Читати книгу - "Три тисячі смертей"

Жевжик, ніби нічого не сталося, спокійно попростував далі, щоправда, вже не так активно пропонуючи свої послуги; Юр відпустив його кроків на двадцять і рушив слідом.

Здобич, звісно, ділили у вбиральні. Спочатку туди заповзло циганча, вже без таблички, потім — перекупник. Останній оглянувся на вході так незугарно, що Юр відчув щось схоже на докори сумління, але від наміру свого не відмовився й сам ковзнув у прочинені двері.

Двоє злодійчуків навіть не дуже ховалися — справді, якби хтось й запідозрив щось недобре, то навряд чи став би мазати руки до брудного циганчати, а зизуватий жевжик, мабуть, якось би викрутився, тобто це він так думав. Але недовго. Юр вхопив його за комір й трусонув так, що руки й ноги зателіпалися, наче мотузки на вітрі.

— Я... це не я... ось... — забелькотів той, схлипнув й зненацька завищав, як цуценя. — Я все віддам!

Юр мовчки простягнув руку — жевжик поспіхом вигріб З-за пазухи потертий гаманець та якийсь паперовий пакетик. Дізфайндер ще раз струсонув свою жертву. Про всяк випадок, недбало відкинув його у куток й рушив до виходу.

— Що ви робите?! — вирішив вступитися за ображеного якийсь дідок із ціпком. — Хіба так можна?!

— Він же, гад, малого присилувати хотів, — миттєво знайшовся Юр. — Добре, що я нагодився.

Дідок, на диво спритно, як для його років, обернувся й, зненацька, заїхав жевжикові ціпком. Той більше від несподіванки, як від болю, сахнувся і брязнув випрасуваними штанами просто в аміачно-хлористу туалетну калюжу.

— Ану біжи звідси, малий! — підштовхнув він оторопіле циганча. — А я з цим педиком ще трохи погомоню...

У гаманці виявилось кілька папірців по одній та дві гривні, десятка та пенсійне свідоцтво. Сивий похнюплений чоловічок на фотокартці мало скидався на дядька з черги, але на Дізфайндера й поготів, тож Юр зітхнув і непомітно кинув здобич у куток — хтось тай підбере.

Сам же рушив до виходу. Звідси вже йому квиток був не потрібен.

Далі Юр добирався розбитим дизель-потягом, який зупинявся біля кожного стовпа, нещасну сотню кілометрів пиляв три з половиною години. Дві контролерки — одна вже літня й товста, ледве у прохід поміщалася, друга — молоденька й симпатична — пройшли вагоном лише один раз. Літня моргнула йому й стиха сказала:

— Ви, я дивлюсь, чоловік порядний...

Юр кивнув.

— Я вам дам отакого квитка, ненадірваного, а наприкінці ви мені його віддасте, а половину грошей я поверну... — ще тихше запропонувала жінка.

Дізфайндер кивнув з вельми задоволеним виглядом, і жінка пішла далі вагоном. Юр лише через кілька хвилин стер з обличчя усмішку — чорт з ними, тими двома гривнями, а от те, що сприйняли за свого — це добре...

Він знову задрімав й прокинувся, лише коли потяг загримів мостом через Псьол.

Невеличка, лагідна й тиха річечка мирно несла свої води поміж лісами, степами й болотом, і Юр згадав як колись, давно-давно...

Вагон несподівано підкинуло. Юр прикусив язика й спогади відлетіли...

Кому вони були потрібні?

Вокзал, на диво, у рідному місті майже на змінився — лише на кожному розі, або й просто посеред вулиці понастромляли кіоски. Та ще зникла з вітрини буфету фірмова страва — "трубочка з кремом"...

Юр стримав невиразне бажання під'їхати просто до рідного будинку й вийшов з будівлі.

— Куди їдемо? — вкрадливо заметушились довкола типи з неспокійними очима, на що Юр заперечливо мотнув головою й рушив пішки.

Це була примха, яка, водночас, давала можливість роздивитись, про всяк випадок, струсити хвоста, якщо такий існував. Зрештою, просто зібратися з думками.

Місто змінилось — стало менше людей, але більше машин, численні кіоски стояли вже довгими шеренгами, блимали ялинковими гірляндами й горлали з динаміків щось російське, примітивне й тупе.

Поруч провив тролейбус. Юр оглянувся — на протилежному боці вулиці спостеріг кафе. "Експрес" — безмовно горлала неонова вивіска. Колись тут...

Дізфайндер струснув головою й рушив далі.

Одразу за базаром — безладним, метушливим та галасливим — на Юра чекав приємний сюрприз — вітрина з великим написом "Шериф. Магазин зброї" і відповідним малюнком. Гість усміхнувся і зайшов туди з незворушно-недбалим виразом на обличчі — мовляв, "і зайшов я сюди знічев'я, й купувати нічого не буду..." — але ще з дверей зауважив розвішані у другому залі гідрокостюми та акваланг за вітриною. Він змінив вираз на недбало-зацікавлений, поштовхався трохи біля стенду з пневматикою, окинув поглядом стійку з "Сайгами". Поганці, зіпсували хороший автомат... І, нарешті, добрався до мети.

Гідрокостюми коштували від двохсот доларів — Юр скривився, помацавши всього триміліметрову оболонку з неопрену, прихопив також пояс із вантажами, ласти, маску з м'якою силіконовою трубкою — "чорт, а колись же були чудові алюмінієві трубки... за одну гривню, чи то пак, як воно називалося — ага, рублі... й опір вони у воді створювали значно менший, аніж оці... стовбур!" — та вибору не було, й він вийшов з магазину легший на дві з половиною сотні й важчий на величеньку, але зручну сумку із усім надбанням.

На відміну від колишніх часів таксистів було безліч. Юр завагався, але обережність перемогла,