Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Фатальна помилка 📚 - Українською

Читати книгу - "Фатальна помилка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фатальна помилка" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 106
Перейти на сторінку:
підставі ми її в один з монастирів під нагляд і запроторили. Під час арешту цю удовицю шляк трафив, і тепер лежить вона безпомічна, а дочка її неповнолітня повсякчасно при ній перебуває. А куди дівчисько піде, якщо у неї ні копійки і ніякого захисту?! Тільки на вулицю в ці… не приведи Господи… Але ж ми добрі. До певного часу… Тому з великої нашої ласки утримуємо дівчину разом із матір’ю. А інакше — удовицю у в’язницю, брата на каторгу, сестрицю на вулицю… у кубло розпусти… Тимофій знає: якщо він почне сваволити, так і станеться. Але родину він ніколи не зрадить! А так і мачусі його, й сестричці дуже непогано живеться: дах над головою мають, обидві нагодовані, напоєні, у теплі гріхи свої замолюють.

— Ага, он воно як…

Грамотін трохи покивав, обмірковуючи почуте, потім запитав:

— Ну, і як він поводиться, Тимофій цей?

— Слухняний — ну просто шовковий! Розумний, кмітливий. Що накажеш, те і зробить. Сам про кожен дріб’язок подбає заздалегідь, наперед продумає, нічого не упустить. Я ним задоволений, чесне слово! Якби не государеве доручення і не твій Микитка — ніколи б тобі його не віддав! Вір, не вір — як хочеш, справа твоя, та тільки як воно є, так і є…

— Стривай, Борисе Олександровичу, — зупинив гостя Грамотін. — Ми ще не домовилися остаточно.

— То давай домовлятися!

— Кажу ж тобі, стривай! Все я зрозумів, окрім одного. Ну, з родини купецької злодюжка твій, хоч і з розореної… І рідня його нова в тебе на гачку… Але що з того?! Чому сам Дементій Минович Башмаков за якогось крадія жалюгідного заступився?!

— А-а-а, вірно, от у цьому і є таємниця!

Рєпнін-Оболенський так і засяяв при цих словах, і його величезна чорна фігура, здавалося, почала світитися самовдоволенням.

— Річ у тім, Іване Тарасьєвичу, що не надто давно Дементій Минович одержав з Розрядного приказу певні дуже цікаві відомості. І ця, можна без усякого перебільшення сказати, державна таємниця цілком пояснює, ким він насправді є, цей вихованець збіднілої купецької родини Дєділових…

— Ну, то ким же?

Рєпнін-Оболенський про всяк випадок боязко озирнувся на всі боки (хоча, окрім них двох, у кімнаті нікого не було), потім підвівся, перегнувся через стіл і тихо зашепотів щось прямо у вухо Грамотіну. Цього разу в дяка Посольського приказу не тільки нижня щелепа відвисла, але й уся його зовнішність неприємно змінилася, навіть очі сяйнули божевільним блиском.

— Отака справа, Іване Тарасьєвичу, — мовив гість, повертаючись на місце. — Тепер ще й тобі відома правда про цю людину. Проте для всіх інших він був, є й повинен лишитися тільки прийомним купецьким синком. Сподіваюся, ти зрозумів, що…

— А-а-а… кому ще правда ця відома? — запитав Грамотін запинаючись. Було очевидно, що говорить він насилу. Очевидно, дуже перехвилювався.

— Окрім тебе й мене, правду знає хіба що Дементій Минович — ну, так без нього в подібних справах ніяк не обійдешся… Та ще й государ.

— Як, і государ теж?! — чи то здивувався, чи то злякався Грамотін.

— Аякже!

— А чи не краще було цього Івана Дмит…

– Іване Тарасьєвичу!!!

Окрик Рєпніна-Оболенського був настільки грізним і страшним, що Грамотін миттю прикусив язика і перелякано обхопив свою величезну голову.

— Отак краще, — мовив дяк Розбійного приказу набагато спокійнішим тоном. — Звуть цього спритника Тимофієм Дєділовим, запам’ятай це. Тимофій Дєділов, купецький синок прийомний — і все тут, і ніяк інакше. А про решту мовчи, як і всі ми, включно з царем-государем.

— А ті, хто його розшукував — вони як же?

— А-а-а, ти маєш на увазі тих, хто справу отсю розплутував?

— Атож, Борисе Олександровичу, саме їх.

— Можеш не хвилюватися за тих нишпорок, Іване Тарасьєвичу, вони вже далеко, дуже далеко.

— Тобто їх в інший приказ перевели чи як?..

— Будемо вважати, саме так, — посміхнувся Рєпнін-Оболенський, тільки цього разу усмішка вийшла якоюсь лиховісною. — Усе саме так і є: перевели їх спочатку до мене в Розбійний приказ, а потім ще подалі відправили, по монастирях та по островах, а там, у разі розголошення таємниці, з ними всяке може статися. Та й хто їм повірить, сам поміркуй?..

І розвівши безсило руками, він прицмокнув, немовби від хвилювання, вимовляючи:

— Тож не сумнівайся: якщо їм життя дороге, то язики триматимуть за зубами.

— А може, його самого було би простіше — той… у приказ Господа Бога?..

— Та що ти таке верзеш, Іване Тарасьєвичу!..

Тепер Рєпнін-Оболенський дивився на співрозмовника чи то із презирством, чи то з відразою.

— Я думаю всього лише, що краще було б… — спробував виправдатися Грамотін.

— Використати купецького прийомного синка на благо нашої держави — от найкращий вихід! Цим і займися, люб’язний Іване Тарасьєвичу. Знаючи все про справжнє походження цього хлопця, ти маєш розуміти, що кров у

1 ... 31 32 33 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фатальна помилка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фатальна помилка"