Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Діти Дюни 📚 - Українською

Читати книгу - "Діти Дюни"

340
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Діти Дюни" автора Френк Херберт. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 127
Перейти на сторінку:
вона, тримаючи напоготові схований під одягом ґом джаббар.

— Ви маєте стати її катом? — спитав він зловісно лагідним голосом. Вказав пальцем на її сховану під одягом руку. — Думаєте, вона дозволить вам це використати? Думаєте, я вам це дозволю?

Джессіці клубок став у горлі.

— У відповідь на ваше питання, — сказав він. — Я не планую немислимого. Я не настільки дурний. Але ви мене вразили. Ви насмілилися судити Алію. Очевидно, що вона зламала дорогоцінну заповідь Бене Ґессерит. А чого ж ви сподівались? Ви втекли від неї, залишивши її тут королевою без титулу. Зі всією цією потугою! А самі втекли назад на Каладан гоїти сердечні рани в обіймах Ґурні. Гаразд. Але хто ви такі, щоб судити Алію?

— Кажу тобі, що не доз…

— Ох, замовкніть! — Він з огидою відвів від неї погляд. Але його слова були промовлені спеціальним бене-ґессеритським способом — наказовим Голосом. Це змусило її замовкнути так, наче хтось заткнув їй рота кляпом. «Хто знав би, як вразити мене Голосом краще, ніж він?» — подумала вона. Це був пом’якшувальний аргумент, що полегшив її біль. Вона так часто вживала Голос проти інших і не сподівалася, що й сама піддасться його впливу… ніколи більше… ніколи від її шкільних днів, коли…

Від відвернувся від неї.

— Даруйте. Я просто знаю, якої сліпої реакції можна сподіватися від вас, коли…

— Сліпої? Від мене? — Це обурило її більше, ніж те, як майстерно використав він Голос проти неї.

— Від вас, — промовив він. — Сліпої. Якщо у вас взагалі зосталася якась чесність, ви розпізнаєте власні реакції. Я називаю вас на ім’я, а ви кажете «Так». Я зав’язую вам язик. Я озвучую всі ваші бене-ґессеритські міфи. Гляньте всередину, як вас навчено. Це принаймні те, що ви можете зробити для своєї…

— Як ти смієш! Що ти знаєш про… — Її голос затих. Очевидно, він знав!

— Гляньте всередину, кажу! — Його голос був владним.

І знову його голос поневолив її. Усі її чуття заніміли, дихання прискорилося. Тут, поза свідомістю, з калатанням чаїлося серце, вона задихалася… Раптом усвідомила, що прискорене дихання і калатання серця не були прихованими, не були стримувані її бене-ґессеритським контролем. Через шок від розуміння цього її очі розширилися. Відчула, що її тіло підкорилося чужому наказові. Вона поволі повернула собі рівновагу, але розуміння зосталося. Ця недитина впродовж усієї їхньої розмови грала на ній, як на доброму інструменті.

— Тепер ви знаєте, як глибоко закладені у вас рефлекси, вироблені вашим дорогоцінним Бене Ґессерит.

Вона могла лише кивнути головою. Її віра в слова лежала в руїнах. Лето змусив її глянути просто в обличчя її фізичному всесвіту, і вона вражено відсахнулася, а її думки побігли тором нової свідомості. «Покажи мені його тіло!» Він показав її власне тіло так, наче вона була новонародженою. Ні за найраніших часів науки на Валасі, ні за тих страшних днів, коли закупники Герцога приїхали по неї, ніколи досі вона не відчувала такої тремкої непевності в наступній миті.

— Ви дозволите себе викрасти, — сказав Лето.

— Але…

— Я не прошу дискусії на цю тему, — промовив він. — Ви це дозволите. Думайте про це як про наказ вашого Герцога. Збагнете мету, коли це станеться. Ви зіткнетеся з дуже цікавим учнем.

Лето встав і кивнув головою.

— Деякі діяння мають кінець, але не мають початку, деякі мають початок, але не мають кінця. Усе залежить від того, де стоїть спостерігач.

Він обернувся і вийшов з її покоїв.

У другому передпокої Лето зустрів Ганіму, що поспішала до їхніх приватних кімнат. Вона зупинилася, кажучи:

— Алія зайнята Собором Вірних.

Вона запитально кивнула на перехід, що вів до приміщень Джессіки.

— Спрацювало, — відказав Лето.

Жорстокість розпізнається як жертвою, так і злочинцем — всіма, хто про це довідується, хай навіть здалеку. Жорстокість не має виправдань чи пом’якшувальних аргументів. Жорстокість ніколи не врівноважує і не виправляє минулого. Жорстокість лише озброює майбутнє більшою жорстокістю. Вона сама себе увіковічнює: це варварська форма інцесту. Той, хто чинить жорстокість, чинить також майбутні жорстокості, породжені нею.

Апокриф Муад’Діба

Невдовзі після полудня, коли більшість прочан пішла освіжитися у прохолодній тіні та джерелах узливань, які лише могли знайти, Проповідник вийшов на велику площу перед Храмом Алії. Спирався на плече юного Ассана Таріка, що заміняв йому очі. У кишені під легким звійним одягом Проповідник мав чорну серпанкову маску, яку носив на Салусі Секундус. Його розважала думка, що маска й хлопець грали ту саму роль — роль личини. Доки він потребував заміни очей, доти залишалися сумніви.

«Нехай міф шириться, але сумніви повинні жити», — подумав він.

Ніхто не міг здогадатися, що маска була лише шматком тканини, а не витвором іксіанського мистецтва. Його рука не може зіслизнути з кістлявого плеча Ассана Таріка. Достатньо буде Проповідникові пройтися як видющому, попри свої порожні очниці, — і всі сумніви розвіються. Та дрібна надія, яку він плекав, помре. Щодня молився, благаючи зміни, якоїсь різниці, через яку міг перечепитися, але навіть на Салусі Секундус він знав кожен камінець, кожен аспект. Ніщо не змінилося, ніщо не могло бути зміненим… ще ні.

Багато людей помітило, як він проходив повз крамниці й аркади, звернуло увагу на те, як він крутив головою з боку на бік, завжди повернувши її до центру пройми дверей чи до обличчя певної особи. Не всі рухи його голови були природними рухами сліпця, а це посилювало міф.

Алія спостерігала за ним із прихованої щілини у стрілчастій вежі свого храму. Пильно оглядала пошрамоване обличчя далеко внизу, шукаючи якогось знаку, знаку, що дав би змогу розпізнати. Їй доповіли про всі плітки. Кожна нова породжувала хвилю страху.

Вона думала, що її наказ затримати Проповідника зостанеться таємницею, але тепер він теж повернувся до неї як поголос. Навіть серед її стражників хтось не зміг втримати язика за зубами. Зараз вона сподівалася, що охоронці виконають її новий наказ і не затримають цю облаченну таємницю в людному місці, де кожен зможе побачити й розголосити це.

Над площею висіла гаряча курява. Молодий поводир Проповідника обгорнув запону свого одягу довкола носа, зоставивши відкритими лише темні очі й маленький клаптик чола. Запона віддувалася, показуючи обрис водотрубки дистикоста. Це підказало Алії, що вони прийшли з пустелі. Де вони там ховалися?

Проповідник не мав жодної запони, що захищала б його від палючого повітря. Відкинув навіть клапан водотрубки. Його обличчя було відкрите сонячним променям і тремкому гарячому повітрю, що майже видимими хвилями здіймалося від бруківки площі.

Біля

1 ... 31 32 33 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти Дюни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діти Дюни"