Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Повія, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Повія, Мирний"

274
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Повія" автора Мирний. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 168
Перейти на сторінку:
Три днi ве­ли­код­нiх свят та гри днi рiзд­вя­них - тiльки й свя­та. Та й то че­рез те, що нiх­то у сi три днi не тор­гує. Злiсть спо­чин­ку справ­ля­ються бен­ке­ти то в то­го, то в дру­го­го… Цi­ла зграя наз­би­рається лю­дей з близьких i да­ле­ких країв; су­нуть усi до од­но­го в гос­по­ду; наб'ється - пальця про­су­ну­ти нi­ку­ди; го­вiр-го­мiн - на­че во­да в лото­ках шу­мує й кле­ко­че; спiр­ка i ре­гiт; ви­пи­ван­ня та пiдкушу­вання… Так во­но здав­на за­ве­де­но, так i до­сi ве­деться.

Другий день ве­ли­код­нiх свят - Заг­ни­бi­дин день. Про те зна­ли i свої близькi, i сто­рон­нi, i са­мi ха­зяїни. Зби­ра­ли­ся зав­го­дя. Зав­го­дя ску­по­ву­ва­лись, пек­ли-ва­ри­ли… Цi­лий ти­ждень Хрис­тя за при­во­дом ха­зяй­ки, на­че в ка­торж­нiй ро­ботi, ко­ло пе­чi кру­ти­ла­ся, ури­ва­ючи пiс­ля­обiд­нiй зай­вий час на пiд­ма­зу­ван­ня, вит­ру­шу­ван­ня, пiд­мив­ку-по­бiл­ку. У су­бо­ту усi ха­ти на­че в со­роч­ки бi­лi на­ря­ди­ли­ся; по кут­ках з-за обе­рем­кiв роб­ле­них квi­ток у блис­ку­чих ша­тах ви­зи­рают­ь об­ра­зи; об­лич­чя свя­тих аж ус­мi­ха­ються; невел­ичкi лам­пад­ки кру­тяться пе­ред ни­ми на то­неньких лан­цюжках; по вiк­нах узор­ча­тi за­по­ни; сон­це про­би­вається крiзь їх не­ве­лич­кi кру­жальця… По сто­лах, нак­ри­тих бiлим­и, як снiг, ска­тер­ти­на­ми, наїдкiв-на­пит­кiв - нiж­ки гнуться… Всю­ди дос­та­ток, роз­кiш, ба­гатст­во…


Христю ди­ву­ва­ли та­кi за­па­си… "Гос­по­ди! - ду­ма­ла во­на. - Од­но­му даєш он скiльки, а дру­го­му… Ко­ли б моїй ма­те­рi хоч де­ся­та час­ти­на то­го, що тут є, яка б во­на бу­ла щасли­ва!.. А то?.."


Вона гля­ну­ла кру­гом се­бе. Ви­хо­дя­чи з се­ла i сподiва­ю­чись на ха­зяй­ську оде­жу, во­на свою но­вi­шу зос­та­ви­ла до­ма. I от те­пер, у чо­му прий­шла - у то­му i свя­то справ­ляє… Ста­ренька дер­га - по­ко­рот­ку­ва­та, за­яло­же­на кер­сет­ка на пле­чах роз­лiз­ла­ся. Спе­че­на ру­ка не пiд­жи­ла. Щоб не роз'я­трю­вати, Хрис­тя пов'яза­ла її ли­хенькою ган­чiр­кою; ган­чiр­ка та ко­ло ко­черг та ро­га­чiв за­ма­за­ла­ся, са­жею взя­лась… I ото во­на, обiр­ва­на, об­шар­па­на, се­ред та­кої ба­га­тої обс­та­ви­ни! Їй са­мiй у вi­чi б'є все те. А ха­зяїнам бай­ду­же! Ха­зяй­ка якось спи­та­ла:


- Ти не бра­ла но­вої оде­жi з до­му?


- Їй i у цiй доб­ре, - од­ка­зав ха­зяїн, ус­мi­ха­ючись… i бiльше нi­чо­го. "Най­мич­ка! Най­мич­ка!" - ду­ма­ла Хрис­тя, i ко­ло сер­ця її як ог­нем пек­ло. Дiж­да­ли ве­ли­код­ня. Ко­ли б се на се­лi бу­ло - зна­ла б Хрис­тя, що їй ро­би­ти, ку­ди пi­ти, де погуля­ти­. А тут?.. Ти­няється по дво­ру; слу­хає го­мо­ну, що донос­иться з ули­цi; вий­де й за хвiрт­ку; по­ди­виться на лю­дей… Ро­зо­дi­тi та на­ряд­же­нi йдуть во­ни на гу­лян­ки та на колис­ки - її ми­на­ють. А ко­ли хто й зап­ри­мi­те, то хi­ба на те, щоб пог­лу­зу­ва­ти.


- Де се та­ка чор­но­гуз­ка взя­ла­ся? - пи­та па­ру­бок у мi­щан­сько­му убо­рi дру­го­го, вит­рi­щив­ши на неї баньки.


- З се­ла! не бач? - од­ка­зує йо­го то­ва­риш.


Христя мер­щiй тi­кає у двiр; а за нею слi­дом по­гу­ку­ван­ня та ви­гу­ку­ван­ня…


- А кри­жас­та яка! Чи бач, як ви­вiр­чує… - I не­са­мо­ви­тий ре­гiт не­сеться ули­цею.


"Чужi, чу­жi!" -ду­має Хрис­тя, тi­ка­ючи в ха­ту. А там - ти­хо, ха­зяїни по­ля­га­ли спа­ти. Ти­хо та сум­но, як у до­мо­ви­нi. А в се­лi те­пер? - дiв­ча­та гу­ля­ють, спi­ва­ють; пiд­хо­дять хлоп­цi, до­ма­га­ються хрис­то­са­тись… Спiр­ка, жар­ти, ре­гiт… На­си­лу дiж­да­ла ве­чо­ра.


- Лягай ра­нi­ше, ви­сип­ляй­ся, бо завт­ра чи i вно­чi дове­де­ться спа­ти, - ка­же їй ха­зяй­ка.


"О, доб­рi якi!" - ду­мається їй. I про неї та­ки зга­да­ли, i її не за­бу­ли! На дру­гий день по­ча­ла­ся збiр­ка з са­мо­го ран­ку. Пер­шi прий­шли близькi су­сi­ди - пiд­га­ня­ти ха­зяїнiв до цер­к­ви.


- Пора до бо­жо­го до­му! - гу­ка­ли, заг­ля­да­ючи в ха­ту.


- Ще пос­пiємо. За­ходьте! За­ходьте! - зап­ро­ху­вав Заг­ни­бiда. По­ки зби­ра­лись-на­ряд­жа­лись, по­чи­на­лась розмо­ва. Роз­ка­зу­ва­ли, як хто стрi­вав свя­то, як про­вiв пер­ший день, що чут­но по го­ро­ду. Жiн­ки тим ча­сом об­див­ля­ли­ся за­па­си, ди­ву­ва­лись хлi­бо­вi свя­то­му, що вiн у Оле­ни Iванiв­ни завж­ди i пух­кий i ви­со­кий; роз­пи­ту­ва­ли­ся - у ко­го бра­ли бо­ро­ш­но, як учи­ня­ли, чим зав­да­ва­ли… Звiс­нi празник­овi ре­чi!


Аж ось i ха­зяїни зiб­ра­ли­ся. Заг­ни­бi­да на­ря­див­ся у но­вий сук­ня­ний убiр, на­дiв со­роч­ку з ман­же­та­ми, пов'язав шию шов­ко­вим плат­ком, чо­бо­ти до вак­си, на ри­пу - пан па­ном! Оле­на Iва­нiв­на одяг­лась у бла­кит­не шерс­тя­не плат­тя, по­крила пле­чi тон­ким ка­ше­мi­ро­вим плат­ком, вив'яза­ла голо­ву шов­ко­вою хуст­кою; у ву­хах се­реж­ки бли­щать, на ру­ках - зо­ло­тi перс­нi…


- Готовi?


- Готовi.


I ха­зяїни, i гос­тi ра­зом пiш­ли до церк­ви.


Недавно пiш­ли, та швид­ко й вер­та­ються: у та­кi днi неза­барна служ­ба… Пер­шi ха­зяїни ус­ту­пи­ли у двiр, а за ни­ми - й чу­жi. Чо­ло­вi­ки, жiн­ки, мо­ло­дi й ста­рi; як боч­ки товс­тi, як ши­ла тон­кi; низькi - тро­хи не при зем­лi; ви­со­кi, як ду­би гiн­кi… А убо­ри-на­ря­ди? Чер­во­нi плат­тя, зе­ле­нi ку­ци­ни, ря­бi спiд­ни­цi, жов­тi шу­шо­ни, блис­ку­чi лас­ти­ко­вi ба­ла­хо­ни, чор­нi сук­ня­нi кап­та­ни - аж у вi­чi б'є! I все те су­не у двiр, у ха­ту; вi­тається, за­чи­нає роз­мо­ву. По сло­ву: де­сять душ - де­сять слiв… а то стiльки на­ро­ду?... Го­мiн пiд­няв­ся у ха­тах, на­че у жи­дiвськiй шко­лi, стов­пом стоїть i не вга­ває, на­че во­да кле­ко­че у по­то­ках…


А ще не всi; то той, ди­вись, на­дiй­де, то дру­гий. У ха­тах уже й про­су­ну­ти­ся нi­ку­ди; кiм­на­та й свiт­ли­ця пов­ним по­внi: од­нi на­чiп­ля­ли­ся на стульцях, на кро­ва­тях; дру­гi товп­ляться, шу­ка­ючи мiс­ця. Всi по­зи­ра­ють на сто­ли, де ряд­ком нас­та­нов­ле­нi пляш­ки гра­ють про­ти сон­ця своїми цвiтним­и нас­той­ка­ми; пе­ред пляш­ка­ми на здо­ро­вен­но­му пiд­но­сi чор­нiє пе­че­на гус­ка, стоїть пiд­жа­ре­не по­ро­ся, дер­жа­чи у зу­бах шма­ток хрi­ну; не­ве­лич­ке яг­нят­ко, зiг­нув­шись у ка­блучку, вис­та­ви­ло своє гост­реньке рильце з рiд­ки­ми зуба­ми; там ле­жить вут­ка, Зад­рав­ши но­ги вго­ру; там бi­лiє товс­те мо­ло­де са­ло, жов­тiє мас­ло, чер­во­нi­ють кра­шан­ки; а над цим усiм в кiн­цi сто­лу, на­че сто­ро­жi, сто­ять ви­со­кi па­ски з бi­ли­ми го­ло­ва­ми, при­си­па­нi цвiт­ним го­рош­ком… Все так i бе­ре очi на се­бе; все дра­тує смак! Не­дар­ма вся­ке, гля­нувши на те, тiльки спльовує.


- Кого ми ще жде­мо? - спи­тав­ся ви­со­кий ог­ряд­ний чо­ло­вiк з ве­се­ли­ми ка­ри­ми очи­ма, чер­во­ним ли­цем, чор­ним ву­сом, пiд­хо­дя­чи до товс­то­го кра­ма­ря, що си­дiв у кут­ку, по­том об­ли­ва­ючись. - Чи так - по­хо­ди­мо, по­ди­ви­мо­ся на оцi за­па­си та й до­до­му по­роз­хо­ди­мо­ся? - ви­мо­вив вiн да­лi, скру­т­нув­ши сво­го чор­но­го ву­са.


- Петро Лу­кич! Пет­ро Лу­кич! - гук­нув на Заг­ни­бi­ду кра­мар.


- А що?


- Пора, бра­ти­ку. Жи­во­ти пiд­ве­ло, - мо­вив вiн, скривив­шись, мов i справ­дi жи­вiт у йо­го за­бо­лiв.


- Та… Ру­бець з Кни­шем обi­ця­ли зай­ти, - ска­зав, чу­ха­ючи по­ти­ли­цю, Заг­ни­бi­да.


- А по-моєму: де два - там третього не ждуть! - од­ка­зав ви­со­кий чо­ло­вiк з чор­ни­ми ву­са­ми.


- I ба­тюш­ки не­має, - до­дав Заг­ни­бi­да.


- Отi ще бо­ро­да­тi! - про­цi­див кра­мар.


- I на­що тих бо­ро­да­тих жда­ти? - гра­ючи очи­ма, пи­тає ви­сокий чо­ло­вiк. - Хi­ба ми й са­мi

1 ... 30 31 32 ... 168
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повія, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повія, Мирний"