Книги Українською Мовою » 💙 Легке чтиво » Метелик 📚 - Українською

Читати книгу - "Метелик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Метелик" автора Анрі Шарьєр. Жанр книги: 💙 Легке чтиво / 💙 Класика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 41
Перейти на сторінку:
з металевою сіткою. Я заходжу за англійцем, Матюретт – за мною. Увійшовши, бачу Клузіо, який сидить у кріслі, поклавши ногу на стілець і чванячись в оточенні пані й молодої дівчини.

– Моя дружина й донька, – знайомить нас чоловік. – У нас є ще син, він навчається в Англії.

– Ласкаво просимо в наш дім, – каже жінка по-французьки.

– Сідайте, месьє, – запрошує дівчина, підсуваючи два плетені крісла.

– Дякуємо, пані, не клопочіться так нами.

– Чому? Нам відомо, звідки ви прибули, не хвилюйтеся; я ще раз повторюю: ласкаво просимо в наш дім.

Англієць – адвокат, його звати метр Бовен, він має контору в Порт-оф-Спейн, столиці Тринідаду, що за сорок кілометрів звідси. Нам приносять чай з молоком, тости, масло, джем. Я ніколи не забуду той наш перший вечір вільних людей. Жодного слова про минуле, жодного незручного запитання, розпитують тільки про тривалість перебування в морі та як минула наша мандрівка; чи дуже страждав Клузіо та чи ми хочемо, щоб поліцію попередили назавтра, чи варто зачекати ще один день; чи живі наші батьки, дружини й діти. Можливо, ми хочемо їм написати, вони передадуть листи на пошту. Що тут скажеш: винятковий прийом – як з боку жителів на пляжі, так і в цій родині, що виявила стільки неймовірної уваги до трьох утікачів.

Метр Бовен радиться по телефону з лікарем, який пропонує завтра пополудні привезти Клузіо до нього в клініку на рентген, щоб побачити, у якому стані перелом. Метр Бовен телефонує в Порт-оф-Спейн командувачеві Армії порятунку – Salvation Army. Той каже, що підготує для нас кімнату в готелі Армії порятунку, куди ми зможемо переїхати будь-коли, а ще забезпечить нагляд за нашим човном, якщо той у гарному стані, бо він іще може нам знадобитися. Він запитує, чи ми каторжники, чи заслані, ми відповідаємо, що каторжники. Видається, що адвокат радий, що ми засуджені на каторгу.

– Чи не хотіли б ви покупатися й поголитися? – запитує мене дівчина. – Тільки не відмовляйтеся, ви нас зовсім не тривожите. У ванній кімнаті знайдете одяг, який вам, сподіваюся, підійде.

Я йду у ванну кімнату, приймаю ванну, голюся й виходжу гарно зачесаним, вбраним у сірі штани, білу сорочку, білі шкарпетки й тенісне взуття.

У двері стукає індіанець із пакетом під пахвою, який він передає Матюреттові. За його словами, лікар зауважив, що я практично однакового зросту з адвокатом, тож мені одяг підберуть, тоді як знайти одяг для Матюретта складно, бо в адвоката немає нікого такого, як він, зросту. Він кланяється за мусульманським звичаєм і йде. Що можна сказати щодо такого вияву доброти? Почуття, які переповнюють моє серце, годі й описати. Клузіо лягає спати першим, а ми вп’ятьох далі обмінюємося думками про безліч різних речей. Чарівних жінок найбільше інтригувало, як ми збираємося почати нове життя. Ні слова про минуле, мова тільки про сьогодення й майбутнє. Метр Бовен жалкує, що Тринідад не погоджується на облаштування втікачів на острові. І розповідає, що не раз намагався домогтися такого для декого з них, та намарно.

Дівчина, як і батько, розмовляє дуже чистою французькою мовою, без акценту й з гарною вимовою. Вона блондинка, обличчя рясно вкрите веснянками, їй від сімнадцяти до двадцяти років, я не наважився уточнити. Вона каже:

– Ви всі молоді, у вас попереду ціле життя, я не знаю і знати не хочу, за який учинок вас засудили, але те, що ви наважилися кинутись у море на зовсім маленькому човнику й здійснили таку тривалу та небезпечну подорож, свідчить, що ви готові заплатити будь-яку ціну за свободу, а це викликає повагу.

Ми спали до восьмої години ранку. На момент пробудження нам уже накрили стіл. Обидві жінки спокійно кажуть, що метр Бовен поїхав у Порт-оф-Спейн і повернеться тільки пополудні, маючи всі відомості щодо того, що можна вдіяти в нашій ситуації.

Цей чоловік, який поїхав з дому, залишивши в ньому трьох каторжників-утікачів, дає нам неймовірний урок, ніби кажучи: ви нормальні істоти, судіть самі, чи я вам довіряю, коли через дванадцять годин після знайомства залишаю вас у своєму домі з дружиною й донькою. Нас глибоко зворушує такий спосіб безмовно сказати: «Після розмови з вами трьома я побачив людей, гідних довіри, тому певен: ви нездатні ні дією, ні жестом, ні словом учинити щось погане в моєму домі, ви залишаєтеся в ньому як давні друзі».

Читачу (якщо колись ця книжка матиме читачів), я не інтелектуал, який зможе досить яскраво й з потужним блиском описати те почуття, те неймовірне відчуття самоповаги, ба відновлення в правах, якщо не нового життя. Це уявне хрещення, цю купіль чистоти, це піднесення мого єства над брудом, у який мене занурили, цей спосіб поставити мене перед лицем реальної відповідальності з дня в день зовсім просто зробили мене цілком інакшою людиною, бо комплекс каторжника, який навіть на волі чує дзвін своїх кайданів і щомиті має впевненість, що хтось за ним стежить, усе, що я бачив, пережив і вистраждав, усе, чого я зазнав, усе, що спонукало мене стати будь-якої миті противним, зіпсованим, небезпечним, пасивно покірним назовні й жахливо загрозливим у своєму протесті, – усе це зникло немов за помахом чарівної палички. Дякую, метре Бовене, адвокате Його Величності, дякую за те, що за такий короткий строк зробили мене інакшою людиною!

Юна білявка з блакитними, як море довкола нас, очима, сидить зі мною під кокосовими пальмами коло будинку свого батька. Квітучі червоні, жовті та бузкові бугенвілії надають саду поетичності, що так відповідає нинішньому моменту.

– Месьє Анрі (вона називає мене «месьє», як давно ніхто не звертався до мене «месьє»), як тато казав учора, через несправедливе нерозуміння англійських властей ви, на жаль, не можете тут залишитися. Ви маєте лише два тижні, щоб відпочити й вирушити в море далі. Сьогодні вранці я оглянула ваш човен, це легке й невелике суденце для такої тривалої подорожі, що на вас чекає. Будемо сподіватися, що ви дістанетеся до значно гостиннішої порівняно з нашою нації, що виявиться більш чуйною. На всіх англійських островах чинитимуть так само. Тож прошу: навіть якщо вам доведеться багато страждати під час подорожі, не гнівайтеся на людей, які там мешкають, вони не відповідальні за дії влади, яка отримує накази з Англії, від людей, що вас не знають. Прошу вас: якщо Господь захоче, щоб вам це вдалося, написати нам кілька слів про свою подальшу долю. Ось татова адреса: Квін-стрит, 101, Порт-оф-Спейн, Тринідад.

Я настільки зворушений, що не знаходжу

1 ... 30 31 32 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метелик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метелик"