця напруженість дедалі посилюється. Але чия там правда? Про це дуже важко судити… Ми багато чого не знаємо. Ян почуває себе знедоленим, безпритульним, неспокійним, — це більш ніж очевидно. А хіба ця жінка не почуває себе такою ж нещасною?

Я мовчки схилила голову на знак згоди. І раптом у моїй уяві постала сумна худенька постать нещасної жінки. Я знову мовби наяву побачила, як у той похмурий непогожий вечір вона пішла від мене, така самотня й прибита горем.

— Не подумай, що я дорікаю тобі,— додав брат, помітивши моє збентежене мовчання. — В душі, я добре знаю, ти й сама відчуваєш це…

І він знову заходився стругати свою дощечку.

Якусь мить я дивилася, як у каміні спалахують, мов феєрверк, тонкі закручені стружки, і милувалася Гійомовою майстерною роботою. Яка точність рухів і водночас яка сила!.. Гаряча хвиля ніжності до брата враз піднялася з глибини мого серця. Його розважливості й мудрості я могла довірити все на світі.

— Ну, то й що? — знову озвався він. — Чому та жінка хотіла побачитися з тобою?

— Хоче, щоб ми віддали їй сина, — так вона мені сказала. Щоб нічим не затримували його серед нас. Ох! Гійоме, після цієї розмови я часто запитую себе, як могли ми вигадати, що Ян і є отой маленький хлопчик із Нарвіка?

Гійом з несподіванки упустив на підлогу дощечку.

— Он воно що! Виходить, ми всі троє опинилися в глухому куті.

Він почав ходити туди й сюди по майстерні і ходив так досить довго. Потім зупинився перед масивним кам'яним стояком посеред майстерні і заговорив тихо, задумливо:

— А може, треба було б розповісти про все Інгвільд? Можливо, у ній озветься голос крові. Якщо вона справді Янова сестра…

— Сестра, сестра… Чи не надто ти поспішаєш з висновками? Вона його сестра, якщо тільки Ян — справді отой хлопчик із Нарвіка. Але ж він…

І я тут-таки, не довго думаючи, переповіла йому все, в чому призналася мені в кондитерській жінка в чорному.

Коли я закінчила, Гійом знову взявся до своєї роботи. Пальці його спритно вирізали дерев'яні стержні, але я добре, знала, що він дуже уважно слухав і обдумував мою розповідь.

Перш ніж заговорити, він помовчав кілька хвилин, весь поринувши, як здавалося на перший погляд, у свою працю.

— Послухай, Фан, — озвався він нарешті.— Мені треба перевірити все, що ти мені щойно розказала. Роботи цього вечора мені лишилося ще на добрих дві години. Я все обміркую, а завтра ми з тобою поговоримо, гаразд?

Потім, очевидно побоюючись, щоб я не піддалася раптовому жіночому поривові й не наговорила десь зайвого, він додав:

— Тільки Капітанові про це — ні словечка!

— Чому, Гійоме? Це ж він надумав запросити Інгвільд до Франції? Певно, мав причини вважати, що вона — Янова сестра. Отже…

Обличчя Гійомові спохмурніло.

— Звісно, звісно, — якось нехотя погодився він. — Але ж не слід забувати про його вік, про докори сумління, що не дають йому спокою, коли він думає про того малого хлопця з Нарвіка… Після твоєї зустрічі з цією жінкою, мені здається, усе треба заново обміркувати, обговорити. Ні, Фан, зараз не кажи йому нічого. Ми з тобою досить дорослі, щоб