Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Са ... ? Со ... 

-СОБАЧА СРАКА! - Опа, у когось гарний вечір, здається був. 

  Це хто ж так верещить в коридорі? Люди сплять поміж іншии! Ну, ... чи спали.

  Здається пробудження ,,веселим" було не тільки у мене. Хтось швидкою ходою бігав по коридору і відчиняв кожні двері кімнати. Після цього, загалом, лунав вже жіночий вереск і знову чиїсь чоловічі бурмочання.

-БАХ! 

  Опа, а от і до моїх дверцят дійшов. 

  Я повернулась в ту сторону і ...

-Кого я бачу! Та це ж пан Його Високість принц Вільям Скотт! Точно! Скотт. Справжня скот-ина ... - останню фразу я сказала менш голосно, але здається вона не пройшла повз вуха самого хлопця.

  Хлопець не здвинувся з місця і тільки бігав очима по мені.

-Ти вдіта?

-Ти сліпий? Ой, вибачаюсь, Ви сліпий, пане Вільям?

  Очі хлопця звузились, але він нічого не відповів. 

-Пішли.

-Куди це? Вже пізно, король не вийде, прогулка відміняється.

-Дефо Аделаїдо Дарвін, встала, підійшла і пішла вслід за мною! 

-Воу, хтось встав не з тієї ноги? І що за звернення таке? Звідки взялося Дефо? 

-Аїдо!

-Та не нервуй! Іду я. Псих без довідки ...

***

-Ми вже довгий час ходимо коридорами замку. Куди ти мене ведеш?! Ой, Ви!

-Аїдо, не зли мене. Просто йди поруч! 

  Я вже починаю жалкувати, що пішла за ним. Я і сама б могла побігати коридорами без мети.

  Ще й той сон ... мені здалося, що позаду був хтось, я бачила тінь! Це мене насторожує ...

  Хто міг стояти за МОЄЮ спиною в МОЄМУ сні?

  Якась бісовщина діється в цьому замку. Неначе чийсь злий дух обгорнув увесь замок у свої темні обійми. 

  Тут щось не так.

  Я не можу нормально спати в цьому місці, хоча зазвичай не страждаю проблемою ,,звикнути до нового місця". Я завжди швидко звикаю до інших будівель, де залишаюсь з ночівлею. Раніше я нерідко залишалась на ніч у знайомих, коли пізно ввечері приходила додому і мати виставляла мене за поріг домівки. 

  Я могла відсидіти у друзів, або однокласників, але все ж таки частіше за все я ночувала у Лізі. Так як її батьків часто не було вдома, проти ніхто не був.

-Чому в хмарах літаєш? Столося щось за ці години?

-Вибач ... те, але Вас це не стосується. Це особисте.

-Ого, навіть так!

-А що не так? Вже не подобається, коли я до Вас на ,,Ви,, і ,,не розповідаю конфедиційної інформації,,? Якщо що, нагадаю, це була Ваша умова і Вашу правила. То ж не жалійтесь. За кожне своє слово треба нести відповідальність! 

-Я знаю що ці правила назвав тобі самостійно, але така офіційність - це занадто. Могла б просто вести себе, як доросла людина, яка знає значення слова ,,суверенітет,, , а не вести себе, як  ...

-Ваш батько? Король? Що ж, це була Ваша ідея, тому до мене ніяких притензій не може бути! Ставлю крапку в цій розмові! - Я прискорила ходу, просто аби не бачити його обличчя. Мені все одно які емоції я могла викликати в ньому цією розмовою, тож який сенс стояти біля нього і надалі?

***

  До ,,потрібного,, принцу місця ми дійшли за плюс-мінус двадцять хвилин. Тепер перед нами стояли височенні білі дверцяла з золотими візернуками. До речі, а де її ручка?

  Ні, ну правда! 

  На двері немає ручки!

-Аїдо, ти оглухла?! Я тебе вже хвилин п'ять прошу, дай мені свою руку!

-Невдала спроба зробити пропозицію руки і серця ... - пробубніла я собі під носа.

-Що?! Навіщо б я ... ! Ой, добре, все! Дай руку мені.

-Навіщо Вам моя рука, продати хочеш?! Попереджаю, рука коштує дешево, ліпше очі візьміть, щоб вони Вашу фізіономію більше не бачили!

-Аїдо, не зли мене, Богом прошу!

-До речі, оце так диво, чого б це я до Вас ,, на ВИ,, , а Ви до мене ,, на ТИ,,? Чи я не людина для тебе?

-Все! Добре! Я відміняю правило про те, щоб ти до мене зверталась на Ви! Моеш знову називати просто Вільямом, або принцом і так далі!

-Опа-па, а от я і зруйнувала перше правило. Хах. Попереду ще парочка,

-Але, ти за цю годину порушила більшість інших моїх правил! Ох, ну і що мені з тобою робити?

-Що-що, не наказуваи мені! Це головне МОЕ правило! Я ненавиджу, коли мене хочуть контролювати, або встановлювати свої правила для мене!  

  Хлопець довго дивився мені прямо в очі, неначе хотів щось запитати. Брови були зімкнені в центрі, але не від злості. Він не розумів. Не розумів з якої причини взялося це правило. Чому воно для мене таке важливе? Чому я виставила його, як своє основне правило?

  Чому?

***

  Я стояла на порозі дома, боячись зайти всередину. Сьогодні в школі мені поставили двійку за семестрову контрольну! Двійку! Я вже не мала, аби боятися реакції матері! Я цього року перейшла у середню школу Нествілу. Там такий красень вчиться! Він тепер вчиться зі мною в одному класі! І весь час на зимову підготовку до контрольної я витратила на те, щоб йому сподобатися. Я навіть зробила йому валентинку, на день всіх закоханих!

  Але ... в результаті я залишилася ні з чим.

  Він почав сміятися з мене. Тепер і дня не проходить без його насмішок наді мною! 

  Та ще й контрольну із-за нього завалила ...

  Лізі каже, що це не страшно і не треба так перейматися оцінками. Бо головне - це ж наші знання, чи не так? Оцінки не показують рівня наших знань, але ...

  Але мати думає інакше.

  Для неї оцінки - ледве не найголовніше у моєму житті! Їй не важливе моє соціальне життя серед однолітків, їй не важливе моє психічне і моральне здоров'я! Якщо я принесла дванадцять - я молодець і мною можна гордитись. Та якщо я принесу оцінку меньшу за шість - я невдячка дівка, у якої в голові одні гульки, друзі, хлопці, а так один лиш вітер в голові!

  Як на мене - це несправедливо.

  Ну серйозно. Типу, ти можеш хоч кожен день носити гарні оцінки зі школи і будеш просто - молодець. Але принеси ти хоч одну двійку - ти ходяча тупа холєра, яка зупинилась в рівні розвитку еволюції десь на рівні інфузорії туфельки.