Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

                                        Рок

Відклавши листа від імператора, підіймаюся з крісла і йду до вікна. Розминаю шию, жмурячись від полум’яних променів. Сонце сідає. Вчора в цей самий час, відстеживши залишковий енергетичний слід прибульця з іншого світу, я якраз знайшов у лісі ледь живу дівчину. На що аж ніяк не очікував.

Те, що вона людина, зрозумів одразу. Незрозуміло було лише, як незнайомка примудрилася прорватися в наш світ, та ще й самостійно. І відповідь на це питання я збирався отримати якомога швидше.

Хто ж знав, чим обернеться для мене рішення підживити енергетичний резерв нещасної? Знав би… зважив усі плюси й вчинив би так само. Надто вже перспективною виявилася несподівана знахідка. А ще привабливою. Та й шкода було дівча.

Потираю подушечки пальців. Дивно. Тактильна пам'ять досі дозволяє відчувати тепло її шкіри. І енергію, так. Дуже… смачну. Мені сподобалося те, що Соломія дозволила мені в ній висмакувати. Надихає думка про те, що ще вона може мені дати. Цінна крихітка. Трішки колюча й ляклива, але від того ще цікавіша. Мабуть, справді залишу собі.

У двері стукають. Жозелін. Ментально вловивши мій дозвіл, тихо заходить.

− Хазяїне.

− Твоя думка?

Іде до мене. Завмирає за кілька кроків за спиною. Кілька секунд думає.

− Чудова кандидатура. Розумна. Легко навчається. Досить емоційна, але це врівноважується розважливістю. Можливо занадто сприйнятлива, але мені здалося, що це може вам навіть... сподобатися.

Вже сподобалось. Від стороннього впливу її можна екранувати. А те, як вона реагує особисто на мене, не залишило байдужим. Киваю, і Жозелін продовжує:

− Спостережлива та емпатична, − на цьому слові інтонація моєї помічниці трохи змінюється. Цікаво чому? – У чомусь наївна. Думаю, це прояв її досить молодого віку. У чомусь прониклива. Одкровень Гарнота, як ви й гадали, злякалася, але швидко взяла себе в руки. Думаю, адаптуватися зможе легко, особливо якщо створити сприятливі умови.

− Це ж які? – здіймаю я брову. Повертаюся до помічниці, вдивляючись у вічі. Вона смикає куточком рота в натяку на іронію.

− Не поспішайте. Дайте почуття свободи вибору. В іншому не мені вас вчити.

– Я тебе почув. Ще щось?

− Щодо вашої гості, все, адаміре. У мене виникли побоювання щодо вашої аманте.

− І які ж?

Жозелін хмурить брови, підбираючи слова.

Мені добре відомо, що з Емарі у них озброєний нейтралітет з першого дня знайомства. Обидві досить розумні, щоб не демонструвати при всіх своєї ворожнечі, і до цього моменту мені це не заважало. Якщо Жозелін вже вдруге за сьогоднішній день підіймає цю тему, можливо, настав час вжити заходів.

– Я б не рекомендувала вам дозволяти їхнє спілкування, – починає обережно моя права рука. Я згідно киваю. Це і мені здається абсолютно недоречним, тим паче що незабаром послуги аманте мені більше не знадобляться. – І якщо ви не заперечуєте, хочу провести чистку серед службовців замку. Деякі стали до сьєри надто… лояльні.

От як? Треба ж.

– Чому раніше не сказала?

– Це не було критично. Я все тримала під контролем.

– Мене не влаштовує така відповідь, – зауважую із застереженням. Вона блідне, але погляд не відводить, знаючи, що мене це дратує.

− Вибачте, Хазяїне. Я дозволила собі поспостерігати, не втручаючись, щоб розібратися в її намірах.

− Розібралася? – примружую я очі.

− Все, як я й передбачала, адаміре. Сьєра Емарі дуже хоче отримати від вас пропозицію злиття. Намагається зміцнити своє становище, збирає відомості.

Не можу сказати, що я здивований цим висновком. Попри наш контракт, надто часто я став останнім часом помічати у поглядах аманте надмірні очікування. Безглуздо. Я начебто не давав підстав.

− Добре. Займайся. Можеш йти.

Жозелін схиляє голову і тихо покидає кабінет. А я намагаюся вирішити, позбавитися Емарі вже зараз, чи зачекати. З одного боку ця відставка принесе мені плюси в досягненні нової мети. Та й позбавить її саму від ілюзій стосовно мене.

А з іншого, буде дуже нерозсудливо з мого боку відштовхнути Соломію, не стримавши власного голоду. Не шукати ж мені ще одну аманте.

Так і не знайшовши єдиного правильного рішення, я повертаюся до робочого столу. Завтра про це подумаю. Зараз є справи важливіші. Треба написати відповідь імператору, доклавши всі потрібні йому документи. Ще мені не подобаються звіти з кордонів із даріатом Лаяре. І з Юанросу надійшли дивні відомості. Там засвітилися невідомі особи, які ставили надто багато запитань. Чи це часом не пов'язано з моєю милою знахідкою? Завтра поїду перевірю особисто. Якщо ні, Лаярам тут все одно не місце. А якщо шукають дійсно Соломію… що ж, це може бути ще цікавіше.

Треба буде, до речі, не забути провідати її перед сном. Перевірити дитину, можливо підживити. Проте цілком імовірно, дівчина раніше ляже спати.

Проаналізувавши, чи варто проявити галантність і, відірвавшись від своїх справ, відвідати її зараз, чи може краще зняти ще кілька шарів її броні, вторгаючись в особистий простір і привчаючи до своїх дотиків, пізніше, коли вона буде емоційно беззахисніша переді мною, я з незвичним для себе передсмаком визнаю, що другий варіант мені подобається більше.

Змусивши себе тимчасово викинути з голови думки про те, як виглядатиме сонна дівчина в ліжку, я повертаюся до роботи. Але все ж таки стараюся звільнитися якнайшвидше, наказавши принести вечерю в кабінет і проігнорувавши прохання Емарі про спільну трапезу. Розібравшись зі справами та віддавши всі необхідні розпорядження на завтра, відразу ж йду до себе, з задоволенням передбачаючи нову зустріч зі своєю гостею.

Сказати по правді, настільки гострий особистий інтерес до Соломії для мене самого став несподіванкою. Цікаво, в чому тут річ? Якщо логічно розсудити, то, швидше за все, в її неймовірній особливій енергетиці. Жодна аманте ніколи не була для мене настільки смачною. Цією дівчинкою хочеться ласувати. А, якщо додати до цього її ніжну жіночність, приправлену щирістю реакцій і помислів, гарне личко з уразливим поглядом бездонних очей, та апетитні вигини розкішного тіла, то й зовсім встояти неможливо… Інстинкти вимагають підкорити й взяти. Розкуштувати. Присвоїти. Це вже дуже схоже на зародження зв'язку. Що ж… Рішення прийнято, опиратися не буду.