Читати книгу - "Твої не рідні, Ульяна Соболева"

Почало сутеніти, і Марійка задрімала у мене на руках, я ж дивилася перед собою, і сама не розуміла, що саме відчуваю.  Ні, я не боялася його.  Точніше, боялася, але зовсім не так, як жертва боїться свого ката.  Я боялася, що він зможе знову завдати мені болю.  Чи зможе зіпхнути все мої рани і змусити всі шрами закровоточити одночасно.  А ще боялася, що вільно або мимоволі Єгор заподіє біль нашій дочці.  І в цей момент розуміла, що можу його вбити.  Можу вирвати йому серце голими руками.

 Машина загальмувала, і я вся внутрішньо підібралася.

 - Де ми?  - запитала в охоронця, але він і не збирався відповідати.  Двері роз'їхалися, і мені допомогли вибратися з джипа.  Кожну секунду, коли хтось наближався до мене, я інстинктивно стискала Машу.  Моторошний страх, що її заберуть, заглушав усі інші емоції.  Через темряву я не могла особливо розібрати, де ми, але ми приїхали в якийсь особняк, десь гавкали собаки, і я побачила перед собою двоповерхову будівлю з абсолютно темними вікнами.  Але як тільки ми почали підніматися сходами ганку, на першому поверсі спалахнули вогні.

 Нас зустріла жінка, обличчя якої я не могла розглянути в напівтемряві, і ми увійшли в простору вітальню, освітлену м'яким неяскравим світлом.  Будь це за інших обставин, я, може бути, і оглядалася б навколо, але не зараз.  Зараз мені було дуже страшно, щоб це мало означати.  Для мене вся це будівля виглядала, як найстрашніша в'язниця.

- Мене звати Реґіна Сергіївна, я буду доглядати за вашою дівчинкою, і ви можете звертатися до мене з будь-якого питання.  Єгор Олександрович приїде вранці.  Ви можете розташовуватися.  Я проведу вас до вашої кімнати.

 - Вам не доведеться доглядати за моєю дівчинкою, і ви мені не потрібні ні з будь-якого питання.  Я не збираюся тут залишатися - викличте мені таксі.

 Вона підвела погляд на того «шафу», який змусив мене сісти в машину.  Я ж дивилася перед собою, тримаючи на руках Машу і стискаючи долонею її потилицю.

 - Вам доведеться тут залишитися, поки Єгор Олександрович не розпорядиться інакше.  Тому йдіть за Регіною, вона покаже вам ваші кімнати.  Не ускладнюйте собі життя.  Я маю щодо вас найрізноманітніші вказівки в разі вашого поганого поводження.  Давайте полегшимо собі життя, і ви не станете мене змушувати показати їх вам.

 - Я що - у в'язниці?

 - Усі свої питання ви зможете задати Єгору Олександровичу, коли він приїде.  Будинок надійно охороняється, знаходиться за містом у пустельній місцевості.  Якщо надумаєте пограти в догонялки, то я б не радив.

 Я на нього так і не подивилася.  Мені було все зрозуміло.  Єгор знайшов, як змусити мене погодиться на будь-які його умови, а точніше, він усе вирішив за мене.  Нічого, я трохи оглянусь і придумаю, як вибратися з цього будинку.  У будь-якій ситуації завжди є вихід.  Я знайду його.  Обов'язково знайду.

 - Ідіть за мною.  У цьому будинку все облаштовано для вас і дитини.

 Пролунав голос Регіни, змушуючи відволіктися від панічних думок.

 - Де ми знаходимося?

 - Це не має значення.

 - Ви наша тюремщиця?  Як багато він вам платить за це?  І часто він сюди возить своїх коханок?

 - Ваші питання грубі і некоректні.

 Вона знущається?  Мої питання повинні бути ще й коректними, коли мене замкнули разом із дитиною в якомусь особняку і не дають мені звідси вийти?  Якби я була тут одна, я б вирвала їй волосся, але я занадто боюся за Машу.

 - Я хочу зателефонувати.

 - Це не мені вирішувати.

 - Тоді нехай він вирішує це зараз, я не має наміру чекати до ранку.  Зателефонуйте йому самі.

 - Я не можу вам нічим допомогти.  Господар приїде завтра, і ви висловите йому всі ваші претензії.  У мене немає його номеру, і я з ним не зв'язуюся.

 Вона йшла попереду і побрязкувала зв'язкою ключів, немов справжня ключниця, а мене не покидало відчуття нереальності того, що відбувається, і в той же час повне розуміння, що ось це все марення відтепер і є моя реальність, і як мені в ній захистити Марійку - я й гадки не мала.

 Оглядатися в цьому незатишному, чужому будинку, явно знятому для нас або купленому наспіх, я не збиралася.  Мені було нецікаво, в яку золоту клітку нас притягли.  Я б все на світі обміняла на можливість повернутися до себе додому.Хоча треба віддати належне - дитяча кімната була тут дуже красивою, як із журналу.  Але я не думаю, що Єгор її бачив.  Я взагалі не думаю, що він бував тут коли-небудь.  Від стін і в повітрі пахло так, немов будинок був порожнім тривалий час.  Я поклала сплячу Марійку в ліжко, стягнула з неї взуття, кофту і прикрила ковдрою.  Лягати спати в цьому місці я не збиралася.  Але від чаю, який принесла Регіна, я не відмовилася.  Мені потрібно було привести думки в порядок і зігрітися.  Мене досі лихоманило.

 А ще я мала намір дочекатися ранку і видряпати очі цьому виродку.  Я збиралася сказати йому все, що думаю про нього, і послати його до такої-то матері.  Він не має права так зі мною чинити.  Жодного морального права.  Я перед ним ні в чому не винна, і якщо він хоче мститися, то хай почекає, поки виросте Марійка, і мстить мені хоч греблю гати.  Нехай зводить рахунки зі мною особисто.

 А перед очима знову стоїть його обличчя з цинічною усмішкою на губах і поруч обличчя цієї Олени.  Випещена, доглянута, з рівною золотистою шкірою і важкими темними очима з вологим блиском.

 Я її ненавиділа ... навіть зараз, через роки, я дико її ненавиділа і була впевнена, що вона спала з Єгором, коли ми були ще одружені, і безсумнівно спала з ним до цього.