Читати книгу - "Майбутнє імперії, Серена Давидова"

Елізабет

Швидко знявши садові рукавички, я занурила руки у відро з водою — холодною, аж до кісток, але зараз вона здавалася приємною після роботи на сонці. Потерла долоні одна об одну, витерла їх об фартух і швидко попрямувала до будинку.

На ґанку перевзулася з робочих черевиків у домашні капці, які мені вдалося випросити в герцога. До речі, через тиждень після того він замовив собі схожі.

— Емма! Емма! — гукнула я, стягуючи з себе фартух, на ходу розв’язуючи зав’язки, а за ним — верхню спідницю, що вся була в плямах від землі.

— Я тут, леді Елізабет, — долинув голос, і вже за мить з коридору з’явилася Емма. В руках вона тримала мітлу — схоже, її застала моя поява під час прибирання.

— Його світлість, герцог Зельцмарк, приїхав. Передай на кухню, нехай готують чай. І скажи комусь з дівчат, щоб віднесли його в альтанку. А ти — допоможи мені виглядати як справжня леді.

— Ой, пані… на це ж треба багато часу. Невже його світлість чекатиме увесь той час?

— Еммо, поки ти тут причитаєш — час уже йде. Я буду у ванній. Поспішай.

— Так, пані!

Кімната, яку ми переобладнали під ванну, була однією з вільних у східному крилі. В маєтку вистачало місця для імпровізації, і ми з Еммою не раз цим користувалися. Вода вже стояла в дерев’яній ванні, трохи тепла від вогнища, біля якого грілася. Гарячою її не назвеш, але я звикла.

Поки я скидала одяг, Емма перевіряла температуру.

— Пані, вода ще не зовсім нагрілася…

— Нічого страшного.— Усміхнулася я, входячи у воду. Вона була прохолодною, але освіжала краще за будь-які парфуми.

Емма тим часом вийшла, щоб підготувати одяг. Я, як завжди, милася сама — все ще не звикла до думки, що хтось має це робити замість мене. Навіть після кількох місяців у маєтку, це здавалося мені… надмірністю. Я любила відчувати контроль — навіть у таких дрібницях.

Коли я повернулася до спальні, Емма вже розклала на ліжку всю спідню білизну і нижні спідниці. Вони хоч і стали менш об’ємними, ніж у перші дні мого перебування тут, але все одно відповідали моді — достатньо, щоб зберегти гідність леді і не розсмішити його світлість при першому ж погляді.

Одягання зайняло близько пів години. Я вже майже досконало вивчила послідовність. Згадуючи перший раз, коли на мене натягали ці шари тканини, і весь процес зайняв дві години, я з гордістю відзначила — є прогрес!

Волосся Емма зібрала в простий, але елегантний пучок. Кілька декоративних шпильок із керамічними квітами зробили зачіску по-справжньому гідною молодої леді.

— Чудово, ми впоралися за годину! — я поглянула на годинник на комоді й вдоволено зітхнула.

— Навіть із запасом, — Емма хитро усміхнулася. — А тепер — чарівна усмішка, рівна спина і впевнена хода. Ви ж леді, леді Елізабет.

Я посміхнулася. Так, я була леді. Але хто знає — чи вдасться мені залишатися нею, коли він так несподівано з’являється у моєму саду… в той момент, коли я ще вся в землі?

На перший поверх уже спускалася не просто дівчина із саду, а леді, цілком гідна носити титул вихованки герцога. Кожен крок, кожен вигин постави, навіть легке погойдування спідниць — усе, чого навчала міс Штак з незмінною впертістю — нарешті почало працювати на мене. Зовнішній вигляд промовляв за мене раніше, ніж я встигала щось сказати.

Франц і міс Штак тим часом перебралися до вітальні. До них приєднався герцог, і, прислухавшись, я вловила уривки розмови про останні новини — щось про парламентські дебати, урожай у південних графствах і нові призначення в армії. Їхні голоси звучали спокійно, рівно, як вода в чаші, але мені здавалося, що під поверхнею ховається дещо глибше.

Я обережно ввійшла до вітальні.

Франц сидів до дверей спиною, а герцог, почувши кроки, одразу підвівся з галантною точністю, яка не потребувала слів. Франц повільно обернувся — і завмер. Його очі зупинилися на мені, мов заякорені. Вони не бігали, не ховалися — просто дивилися, затамувавши подих. Так, наче він побачив щось зовсім нове. І водночас… дуже близьке.

Легке покашлювання герцога, напевне не зовсім випадкове, повернуло його до тями.

— Міс Елізабет, ви виглядаєте… неперевершено, — сказав Франц, і голос його прозвучав трохи глухо, ніби крізь шар вражень.

— Дякую, ваша світлість, — я опустилася в реверансі. Всі ті години репетицій із міс Штак не були даремними. — Перепрошую за затримку.

— Це було варте очікування, — прошепотів він ледве чутно, й мені довелося зробити вигляд, що я не почула.

— Ваша світлість, — звернувся Франц до герцога вже вголос, — чи дозволите ви мені прогулятися з міс Елізабет?

Запала коротка, проте відчутна пауза. Я перевела погляд на герцога — його обличчя не змінилося, але очі… в них майнула якась тінь. Ледь помітне невдоволення, що промайнуло, наче відблиск на сталі. Та воно зникло так швидко, що я й сама засумнівалася, чи бачила його.

— Звісно, — відповів він спокійно, майже без інтонації. — Але не забувайте, що вже вечоріє.

Франц зробив крок уперед, і я взяла його під руку — м’яко, невимушено, як мене вчила міс Штак. Але всередині мене щось дрібно тремтіло — від передчуття, від близькості, від того, що попереду могло бути більше, ніж просто прогулянка.