Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

-Ббббельстанте, він ображає нас з Фредді? Фредді образливо це чути. Фредді любить Вольфа і Бельстанта…

-Що ж, Артуре, ти дійсно тут правий, і ти єдиний, хто зміг налякати мене своєю промовою. А ти взагалі людина, Конграйте, що до страху доводиш навіть виродка?

-Ще й більша, аніж уся ваша секта разом взяті. – плюнув у підлогу я. – Яка ваша ціль у цьому місті?

-Показати людям свою віру, що вона не є поганою, дати притулок їм та створити свою ієрархію у місті. Ми ті, хто несемо надію по світу, ми ті, хто дає сенс життя тим, хто його втратив. Ще як ціль – убити Бенса та його дует. Це наше місто, Конграйте.

-І як ви це уявляєте? Віру ви свою поширили, тут ви майстерно спрацювали. Дехто й пішов до вас, а іншій вас бояться, ви признаєте лише силу, що вас і погубить. А до Бенса, як доберетесь? Чи не думаєте ви, що Рокко і Батист знають, де ви знаходитесь?

-Розумієш, Артуре, коли Вольф вважатиме, що режим Бенса буде крихким, хоча який у того блазня може бути режим? Тоді він разом зі своїми хижаками уб‘ють його, але для цього потрібна буде причина, щоб в образі для людей вони були героями, а не вбивцями. А ті два засранці не можуть мене спіймати, що казати вже за таємне місце. Досить розмов, Артуре. Коли ти прокинешся, то у цьому місці мене вже не знайдеш. І біля «Кузні Духу» мене не шукай, я там ніколи більше не буду. Прощавай, Конграйте, «удар». – Артур опинився у безтямі.

5

-Що ж ти такий важкий, Конграйте… - промовив Бельстант до безпритомного тіла Артура. – Ну нічого, коли ти проснешся, то ти мене вже не бачитимеш ніколи.

-Чому Фредді більше не побачить Артура?

-Тобі чи не насрати на нього га, Фредді?

-Так, Бельстанте, Фредді байдуже, Фредді не байдуже тільки на тебе з Вольфом. Коли ми побачимо нашого друга?

-Скоро, малюче Фредді, зовсім скоро. На дворі сьогодні щось темніше чим зазвичай. Треба бути у тисячу разів обачним чим зазвичай.

-Бельстанте, ти не ображаєшся на Фредді? Фредді не хотів тобі життя псувати…

-Ехх, синку, я звик до тебе, хоч і до цих пір як щось власне прийняти не можу. Ти завжди будеш моєю частинкою, такою непотрібною та безглуздою, але моєю…

-Фредді радий це чути, Фредді щасливий!

-Давай, малюче, ще трішки і закинемо його у найближчому провулку.

-Так-так, а потім підемо до Вольфа?

-Ще не час, Фредді, він сам нас знайде.

Покинувши тіло Артура у найближчому провулку, де лежало троє померлих наркоманів, мені, Бельстанту де Соліфану, доводилось шукати тепер нове місце для свого тимчасового перебування. Найгірше, що я зараз міг робити – це зволікати та швидко не обрати його. Нічний Вільденбург – одне з найгірших місць на континенті. У цю пору часу помирає більше людей, аніж за місяць у Кемніці. Лише в одну страшну ніч, яку я пам’ятаю досі, мені довелось нарахувати за проміжок від темноти до світла ранкового близько 63 трупів. На сьогодні я навіть не знаю, скільки жителів залишилося у цьому місті, але я розумію, що їх тут більше семисот. Колись тут проживало до 3 тисяч осіб. Деяким вдалося втекти звідси, інші лише помирали або були жорстоко убиті. Велика більшість магазинів, прилавків та будинків були занедбані, тому мені зазвичай не приходилось довго обирати, окрім сьогоднішньої ночі. Це сильно здивувало мене і я відчув незрозумілий страх у своїх грудях. Ще й той Конграйт зміг мене на злякати, він дійсно молодець, але щось у ньому є страшне, якщо виродок, який своїми руками вбив багатьох людей, злякається одного з них. Врешті – решт, моє наступне місце перебування стане занедбаний магазин недалеко від мерії. Мені потрібно знати, що у головах найбільших мерзотників усіх, мабуть, часів. «Якщо хочеш взнати усі плани ворога, то тримайся до нього якнайближче».

-Про що ти думаєш, Бельстанте?

-Про нашу нову оселю Фредді.

-Клас, Фредді таке любить, а там будуть хоча б якісь іграшки? Бо наше  минуле місце мені не сподобалося…

-Не знаю, малюче, але бодай щось тобі знайдемо

-Клас, клас, клас, Фредді надіється на це.

Пересуваючись у тіні, я майже дібрався до нового місця життя. Уже стільки років мені вдається жити таємно, що ніхто навіть не підозрює, що у якомусь занедбаному будинку перебуває хтось.

-Так-так, і що це за недоумок пересувається вночі, ти не знаєш його, Батисте?

-Ні, Рокко, мабуть, самогубець.

-Та ні, друже, ходить він лише у тіні, помітив це?

-Так, що скажеш робити?

-Стріляй йому у ногу.

-Слухаюсь, Рокко, «постріл». – Бельстант упав лицем на тротуар. – ходімо до нього?

-Ай, Фредді боляче, що це таке, Бельстанте…

-Суко, я не знаю… Благаю, тільки не вони. Як же болить…

-Фредді страшно, Фредді не хоче помирати.

-Замовкни Фредді, тільки не зараз.

-Зроби контрольний постріл ще у руку, щоб ножа або пістоля він вийняти не зміг.

-Гарна ідея, друже, «постріл». – вистрілив Батист.

-А ось тепер ходімо до нього.

-АЙ, БОЛЯЧЕ – БОЛЯЧЕ. – викрикнув Бельстан, куля влучила у лікоть.

-Бельстанте, Фредді болить, Фредді боїться.

-«ХА-ХА», Божечку, ти подивися як цей недоумок мучається. – все ближче підходив «Вампір» та «Скіф». – Батисте, моя тобі похвала за влучність.

-Дякую, Рокко, я ціню це.

-ТІЛЬКИ НЕ ВОНИ. – крикнув Бельстант.

-І що це у нас за скарб тут, га? – Рокко схопив волосся Бельстанта та підняв його голову. – Ти подивися – но, Батисте, це ж виродок той сектантський, якого не взяли до себе. Що, суко, піймали ми тебе? А я за тобою майже рік полював.

-Убийте відразу мене, будь ласка, не катуйте, убийте на місці!!! – кричав Бельстант.

-ФРЕДДІ БОЇТЬСЯ, ФРЕДДІ ХОЧЕ ДО ВОЛЬФА…

-ХА-ХА-ХА, як це смішно, я зараз лусну. Мабуть, буде найтупіше, якщо вмру зі сміху, чи не так, Батисте

-…, - Батист мовчав.

-Дай-но подумати, БельстантоФредді, чи потрібен ти нам? Якщо ні – я буду тебе мордувати, якщо потрібен – ми вб’ємо тебе швидко.