Читати книгу - "Переможець отримає все"

Лис рушив далі. Не втік, просто пішов своєю дорогою, тільки ще раз блиснули очі в місячному сяйві. Містика скінчилася. Якби можна було стати перевертнем, він не вагався б жодної хвилини й погодився б обертатися хоч і на цього звіра щоночі, аби мати щастя відчути, як вона торкається, запускає пальці в його хутро. Та, на жаль, цей світ робив неможливими дива й набагато простіші.

Віктор знав, що не засне тепер довго, тому й не квапився лягати. Дрова так і лежали у відчиненій топці, перед якою він застиг знову, не підозрюючи, яких бід можна зараз уникнути, одним лише рухом запальнички, піднесеної до наскладаної купки патиків. Хоча, навряд чи вона спалахнула б, якби навіть господар і розумів таку перспективу, адже був людиною, звичною не відмовлятися від протистояння з власною долею, завжди прикрою й немилосердною.

Сніг зарипів під вікнами грубо й водночас боязко. Не здригнулося серце, уявляючи знову ту тихо вимовлену фразу «Я прийшла»… Такі кроки не могли належати найкращій, найгарнішій у світі жінці. Вони невпевнено пройшли, порипіли під іншим вікном, а потім повернулися. Місяць ще продовжував блимати час від часу поміж хмарами, заливаючи срібним сяйвом усе навколо. Тому Віктор ясно побачив, як хтось наблизився обличчям до скла, намагаючись роздивитися кімнату. Схоже, це йому не вдалося, бо непроханий гість склав руки навколо очей, притуляючись до скла й відмежовуючись від цього сяйва.

— Ні чорта не видно…

Кроки прорипіли далі. Зайда був не сам. Усе стихло. А потім Віктор почув торкання чогось до дверей, якийсь брязкіт. Метал заскрипів. Двері намагалися відчинити проти волі господаря. У хаті стояла темрява, а з труби не йшов дим, отже, очевидно, для них він був у від'їзді. Отакої. На тлі всіх існуючих проблем дожитися ще й до банальних грабіжників. Клацнуло доволі дзвінко, й лише тоді Віктору спало на думку, що зовсім не варто було дозволяти нічним візитерам псувати замок, адже лагодити доведеться потім самому. Підвестися б раніше… Та було пізно. Вони вже вдиралися до хати. Вистежили, що поїхав, і прийшли пошукати, може, де гроші сховані — адже переганяє чоловік машини, продає. Чого б їм не бути? І нечутно ступивши в куток до одвірка, Віктор помилково вважав, що обрав найкращу позицію. А ще за мить до цього рука його майнула на поличку етажерки й десантний штик-ніж, привезений з Литви, сховався десь у ній — наче пропав.

Двері тихо рипнули, і промені кількох ліхтарів ковзнули до кімнати, а нічні прибульці, закривши прочиненими дверима господаря, який стояв у кутку, увійшли.

— Обана… — промовив один із них. — Я балдію…

Навіть бачачи, що в хаті нікого немає, вони говорили боязко, упівголоса, наче заходили не до помешкання самотньої та нещасної людини, а в лігво того вишкіреного хижака. Кроки заглибилися до кімнати. А від наступних кількох слів, кинутих злодіями, Віктор здригнувся, зрозумівши все одразу. Рука його сама штовхнула двері.

На їх рипіння обернулися всі троє. Чималі хлопці в куртках і шапках — словом, одягнуті по-зимовому. Той, кого Віктор упізнав навіть у такому вбранні, тримав у руках молот на довгому держакові. Інший — металевий витягач цвяхів, а третій — лома. Вони здригнулися від несподіванки і, випереджаючи той момент, коли промені всіх трьох ліхтарів ударять йому в очі, Віктор клацнув вимикачем, запалюючи світло. Це була мить їхньої нерішучості, та сама, якої аж ніяк не можна було втрачати, і він зробив другу помилку, не напавши на них одразу…

— Чого тобі треба, придурку, — запитав Віктор того, хто, здавалося, найбільше принишк, затиснувши в руках важкого молота.

Очевидно, ситуація настільки збентежила непроханих гостей, що той, кому адресувалося запитання, спромігся на цілковито ідіотську, майже дитячу відмовку:

— Чого це я придурок?

— Жінку маєш найкращу у світі, а тягаєшся з ким попало, — пояснив Віктор. — То як тебе називати?

Заціпеніння у хлопців минало — це було помітно, принаймні, з того, як змінювався вираз обличчя всіх трьох, а особливо того, хто, на думку Віктора, справді був несповна. І намагаючись передбачити їхні дії, аби зустріти першого так, щоб той гарантовано не зміг підвестися, Віктор помилився втретє. Сталося зовсім не те, на що він чекав. Так, очі невдахи з молотом справді ладні були спопелити господаря помешкання, а от руки з важкою зброєю… Це був лише початковий рух, коли Віктор одночасно зрозумів усі свої прорахунки — і невигідність позиції, і неправильність припущень, і те, що тепер має за це поплатитися. Чоловік із перекривленим обличчям уже заносив молота, коли Віктор кинувся вперед, на всіх трьох одразу. Лише так ще залишався шанс, пожертвувавши собою, завадити йому зробити те, для чого прийшов. Це був якийсь незрозумілий кидок ногами вперед між двома ближніми з метою дістати дальнього, перш ніж він…

Віктор таки дістав його, коли важка зброя вже опускалася на ціль — гранітну плиту, вбудовану в стіну. Рух молота змінився, і залізо гупнуло в місце з’єднання плити з нерівною штукатуркою стін. А Віктор, не відчувши згарячу удару іншого інструмента у власну скроню, опинився на підлозі під тією самою стіною. Але наступний удар чимось важким у плече струсонув його відчутно. Одразу оніміла рука. Він навіть не зрозумів, чому майже одночасно вдарився потилицею об стіну. І втративши на мить орієнтацію, програвши якусь дорогоцінну секунду, наступної вже бачив занесений угору молот, який — міг присягнутися — знову ж таки цілив не в нього! Це схиблене одоробло у шапці, маючи Зоряну справжню, невідомо як дізналося про цю, іншу, та збиралося відібрати у нього і її! Не в змозі працювати пошкодженою рукою, Віктор таки зумів рухом ноги підбити чобіт ворога. Це виявилася опорна нога супротивника, тому траєкторія важелезної залізяки знову змінилася, і молот вгатився просто Вікторові в гомілку, якраз нижче коліна, оскільки той лежав на підлозі. Крик вирвався сам, не питаючи дозволу. Це була мить больового шоку. Але й ворог, утративши рівновагу, впав на коліна, не випускаючи зброї.

Неймовірним зусиллям Віктору вдалося спертися на здорове коліно, затуляючись плечем від удару ломом. М’язи якось стримали цей потужний удар, та щойно вістря лома за інерцією довбануло в підлогу, він усе-таки розлігся