Читати книгу - "Аномальна зона"

Не дивно, що опер карного розшуку Сергiй Бражник вiдчув до цiєї слiдчої дивний потяг. Нi, як жiнка вона його, звiсно, не приваблювала. Бражник, маючи на оперативному зв’язку, серед iншого контингенту, кiлькох проституток, жодного разу не скористався дурняком, хоча тi часом пропонували, а бiльшiсть колег — не лише парубкiв — без мук сумлiння користувалися службовим становищем, зовсiм не вважаючи «пiстончикiв» зрадою законним дружинам. У цьому сенсi Сергiй виявився старомодним: звик до своєї жiнки i якось не думав про способи урiзноманiтнення подружнього iнтимного життя.

У некрасивiй затятiй слiдчiй опер вiдчув рiдну душу.

Як там, у казцi про Мауглi? Ми з тобою однiєї кровi.

Цей зв’язок згодом побачили не лише опер i слiдча. Спорiдненiсть їхнiх душ вiдчули на вищих рiвнях. Через те, а особливо останнiм часом, їм щораз частiше доводилося працювати в однiй зв’язцi.

Вбивство Пiддубного могли розкрити тiльки такi люди: фанатичнi затятi професiонали.

I першi висновки, зробленi Бражником i не запереченi Березовською, пiдтвердили: насправдi ця справа не є чимось аж надто складним.

6

Охоче випивши сто грамiв горiлки i запивши це дiло пивцем, Коля Пузир зручнiше вмостився за столиком, пригостився у Бражника цигаркою i закурив, помiтно прагнучи продовжити спiлкування.

Життя вже не здавалося Колi поганим, i ось про нього, про непросте, але таке прекрасне життя, йому закортiло зараз поговорити з Сергiєм. Тiльки в плани Бражника не входило розважати свiдка, вiд якого, до того ж, дуже мало практичної користi. Тому, терпляче дочекавшись, поки той докурить, замовив ще по п’ятдесят i вiдразу попередив — у нього ще справи сьогоднi. Пузир помiтно засмутився, випив, i пiсля короткої паузи нагадав: «Сєрий, навiть у поганiй хатi по три рази наливають». Вiдкупившись вiд нав’язливого старлея, Бражник ледве не силою витягнув його з кафе-бару, розпрощався з ним на вулицi, але перед цим на наполегливе Колине прохання зафiксував в пам’ятi свого мобiльника номер його трубки, пообiцяв дзвонити «коли там що», навiть зробив вигляд, що йде назад до управи. Та щойно Пузир зник за найближчим рогом, повернувся, лаючи себе за дитячу поведiнку, попросив наточити йому в пiвлiтровий пластиковий стакан розливного пива, вмостився за столиком, закурив, i почав поновлювати в пам’ятi основну iнформацiю по справi Пiддубного.

Вводячи журналiста Шамрая в курс ситуацiї, Бражник та Кiра, ясна рiч, говорили не все. Та стороннiй людинi i не треба знати всього. Насправдi коло пiдозрюваних окреслилося вже на третiй день i виявилось досить вузьким.

Утiм, важко назвати колом двох кандидатiв на вбивцю…

Отже, сказав собi Бражник, почнемо знову з початку. Покiйний банкiр полiтикою не займався, хоча в рiзний час, зважаючи на потреби конкретної ситуацiї, приймав рiшення фiнансувати деякi полiтичнi проекти, в тому числi — одноразовi «бойовi листки» рiзних технiчних партiй. Ключовою фiгурою на полiтичнiй шахiвницi Житомира i Житомирщини банкiр Пiддубний не був, хоча i мав мандат депутата мiськради. Але судячи з того, як щиро перейнялися його вбивством представники абсолютно рiзних полiтичних таборiв, Кiра зробила висновок: полiтикою тут i не пахне. А Бражник пiдтвердив це вагомим аргументом: на розшук та слiдство вiд самого початку не чинилося навiть найменшого тиску, крiм звичайного в таких випадках наказу: «Розкрити за найкоротший термiн!»

Версiя замовлення, зробленого в конкурентнiй бiзнес-боротьбi, мала бiльше шансiв на успiх. Якби в банкiра стрiляли хоча б десять рокiв тому, Бражник знав би кого, де i як шукати. Проте зараз, в умовах щораз глибшої економiчної кризи, банки горять без втручань iззовнi. Поговоривши по душах iз кiлькома працiвниками банкiвської сфери, Сергiй, серед iншого, почув i таке: мовляв, є дуже великi шанси, що незабаром банки почнуть зливатися та утворювати спiльнi банкiвськi групи. Так бiльше шансiв утриматись на поверхнi i пережити кризу, котра невпинно насувається, коли вiрити газетам i телевiзору. Вiд того, що Житомирське регiональне вiддiлення банку «Родослав» утратить директора, нiчиє професiйне життя не полегшиться. Через це, до речi, спiвробiтники та колеги Пiддубного охоче та активно давали свiдчення. Бражник хоч i не часто стикався з такими людьми, все ж мав про них та їхнi життєвi принципи певне уявлення. Наприклад, на контакти з правоохоронними органами навiть рядовi банкiвськi клерки йшли вкрай неохоче. А тут купа дзвiнкiв, всi бажають свiдчити, всi хочуть допомогти. Був навiть час, коли Бражнику здалося: в убитого не було ворогiв, що саме по собi в принципi є неможливим та пiдозрiлим. Адже в банкiрiв завжди ворогiв бiльш нiж достатньо. Щоправда, цi вороги не стрiляють впритул i не рiжуть ножами пiд час нападiв п’яної лютi.

Навiть версiя побутової помсти вiдпадала: Пiддубний нi в кого анi дружини, анi коханки не вiдбивав. Хоча докладної iсторiї його знайомства з Тамарою Томiлiною нiхто не знав, ця iсторiя, по сутi, нiкому не була потрiбна, бо не мiстила вiдверто скандальної складової. Ну, познайомився багатий чоловiк з бiдною дiвчиною. Ну, стала вона його коханкою. Ну, купив вiн їй квартиру. Ну, утримує. Нiчого особливого. Думка про причетнiсть до вбивства коханки зродилася та швидко вiдпала: його смерть залишила Тамару без засобiв для iснування. Звiсно, Кiра не остаточно вiдкинула Томiлiну — в шухлядi їхнiх стосункiв з Пiддубним можна було довго копирсатися i врештi-решт виявити якiсь потаємнi факти. Ось тiльки потреба порпатись у чужiй iнтимнiй бiлизнi раптом вiдпала.

На обрiї замаячив Денис Ковалевський i вiдразу ж зайняв мiсце головного пiдозрюваного.

Каламутний тип з каламутним минулим та не менш замуленим сьогоденням, Ковалевський на прiзвисько Акула Ден то виринав у Житомирi, то знову глибоко кудись пiрнав. Пiсля кожного такого пiрнання кола по водi розходились довго: про Акулу Дена говорили то у Львовi, то у Києвi, то у Донецьку, а то начальник Житомирського вiддiлу боротьби з економiчною злочиннiстю приймав у себе польських або московських колег, даючи їм iнформацiю про Ковалевського. Гидота ситуацiї полягала в тому, що Акула Ден, встигаючи шкодити в рiзних регiонах України та Росiї та навiть завдавати неприємностей країнам Схiдної Європи, за час своєї дiяльностi жодного разу не сидiв. Звiсно, його брали, саджали, допитували, але потiм дивним чином випускали або зi слiдчого iзолятора, або iз залу суду, як це траплялося двiчi.

Акула Ден володiв дивним хистом виходити сухим iз води, причому вперше цей свiй талант вiн продемонстрував у не такому вже й далекому тисяча