Читати книгу - "Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі"

Елайна лежить непритомна, і світ навколо мене стискується у вузьку вирву. Серце стукає голосніше, ніж подих, що розбивається від хвилювання. Я підлітаю до Елайни, підсовую руку під її голову, обережно підводячи. Пальці судомно намацують пульс. Є. Серце стискається від страху, який піднімається з глибини. За неї. За дитину. Дитина. Це слово спливає в голові раніше, ніж я уявляю усвідомлення того, але воно там є.

Я тягнуся за телефоном, руки тремтять, пальці ковзають по екрану. Зрештою, потрапляю на потрібний номер.

— Швидку, негайно, — промовляю я, повідомивши адресу, а потім наче вибухаю, чуючи, коли вони прибудуть.— Ви повинні приїхати негайно, інакше я зрівняю ваш чортовий відділ із землею!

Я не контролюю себе. Навряд чи це мене виправдовує, але злість перекриває все. Миті тягнуться як годинник, адреналін вирує у венах.

У цей момент у дверях з'являється Сара. Вона збирається щось сказати, ще не бачачи, що сталося, але коли її погляд падає на Елайну, яка лежить без руху, очі Сари округляються від жаху. Я дивлюсь на дочку і бачу в її очах віддзеркалення моїх думок, - не час для образ і сварок. Потім, усе потім.

— Тату… — ледь чутно шепоче вона, її голос тонкий, майже на межі зриву, і я розумію, що не можу дозволити їй панікувати.

- Допоможи мені, - шепочу їй. Сара видає слабкий писк, кидаючись до нас, а я акуратно перекладаю Елайну на диван. Шкіра в неї бліда, губи ледве помітно тремтять. Я згадую, як вона намагалася мені сказати щось перед тим, як я пішов. Але тоді я не звернув уваги. Все через цю бісову зустріч з Крістен! Чорт забирай, як я міг бути таким сліпим?

— Де ця бісова швидка?! — гарчу в порожнечу. Пройшло всього кілька хвилин, але здається, що це ціла вічність.

Сара повертається з вологою тканиною та обережно кладе її на лоб Елайни. Гадки не маю, чим це допоможе, але я помічаю, як тремтять її руки, як з губ зривається схлип. Моя дочка налякана, вона на межі, і ці почуття пробивають мене наскрізь. Нема часу чекати. Погляд падає на ключі від машини і рішення приходить миттєво.

— Я сам відвезу її, — кидаю я Сарі, підводячи Елайну на руки.

Вона здається легшою, ніж зазвичай, немов втратила всю вагу разом із свідомістю.

- Чекай вдома. Якщо приїде швидка, скажи їм, що вони запізнилися.

Сара киває, її губи тремтять від бажання заплакати і щось сказати. Я виходжу за двері, несучи Елайну, і кладу її на пасажирське сидіння. Заводжу машину з люттю, яка зараз здається головною емоцією, яка підтримує мене на плаву. Ноги тиснуть на педалі з нечуваною силою, машина зривається з місця. Я жену швидше, ніж будь-коли, перескакуючи через обмеження швидкості, не звертаючи уваги на сигнали.

Різко гальмую біля входу до лікарні. Машина сіпнулася так, що ледве не в'їхала в сусідню припарковану машину. Людина, що стояла поруч, голосно обурюється: 

- Гей, легше!

Вибач, приятелю, мені не до цього. Обходжу машину, піднімаю Елайну на руки і швидким кроком прямую до головного входу. Вона здається такою невагомою, ніби втратила всю свою життєву силу. Всередині все вирує — страх, злість, почуття провини. Я не можу точно сказати, чого більше.

- Їй потрібна допомога! — кричу я, вриваючись у приймальню.

Медсестри одразу ж побігли до нас, підсовуючи каталку. Я обережно кладу Елайну, і вони відвозять її за подвійні двері, які відразу зачиняються, приховуючи її від мене.

— Все буде добре, містере Морісе, — каже дівчина на ресепшн, підійшовши до мене. — Вона у надійних руках, зачекайте тут.

Я намагаюся щось сказати, але зрештою тільки киваю. Думки розриваються на частини. Я відходжу до зони очікування, але на місці втриматися не виходить. Я ходжу з боку в бік, думки атакують розум, проносячись крізь нього стрілами.

«Подивися, на кого ти її перетворив, Блейк».

Ця думка як чорна хмара, я не знаю, звідки вона виринула і що означає. Чи знаю?

Крістен права? Елайна змінилася. Я знаю це, але не міг сам зізнатися. Коли ми познайомилися, вона була іншою — яскравішою, ефектнішою, бажаною, а тепер... Що з нею стало? Я бачив її жіночу силу, її завзятість, але хіба така дівчина добивалася би так довго взаємності від мене, якщо зі своїми даними і впевненістю могла б давно отримати будь-якого іншого чоловіка? Ця дівчина завжди знала собі ціну, незважаючи на те, що так легко вступає у зв'язок з чоловіками. А зараз як небо та земля. І це ти, ти її довів до такого стану, — піднімається звідкись зсередини їдкий голос.

Все змішується в голові, і це стає майже невиносимим. Можливо, вона справді не брехала і все це було правдою. І про почуття, і про дитину. Хіба ж така як Елайна так довго вимагала б моєї симпатії, взаємності? Інша б давно зробила аборт і переключилась на іншого. Адже багато чоловіків мого рангу не проти її уваги. Але вона чомусь зациклилася саме на мені. Чому?

Я не можу до кінця сформулювати цю думку, як переді мною з'являється лікар.

- Містер Моріс? — гукає він, і я підходжу ближче. — Стан Елайни вдалось стабілізувати. На даний момент і вона, і дитина у безпеці.

Дитина. Слово застряє у горлі, перекриваючи дихання. Я відчуваю, як усередині все стискається від того, що вона справді вагітна. Ми так і не встигли зробити цей чортовий ДНК-тест на визначення батьківства, але факт залишається фактом. Вона не брехала. І навіть тоді, коли вона була за мить від аборту, все бачилось інакше. Тоді це сприймалось як щось позамежне, далеке. Чуже. Я настільки заглибився в тему про її викрадення і бажання знайти винного, що про це зовсім забув, а потім ще й Крістен.. І вся ця правда, яка спливла. 

— Вона прийшла до тями? — питаю я, ковтаючи грудку в горлі.

— Так, ви можете побачити її.

Я усвідомлюю суть, намагаюся привести думки до ладу і прямую до палати. Двері відчинені, і коли я входжу, наші погляди зустрічаються. В її очах щось нове, щось інше, але що саме, я не можу визначити. Моє серце стискається від сум'яття, від почуттів, які я не можу пояснити — це як крок у невідомість.