Читати книгу - "Його нагорода, Лія Серебро"

 Дорогою до ставка Анжеліка уявляла собі невелику водойму, оточену декоративним камінням, з плаваючими водними ліліями в ній.

Але підійшовши, вона виявила доволі велике озеро, зі старими нахиленими вербами, з невеликим піщаним пляжем, де з піску стирчали кілька парасольок поруч із шезлонгами.

- Так це ваш особистий пляж!" - вигукнула Анжеліка, - "Тут купатися можна?

 - Можна. Тільки тут стільки риб розвелося, що їх можна зловити руками. І дивись що б вони тебе не з'їли! Навіть шматочка не відкусили!" - посміхаючись, попередив її Алекс.

 Сонце жарило не на жарт. Обидва вони були одягнені в білі кепки, які Анжеліка купила їм на морі. Анжеліці подобалося, що Алекс носить її подарунок. І до того ж, темному, кароокому чоловікові дуже личив білий колір.

 -Ти в мене такий гарний! - милуючись Алексом, сказала йому Анжеліка.

-Я задоволений! Мила! Ти ніколи не говорила мені подібних компліментів! - сміючись відреагував Алекс.

-Ну чому ж! Я думала, ти знаєш, що ти красивий! - заперечила йому дівчина.

- І значить мені не треба зайвий раз про це нагадувати, на твою думку? Найкрасивіша це в мене ти! Як шкода, що я тебе не зустрів раніше! Де ти була весь цей час, люба? - Алекс вркадчиво заглянув у зелені очі Анжеліки.

-Я росла... Для тебе... набиралася сил, як квіточка, і розквітала!

- Тоді я в житті не зустрічав такої чарівної і карколомної квітки!" - Алекс підхопив Ажеліку на руки і поніс її скупатися в озері.

 Вода була чистою і прохолодною, незважаючи на те, що озеро справді кишіло великими екзотичними рибами.

  Літня спека змінилася прохолодним вечором. На небі світив яскравий, повний місяць, відбиваючи місячну доріжку в дзеркальній гладі озера. Завбачливий Алекс захопив із собою трохи закусок зі столу і пляшку легкого прохолодного білого вина.  Поєднавши разом два шезлонги, він організував місце для невеликого вечірнього пікніка біля озера. Анжеліка вдихала свіже вечірнє повітря і милувалася Алексом. Вона захоплювалася його турботою про неї і його передбачливістю.

 - Чому у свої тридцять п'ять років ти все ще не мав пари, Алекс? - несподівано для себе раптом запитала Анжеліка.

- Я чекав на тебе, моя дівчинко! - спокійно відповів їй Алекс.

Не вдаючись до подробиць і не розвиваючи тему далі, задовольнившись його відповіддю, Анжеліка все ж вирішила знову скупатися в озері. Одним рухом вона скинула з себе легкий сарафан. При світлі місяця вигини її тіла були ще більш спокусливими.  Зайшовши по пояс у воду, вона поманила до себе Алекса, який завмер у приємному заціпенінні, милуючись красою дівчини. Алекс скинув із себе одяг і також зайшов у воду. Здавалося, пара ніколи не зможе насититися одне одним.

Потім вони сміялися і дуріли у воді. Ловили руками великих, очманілих від того, що відбувається, риб, відпускали їх знову у воду і бризкали один в одного прохолодною водою.

-Я зовсім не хочу повертатися в будинок до тітоньки, я б залишився на березі цього озера з тобою на все літо! А що! Побудуємо намет і житимемо тут Анжеліка! - жартував Алекс.

- Ага а ти мені будеш смажити цих великих карасів! -підтримала його ідею Анжеліка.

-Це коропи коі! До речі тут плавають ще й осетри та стерлядь! У нас буде смачна ікра до сніданку!" - не міг заспокоїтися Алекс.

 Усе ж, вдосталь відпочивши й попустувавшись, встигнувши підгоріти під пекучим сонцем, щаслива пара разом із псом, який теж уже хотів додому, втомлено попленталися до будинку тітоньки Валерії.

   Вранці Анжеліка прокинулася раніше за Алекса. Помилувавшись сплячим Алексом, Анжеліка не стала будити його, і насамперед спустилася до тітки Алекса для привітання. Жінки в будинку не виявилося. З самого раннього ранку вона вже займалася своїми собаками. Молодим псам кидала пулери, які вони із задоволенням приносили їй назад. Старих вона час від часу дбайливо підгодовувала з руки. Поруч стояло величезне відро з відвареними яловичими обрізками, які із задоволенням, не жуючи, поглинали зголоднілі пси.

  - Доброго ранку! - крикнула Анжеліка з порога. Помахавши рукою жінці.

  - Доброго ранку! Алекс спить ще? - запитала Валерія Євгенівна. - Так. Я не стала його будити.- відповіла Анжеліка.- Каву будете? Євгенія Валеріївна?

- Мабуть буду, дякую. Роби, і неси його в літню альтанку!  Розберешся сама на кухні, там усе на виду! Закінчу з годівлею псів і підійду.

 - Усім залишатися на своїх місцях! Кава вже вариться! - Алекс, нібито й не спав міцним сном п'ятнадцять хвилин тому, підкрався тихо і мало не налякав Анжеліку. Щоб вона не злякалася, він обійняв її міцно зі спини і поцілував.

 - Які плани на день, молодь? - поцікавилася тітонька.

  - Плануємо подивитися на місцеві околиці, а також знову позасмагати біля озера! Так? Анжеліко? - згадуючи минулу ніч біля озера підморгнув їй Алекс.

 Трохи зніяковівши перед тіткою Алекса, Анжеліка почервоніла й опустила очі.

-Алекс, дивись, не здумай образити дівчинку! Вона зовсім юна квіточка для тебе!" - раптом ні з того ні з сього, уважно подивившись на Анжеліку, сказала жінка.