Читати книгу - "Нафта"

Нотатки 20—30

ІСТОРІЯ ПРОБЛЕМИ НАФТИ

І ТЕ, ЩО ДІЯЛОСЬ ЗА ЛАШТУНКАМИ

↓

* БЛИСКАВИЦІ НАД ЕНІ

Нотатки 20—25 (Передмова): Джерела

Нотатки приблизно з 25-х до 30-ї (сюжет): детективні доповнення

*

роман є не «рожном», а «роєм», чи навіть «шиш-кебабом»{21}

↑

уся розповідь є величезним відступом у манері Стерна, завдяки якій Карло полишають, коли він збирається йти на прийом до пані Ф. і знову повертаються до нього, коли герой уже заходить.

— Коротеньке зведення про імперію «ЕНІ», згодом «Монтедісон».

— Коротеньке зведення про імперію Монті, складене на основі цієї схеми:

— Пані, яка проводить прийом, є власницею Культурної організації, яку спонсорують (як друзі чи родичі) Чефіс та (фашист) Монті{22}. Одначе власне салон є салоном лівих інтелектуалів.

— За таких умов Карло запримітили і взяли до однієї з двох великих фірм, та, просуваючись спільними для обох організацій нафтохімічними відгалуженнями, Карло згодом став великим цабе (штабу Беолкіні) в іншій.

* Розповідь, яка підведе до перехрестя із салоном пані Ф., геть уся складається з розповідей про спільні справи та родичів тощо (нотатки 20—30). Але крім того, на перехресті розповідається про справи, інтереси, махінації, клієнтелу[88], які є підготовчими для другої частини

↑

Саме у цей історичний момент (ПЕРШИЙ ПОЛІТИЧНИЙ БЛОК) Троя (!) ось-ось має стати президентом ЕНІ: для цього потрібно прибрати з дороги свого попередника (справа Матеї, про яку у часовому порядку розповідатиметься згодом). Троя разом з політичною клікою має стати противником комунізму (’68): бомби, в яких звинувачували фашистів

(Про все дізнаємось у салоні пані Ф.)

ДРУГИЙ ПОЛІТИЧНИЙ БЛОК (до речі, його особливістю є те, що у цей час та сама людина (Троя) збирається очолити «Монтедісон»). Наразі він укупі з політичною клікою потребує фашистської невинності (бомби, в яких звинувачували фашистів){23}

** вписати слова Чефіса: вони потрібні для того, щоб розділити роман на два однакові та чіткі розділи (щось трішки подібне до двох розділів про двадцятку хлопців тощо)

(16 жовтня 1974 року)

— Карло завзято бере участь в обидвох злочинах:

несвідомо стаючи у І БЛОЦІ (через дуже міцні зв’язки між «Я» та «Воно») активним учасником змови

а в II БЛОЦІ — примарно (підірвавши уявну бомбу на туринському вокзалі)

(16 жовт. 1974 року)

˃ Нотатка 31

У моїй розповіді, — з цього приводу я маю висловлюватись надзвичайно чітко, — психологія, не витримавши тиску, поступилася місцем ідеології. Проте читачеві не варто сподіватися — він ніколи не зустріне персонажів, які загадково зникають і з’являються перед очима інших героїв та читача, вміру того, як події, — котрі вони самі спричинили чи жертвами яких стали, — змушують їх різко стати взаємопов’язаними. Тому жодної такої появи у моєму творі ви не знайдете. Отож немає жодного сенсу та задоволення у тому, щоб розповідати про прийоми. Я не заперечую, що це гарне виправдання, щоб не описувати те, чого я не полюбляю й у чому я насправді не надто досвідчений (хоча насправді це передовсім досвід мовний). Проте є й інше виправдання цьому: у психології завжди є щось інше й щось більше за власне психологію. А тому в соціальному героєві завжди є щось інше й щось більше за соціального героя. Зважте, я не сказав «за межами» чи «над» психологією чи соціальним героєм, а саме в них самих. Я б не сказав, що не обізнаний, — хоч би за допомогою психоаналізу, — із психологією. Та обізнаність у людській душі — саме це й є щось відмінне, щось більше. Так само я б міг стверджувати — й цього разу теж хоч би посилаючись на обізнаність у марксистському вченні, — що непогано знаюся на тому, що таке «соціальність» особистості. Однак у такому разі розуміння людської душі є чимось більшим за таке соціальне розуміння. Що таке людська душа? Це буття, дійсність, от і все. Вона тягарем нависає перед особистістю, якій належить, і над нею, ніби величний, але водночас невловимий її двійник. Ця «фігура, що нависає» (попри те, що є теж у певній мірі загадковою, все ж має плотське втілення), є саме там, де й має бути. Вона має всі властивості тіл. Отож я у своїй розповіді ніколи не звернуся до психології. Та моя обізнаність у людській душі, безперечно, не дасть мені помилитися в тому, як використати психологію на службі ідеології. Іншими словами, кожен персонаж «буде таким» і «буде поводитися» достоту так, як він має «поводитися» та яким має «бути» відповідно до найтрадиційніших поглядів психології: кожен буде на своєму місці, цього читач може бути цілком певен.

Крім того, у розповіді є й «вигадані персонажі», завдяки яким розвивається сюжет чи дія. На тому прийомі, що відбувався частково у тісному садочку просто неба, частково під дахом приємно прохолодної та гарно освітленої квартири, — поміж веселого й неспішного ходіння з боку в бік щонайменше сотні гостей, — ці «вигадані персонажі» цілком очевидно мало чим поєднані психологічно й соціально з тими, які вирішили пустити по п’ятах Карло шпигуна, аби вивідати геть-чисто все про його життя, — та як, можливо, засвідчить непослідовне, дуже непослідовне продовження історії, — між двома видами «вигаданих персонажів» існують зв’язок та подібність.

Нотатка 32

˃ ПРОВОКАТОРИ ТА ШПИГУНИ

(Рік 1960)

À la recherche comme à la recherche: пригадую прийоми наприкінці п'ятдесятих — на початку шістдесятих (це явище незабаром обов’язково постане, повністю оповите поетичністю та загадковістю минувшини) із поєднанням ненависті (про яку я вже казав) та зворушення. Мене зворушує якась наївність у тому, як тодішня молодь, як Карло, ставилася до таких заходів. Мене зворушує незворушна, закостеніла й неймовірна простота, з якою до них ставилися вже на той час старі люди, які наразі вже перетворились на трухлявих старців; чи ще літні чоловіки та жінки, які, однак, завзято працювали у своїй професії, були на піку свого соціального впливу. Заплилі салом чи висушені злощасною худорбою, вони в це вірили. Вірили в це так само, як вірили у мерців. Там, у нескінченності нічного літнього прийому, у вогнях, що поблискували у вечірній прохолоді, посеред кволої травички садочка, оточеного розкішними маєтками, де час від часу вітерець колихав блискуче листя лимонів, ті люди лишились ніби недоторканими, з тими самими усмішками, приклеєними до вуст, тримаючи в руках келихи й закуски; але найголовніше — з тією самою надією, вірою та безтурботною відсутністю будь-якого жалю. Всі клопоти були клопотами