Читати книгу - "Блакитне полум'я, Тетяна Гобатюк"

- Яка мені із цього користь? – вигукнула істерично, укінець втрачаючи терпіння та самовладу. – Все, з мене годі. Я кличу Горація і самі тут розбирайтеся зі своїми війнами, а я хочу додому. – промовила суворо та різко розвернулася, прямуючи до вхідних дверей.

Коли моя рука вже опустилася на ручку позаду почувся шум та подув вітру. Швидко розвернулася у бік дракону, проте його вже там не було. Золотий драконячий хвіст – останнє, що я встигла розгледіти за занавісками. Недовго думаючи кинулася на балкон, проте крилате створіння ніде не було видно. Певно той уже заховався за хмарами.

Сумна та абсолютно розбита я повернулася у кімнату і плюхнулася на диван. Це ж яка має бути могутність та сила, щоб за кілька секунд зняти стазис – одне з найсильніших заклять, що мені відомі?! І що я, в такому разі, можу протиставити? Недовге відчуття захищеності розбилося на друзки мов та ваза і я відчайдушно завила, заповнюючи простір сльозами та схлипуваннями.

За пів години мені все ж вдалося взяти себе у руки та почати думати тверезо, а ще визначити кілька опорних точок свого становища. Перше: дракони відчайдушно бажають моєї швидкої та незавидної кончини. Друге: в них є спільник у замку. Третє: вони набагато сильніші від людських магів. І четверте: мені варто розробити нову охоронну систему. Саме на останньому пункті вирішила зосередитися найперше.

Сон всеодно безповоротно покинув мене, а тому, переодягнувшись у максимально зручний одяг: просторі ситцеві шаровари та білу лляну сорочку, попрямувала спочатку у їдальню за кавою, а потім розгрібати завалини бібліотеки. Надіюсь, Аламея не перебільшувала, нахвалюючи свою історичну спадщину. Інформація – це той плацдарм, якого я зараз відчайдушно потребувала.

Ельдар Аліосман:

Спрагле тейське повітря сушило носові пазухи, а сонце безжалісно спікало шкіряний покрив в місцях без лузки, проте я не зупинявся ні на мить, ведений однією єдиною ціллю – якнайшвидше дістатися Ель-Хаджару.

Вирушаючи сьогодні в Авіталь я був готовий до всього, але точно не до такого. Якщо чужинка права, тоді... Ні! Я трусанув головою, проганяючи непрошені думки. Вона не може бути правою, але в будь-якому разі я хочу усе перевірити. Без допомоги Натана не обійтися.

Натан. Ох і друг! Він звісно попередив мене, що обрана – справжня красуня, але щоб настільки?! Чомусь при згадці про магічку кров у жилах починає закіпати, дивно. Певно та дійсно допекла нам при першому знайомстві. Дідько! Я навіть цього не пам’ятаю, але судячи з потріпаного вигляду друга, дамочка з характером. Та й шрам на моїй шиї – красномовне тому підтвердження.

Буду відвертим, доки не потрапив у її хитру пастку, не вірив, що якась людська жінка осмілилася дати виклик двом дорослим драконам. Свала моїй природній регенерації, інакше довелося б нанести незапланований візит Горацію. І знову дідько! Тепер вона знає, що на нас її штучки не діють, отже дістати чаклунку буде складніше.

Перед очима знову постав образ блондинки у блакитних язиках полум’я. Пульс прискорився, ні, з цим точно треба щось робити. На щастя на горизонті показалися піщані скелі поселення, майже на місці. Набираю повні груди повітря та ще більше прискорююся, наближаючи зустріч із домом.

Круто пікую у печеру та приземляюся на людські ноги.

- Натан! – гучно кричу у сторону коридору, а сам одягаю саронг.

Думки прострілив зацікавлений погляд чужинки. Як вона оглядала моє тіло, вивчала. Цікаво, сподобалося? Раптом я відчув у паху напруження... Так, це вже дуже поганий знак. Напарник має бути десь неподалеку, проте його відсутність і через кілька хвилин похитнула мою упевненість. Різко відкриваю двері та знову гукаю його так гучно, як дозволяє горлянка.

- Натан, вурдалак тебе пожри! Де ти в біса ошиваєшся? – від моєї сердитої інтонації сторожові одразу вирівнялися та завмерли, імітуючи частину скелі.

Нарешті двері із сусіднього крила відкрилися і в них появився мій, трохи пошарпаний, друг.

- Що з тобою сталося? – запитав, нахмурившись я. – Ти ніби у каньйон із кактусами звалився. Весь подертий і... – придивився до його лівого плеча, – покусаний? – Натан винувато посміхнувся.

- Ем... Ясміна залітала, поки тебе не було. – все ясно. Міна – запальна штучка, дивно що їй сподобався такий сором’язливий дракон, як Натан. Хоча хто їх тих жінок розбере...

- Мені потрібна твоя допомога. – кинув вже у гвинтовому коридорі, прямуючи у батьків архів, зазиваючи того слідувати за мною.

- Як все пройшло? Дівка більше не загроза? – донеслося до мене ззаду.

- Не зовсім. – не хотів вдаватися у подробиці на ходу. Плюс у коридорах багато лишніх вух.

- Що це означає? – не зрозумів той натяку.

- Те і означає. – різко зупинився та розвернувся до друга. – Вона жива. Поки що. Чому ти не сказав, що вона цілителька?

- Я не знав. – щиро відповів Натан.

- Ясно. – розвернувся та продовжив шлях. Попереду виднівся вхід до скарбниці.

- Отже вогонь, цілительство та менталістика? Хм... цікаве поєднання. – роздумував уголос друг.

- І не кажи. – я обійшов великий камінь та навалився на нього всім тілом, намагаючись здвинути. – Може допоможеш? – звернувся злісно до свого супутника.