Читати книгу - "Інформатор"

— Я ж сказала, що не хочу розмовляти про вбивство.

— Добре, тоді давайте поговоримо про казино. Я не проситиму вас про співпрацю, поки ви усе не обдумаєте. Проте нам потрібні імена людей, ваших людей, які знають, що відбувається. Якщо ви назвете нам їх, ніхто про це не дізнається. Я обіцяю. Наша робота — захистити свідка.

— Я нічого не знаю, міс Стольц. Моя нога ніколи не ступала на територію казино і ніколи не ступить. Моя родина дотримується тієї ж думки. Більшість із нас уже це пережили. Звісно, ми приймаємо гроші, адже це наша земля, але казино понівечило душу мого народу. Я нічого не знаю про цей бізнес. Я зневажаю це місце і людей, які всім заправляють.

Вона сказала це дуже переконливо, і Лейсі зрозуміла, що розмову закінчено.

Ще одне доручення було виконано.

Майкл Гейсмер нервово міряв кроками кабінет: краватка розв’язана, рукави закасані — він мав вигляд детектива, чиє розслідування зайшло у глухий кут. Лейсі тримала фото одного з будинків Макдовер, їй було цікаво, скільки такий може коштувати. Г’юго, як завжди, попивав енергетик на кофеїні, намагаючись не заснути. Саддел копирсалась у її комп’ютері в пошуках хоч якоїсь інформації.

— У нас нічого немає. Чотири будинки належать офшорним компаніям, власник яких перебуває в тіні, ми не можемо його ідентифікувати. Якщо звернутися прямо до судді, Макдовер за допомогою своєї команди, звісно ж, просто заперечить усе або скаже, що будинки — це її інвестиції. Таке розслідування буде неприємним для судді, з огляду на її зарплатню, але це не порушення суддівської етики. Навіть не хочу вам нагадувати, що у неї вдосталь талану, щоб залишитись на цій посаді ще на десять років. Нам потрібно більше брудних фактів, — сказав Майкл.

— У гольф я більше не граю. Це марне витрачання часу, — оголосив Г’юго.

— Згоден, це була моя погана ідея. У тебе є якісь кращі? — запитав Майкл.

— Це не поразка, Майкле. Те, що ми вже дізнались, свідчить, що Грег Маєрс нам не збрехав. Або, принаймні, його слова дуже близькі до правди. Тепер від справи не можна відмовлятися, — сказала Лейсі.

— Я цього не пропоную, принаймні не зараз. За три тижні потрібно розглянути скаргу на Макдовер або повідомити Грегу Маєрсу, що ми не маємо достатньо підстав для подальшого розгляду справи. Хоча, думаю, ви погодитесь, що підстави все ж є. Отож, скажімо, ми приймаємо скаргу й робимо запит на всі матеріали та записи судді. У цей час вона буде під захистом адвокатів, тож кожен запит спробують відхилити. Скажімо, з часом нам пощастить добратись до її паперів. Судові матеріали, юридичні записи, справи, які вона вела або над якими зараз працює. Ми можемо домагатися її особистих фінансових звітів за умови, що у нас є підстави підозрювати вчинення крадіжки, хабарництво, привласнення чужих грошей.

— Ми знаємо статут, — відповів Г’юго.

— Звісно, знаєте. Г’юго, просто вислухай. Я намагаюся збагнути, що ми можемо зробити у цій ситуації, і оскільки я тут головний, то мені й вирішувати. Чи, може, ти хочеш повернутися на поле для гольфу?

— Тільки не це!

— Людина, в якої вистачило розуму побудувати таку продуману систему підставних компаній, не стане зберігати фінансові документи у місці, де їх легко можна знайти, правильно?

Лейсі та Г’юго кивнули головами на знак згоди з керівником.

Запала тиша. Майкл ходив по кімнаті, чухаючи потилицю. Г’юго відпив ще ковток напою, щоб активувати мозок. Лейсі, замислившись, малювала щось у своєму записнику. Тишу порушувало тільки клацання клавіш комп’ютера.

Врешті Майкл сказав:

— Саддел, ти сьогодні весь день мовчиш.

— Я всього лише радниця.

Вона закашлялась, затнулася, а тоді продовжила:

— За останніх одинадцять років у окрузі Брансвік було реалізовано тридцять три будівельних проекти. Зокрема, поле для гольфу, торгівельні центри, житлові райони, невеликий ринок на морському узбережжі, навіть кінотеатр на чотирнадцять екранів. Компанія «Нілан Тайтл» на Багамах пов’язана із більшістю. Однак там також задіяні безліч офшорних компаній, які володіють іншими офшорними компаніями, а заразом і товариства з обмеженою відповідальністю, що належать іноземним корпораціям. Я вважаю, це свідчить про те, що хтось дуже прагне усе приховати. Нічого доброго це не віщує. Випадок безпрецедентний, справді, мабуть, уперше стільки офшорних компаній приділяють свою увагу такому маловідомому місцю, як Брансвік. Я покопирсалась у документах інших флоридських округів — Окалуса, Волтон, навіть Ескамбія, до якої входить Пенсакола, — кожен із них більш розвинений, ніж Брансвік, але там задіяно значно менше офшорних компаній.

— Пощастило знайти щось на «Нілан Тайтл»? — поцікавився Г’юго.

— Нічого. Проникнути туди неможливо, компанію захищають закони та процедури на Багамах. За винятком ситуацій, коли за справу береться ФБР.

— Не будемо поспішати з цим.

Майкл поглянув на Лейсі й запитав:

— Останнім часом ви спілкувалися з Маєрсом?

— О, ні. Ми спілкуємося лише тоді, коли він захоче.

— Ну, тоді вже час це зробити. Пора поінформувати містера Маєрса, що уся справа під загрозою