Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

— Тоді, — каже Наруто серйозним тоном, — їй краще переночувати з тобою? Ми «обидва», як ти щойно висловився, не хапаємо її за руки та не тягнемо до себе за будь-якої зручної нагоди! З нас трьох я б не довірив Сакуру саме тобі! Не пригадую, щоб про мене хоч колись в Коносі ходила слава ловеласа чи «викрадача дівочих сердець», але… ось про тебе таке кажуть, наш святий янголе!

— Стули пельку! — гарчить Саске, стискаючи ще міцніше моє зап’ястя, — що за маячня? Коли це ти чув такі плітки?

Узумакі підходить упритул до друга, свердлячи його поглядом.

— З чого б тобі ставати таким правильним? — Наруто хапає мене за вільне зап’ястя й тягне до себе. — Не пригадаю такої праведності від тебе. Нікому й на думку б не спало чіпати старосту! Ніхто й не збирався, бовдуре, а ти влаштовуєш цілу виставу! Кого ти з себе вдаєш, га?

— Ваші футони, — незграбно промовляє гладка дівчина невеликого зросту, застигши у дверях.

— Хлопці, — гукає Какаші, забираючи з рук дівчини нашу постіль, — сподіваюся, ви вдосталь посперечалися? Я розв'язав вашу проблему, як ви й хотіли, а тепер швидко лягати спати кожен в окремий футон!

Ніч пролетіла непомітно, адже ми так втомилися, що відразу заснули, не відчуваючи ніг. Не було сил навіть у таких живчиків, як Наруто та Саске, які відключилися раніше за всіх, варто було їхнім головам торкнутися подушки. Мабуть, суперечка відібрала у бідолах останні залишки сил.

Прокидаюся я в той момент, коли вчитель виходить з кімнати, злегка грюкаючи дверима. Такий слабкий звук миттєво розбурхую мене, і я розплющую очі, не розуміючи, де знаходжуся. Озираючись на всі боки, я з полегшенням зітхаю, згадавши нарешті обставини минулого вечора.

Це перший раз, коли я проводжу ніч десь поза домом чи кімнатою свого гуртожитку без батьків, та ще й у компанії друзів. Наруто й Саске соплять, розвалившись упоперек своїх футонів, немов малі діти. На мить мені здається, що вони щойно закінчили молодшу школу. Такі милі та безневинні обличчя, як у малюків. Проте варто їм прокинутися, від цієї солодкої невинності не залишається й сліду!

— Котра година? — незадоволено тягне Наруто. — Чому не продзвенів будильник? Що?! Староста?! У нашій кімнаті?

— Ти зовсім з глузду з’їхав? — Саске стукає друга по голові. — Ти вже й забув де ми? Поводишся як мала дитина!

— Дідько! — сміється Узумакі, — так не звично просинатися на новому місці! Я на якусь мить подумав, що знаходжуся в гуртожитку!

— А я б ось не відмовилася від того, щоб прокинутися у своїй кімнаті, — зітхаю я. — Я просто мрію про душ та сніданок!

— Гадаю, ми встигнемо, — спокійно відповідає Саске, — ця вечірка починається о третій годині дня. Отже, встигнемо і поїсти, і переодягнутися, і сходити в душ.

— А може, викупаємось у морі? — пропонує Наруто з такою яскравою усмішкою, що я просто не мжу не усміхнутися йому у відповідь.

— На мою думку… — починаю я, але раптом відчуваю, що не хочу відмовлятися від такої привабливої ​​авантюри, — це не погана ідея! Я не проти.

— Що ж, схоже на те, що я не маю вибору, — прикидається невдоволеним Саске, але його видає надто радісна усмішка, як для людини, яка не бажає робити що-небудь.

Ми знову біжимо по пляжу назустріч вітру та хвилям. Немов птахи, ми розправляємо свої крила, плануючи над цим узбережжям з легкістю та свободою у рухах. Все моє тіло переповнює відчуття радості, і воно настільки сильне, що кортить кричати щодуху. Та на щастя, я стримую себе, адже не хочу здаватися геть божевільною.

Робити те, що хочеться, – найприємніша справа з усіх! Варто було спробувати це набагато раніше!

Добігши до води, ми здригаємося від холоду, адже хвилі, які грають з пальцями наших ніг, здаються занадто прохолодними для купання.

— Ну що? — нерішуче питає Саске. — Ходімо?

— Просто в костюмах? — дивуюся я. — Ми неодмінно замерзнемо в мокрому одязі та захворіємо!

— Я пішов! — кричить Наруто, стрімголов вбігаючи у воду в одних єдиних трусах.

— Ну що за дурень, — ледве чутно шипить Саске, накриваючи долонею мої очі, які не були готові побачити хлопця в спідній білизні, нехай навіть з дитячим візерунком. — Гадаю, варто обмежитися прогулянкою пляжем. Цього кретина вже не врятувати!

— Згодна, — усміхаюся я, дозволяючи його долоні торкатися мого обличчя. Дивно, але я терпіти не можу чужих дотиків, особливо якщо хтось торкається мого обличчя. Однак зараз мені навіть приємна турбота хлопця. — Прогуляймося, не хочу побачити, як він виходить із води!

Ми йдемо вздовж берега у повній тиші. Я насолоджуюся спокоєм та шумом прибою, не помічаючи Саске, але відчуваючи радість від того, що з ним можна навіть помовчати й не відчувати ані напруження, ані ніяковості від цього.

Я звикла змагатися з ним, адже різниця у переліку найкращих учнів між нами лише в один бал. Так, раніше я ставилася до нього надто зарозуміло, насолоджуючись своєю лідерською позицією. Він здавався мені дурним, попри те, що по суті, ми завжди були нарівні. Хіба можна оцінювати людину, виходячи з якихось балів? Що взагалі демонструє цей дурнуватий лист пошани? Лише оцінки, а не саму людину!

Мені стає соромно за те нечемне ставлення до нього, яке тепер здається несправедливим! На його місці, я б поводилася так само: не довіряючи й піддаючи сумніву кожен прояв добрих намірів від такої людини, якою я була раніше. Звісно, що перспектива дружби з тим, хто дивиться на тебе, як на дурня, не надто приваблива. Мені потрібно попрохати його вибачення, адже я була ще тим стервом!

— Саске, — гукаю я хлопця, який вочевидь не чекає від мене світської бесіди, — я хочу попросити твого вибачення. Я ставилася до вас із Наруто жахливо. У моїй голові завжди були чіткі рамки, в які я ставила всіх без винятку, тому й поводилася так… пихато. Цей час, проведений разом з вами, насправді змусив мене розплющити очі. Тому прошу, прийми мої щирі вибачення. Я хочу запропонувати тобі дружбу!