Читати книгу - "Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста"

Ми зупиняємося, а я чекаю, що буде. Нервово ковтаю.

- Ти нічого не зробила. Я ж не шукав тебе по всьому центру, а зустрів біля кафе, де ти мала й бути. Тому перестань.

- А якби шукав? - бажаю дізнатися такий варіант.

- Ти хочеш знати, що б тоді було? - цікавиться та дивується моєму запитанню.

- Так.

- Зловив би та відправив на лекцію до твого батька.

Відвертаюся. Ну до батька це жорстоко. Я не хочу бачити того чоловіка. Він зараз для мене гірше зло.

- Проте все нормально, - продовжує жвавіше Герман. - Краще ходімо, бо так нічого не встигнемо.

- А куди ми йдемо? – питаюся, та ми знову крокуємо.

Дарма запитую. Відповідь сама з’являється та махає мені. Тут звертаємо та заходимо до ювілейної крамниці, де чоловік одразу тягне мене до вітрини з каблучками та каже:

- Вибирай.

- Для чого? - опускаються мої поки ще злякані очі на вітрину, яка іскриться ювелірними виробами. Одразу "гуляю" ними. Усі вони прекрасні, але…

- Щоб мала чим хизуватися перед подругами. Заміж виходиш, а каблучки немає, - роздається голос Германа. - Якось зовсім дивно. Ще скажуть, що я скупий.

Хмурюся. Виходжу заміж. Від цієї думки, то і дивитися не хочу.

- Ти мене чуєш?

- Чую, - кажу йому.

- Обирай.

Здіймаю голову. Перетинаюся з ним, а після цього опускаю очі та  з байдужістю кажу:

- Нехай буде ця зі зеленим камінчиком.