Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

Я практично вибіг на вулицю та почав крутити головою в пошуках того напрямку, куди б могла піти Меліса. Хотілося лаятись на самого себе, що знову дозволив їй так просто втекти і не зміг пояснити нічого. Проте збоку почувся впевнений сміх, що точно належав єдиній людині. Я повернув голову і побачив Мелісу. Вона стояла, впершись до перил величезних сходів, що вели до маєтку. Як вона тільки змогла непомітно там опинитися.

— Тебе так легко вразити, — дівчина продовжувала сміятися, — я й подумати не могла…

— То ти не розізлилась на мене? — я підійшов до неї трохи ближче, проте зупинився на пристойній відстані.

— Чого я мала злитися? — вона розвела руками, — хіба нас з тобою щось повʼязує? Я просто розважаюсь, дурнику. А от твоя реакція видалась мені справді цікавою.

— Тобто ти не приревнувала мене? — я знав, що я хочу почути. Але чудово розумів, що навіть якби це було так — Меліса б промовчала.

— До кого? — вона закотила очі, ніби думаючи, — до тієї дівчини? До доньки Бориса Жаківця? Припини…

— Звідки ти…— я нахмурився, — знаєш його імʼя? 

— О я багато чого знаю, — Меліса випрямилась, — наприклад, що він хоче одружити тебе зі своєю донькою. Як мило, правда?

— Хто ти така? — я підійшов до неї максимально близько, що їй знову довелось підняти голову. Її сукня була з тугим корсетом, що підкреслював й так неймовірну фігуру. Груди високо здіймались від дихання, а на шиї був розсип з блискіток. Хотілось кожну з них забрати своїми губами. Я важко ковтнув.

— Ну судячи зі всього, — Меліса заговорила тихіше, дивлячись мені прямо в очі, — твоя найбільша спокуса. Скажу відверто, щоб трохи підняти тобі настрій. На мене ще так не дивився ніхто. Це приємно.

— Я готовий дивитися так на тебе вічно, — я перейшов на шепіт і провів пальцями по її руці. Але Меліса відійшла вбік та стала так, щоб я не міг її торкатися. 

— Але так не можна, — вона похитала головою, — ти вже майже одружений. І у тебе такий серйозний тесть. 

— Та чхати мені на це весілля! І вона його не хоче. Сказала, що зробить все, щоб його не було.

— О-о-о…справді? І тебе це не ображає? Що дівчина тебе не хоче ?

— Мене ображає лише твоє ставлення до мене. — Я знову насмілився підійти ближче, — давай зараз же втечемо звідси.

— Не можна, — Меліса знову похитала головою, — випадкові знайомства в барах ніколи добром не закінчуються. Може ти хочеш вбити мене?

— Ти це зараз серйозно? — я пирснув істеричним сміхом, бо вона просто неймовірно майстерно вміє грати на нервах, — ти двічі ходила зі мною вечеряти.

— І нічим добрим це справді не закінчилось, — вона сама зробила крок вперед до мене і в ніс знову вдарив цей надто солодкий парфум з гірчинкою. Якщо… точніше, коли у нас все вийде, обовʼязково подарую їй якийсь більш приємний запах.

— Мелісо, ще жодна жінка так не зводила мене з розуму. І ні за ким я так сильно не бігав.

— Нічого, побігаєш. Спорт це корисно. Особливо з твоєю любовʼю до сигар.

— Я не так вже й часто палю.

— Та від тебе за кілометр несе димом, навіть якщо не принюхуватись. Так що…не вмієш ти брехати.

— А ти? Скільки разів ти вже встигла збрехати за наші нечасті зустрічі? — я вперся ліктем до перил.

— Жодного. Так. Але ти ніколи не дізнаєшся, чи це правда, — вона посміхнулась, примруживши очі та вже хотіла піти. Але я встиг спіймати її за руку. Я відчув, як тіло Меліси напружилось.

—Залиш мені хоча б свій номер телефону. Чи бодай щось, щоб я знав, де тебе знайти.

— Ти не заслуговуєш на це, — вона знову дивилась на мене з презирством, — я не хочу чоловіка, у якого є мільйон сумнівних знайомств і вони кожного разу вішаються йому на шию. Та й про яку довіру може йти мова, якщо я навіть не знаю твого імʼя.

— І як же заслужити твою довіру? — я стис її руку сильніше, — я обіцяв назвати його тобі в особливий момент.

— Не знаю, — вона висмикнула свою руку, — якщо у тебе є фантазія… то щось вигадаєш. Можливо. А я, можливо, погоджуся. А тепер я маю йти, — вона востаннє глянула на мене та стукаючи підборами, швидко пішла всередину.

Я знав, що вона не проста і що з нею буде складно. Але не уявляв, що аж настільки. В мені горить азарт, та я навіть не уявляю, що робити. Ніколи в житті ще я не добивався жінки. Зазвичай вистачало пари коктейлів та поцілунків. А тут переді мною просто стіна. Яка ще й примудряється кепкувати з мене та вишукано принижувати. Але я готовий слухати це вічно. Бляха, в які ж тенета я потрапив. І я не знаю, що з цим робити.

— Батько шукає нас, — почувся голос позаду і я різко обернувся та вирівнявся.

— Що? — трохи різко спитав, ніби не почув.

— Так, — Кароліна закотила очі, — я теж не хочу бачитися з ним. Але ти будь трохи обережнішим, будь ласка. Говорити з дівчиною в його домі, ще й тримати її за руку. Тоді, коли тато хоче видати свою доньку заміж за тебе. Хіба ти не знаєш, що він може зробити? — вона підійшла до мене та теж вперлась до перил. 

— Вибач, — я наче засоромлено опустив очі, — просто це…

— Не говори. Мені це не цікаво, — дівчина махнула рукою, а я закотив очі. 

— До речі…— я вирішив скористатися хитрістю, — а у тебе є хлопець? Чи може просто хтось…через кого ти не хочеш заміж?

— Я не хочу, бо не дозволю вчергове вирішувати щось без мого відома. Без моєї згоди. А хлопець… нікого нема, — Кароліна задумано почала роздивлятись щось вдалині.

— Ти кажеш неправду, — я посміхнувся, — ти різко змінилась при згадці…

— Ну може й так, то що!? — Кароліна огризнулась, — чого ти лізеш не в свої справи?

— Та годі-годі, — я аж втис голову в плечі від такого характеру, — я просто хотів запитати поради.

— Якої? — вона підняла брову.

— Як завоювати довіру дівчини? Як вразити її, отримати прихильність?

— Просто не бреши їй…— якось дуже гірко сказала дівчина, — не використовуй її. І просто будь поряд. Але ходімо вже…— вона пройшла до дверей, — інакше я потім не переживу чергових нотацій та скиглення батька.