Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Таємниця покинутого замку 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця покинутого замку"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця покинутого замку" автора Олександр Мелентійович Волков. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33
Перейти на сторінку:
штурмана, — чи згодні ви допомогти арзакам?

— Згоден, — не роздумуючи, відповів Кау-Рук. — Я давно приглядаюся до вас, Ільсоре, й дедалі більше поважаю вас. Коли я блукав тут у тиші, нічим не займаючись, я подумав: не завжди ж ви будете перебувати в становищі слуги, очевидно, це було вам потрібно… І тепер настав час змін?

— Я пропоную вам бути серед нас, арзаків, — сказав Ільсор. — А завдання таке — разом зі мною вести зореліт на Рамерію. Але там будете розповідати про події, що ви їх знаєте, лише так, як скажемо ми.

— Я охоче виконаю всі ваші доручення, — відповів штурман. — Однак не можу обіцяти бути з вами, якось я звик жити сам по собі.

На тому і домовилися. На базі Ранавір пролунали спочатку несміливі, навіть здивовані голоси:

— Свобода? Свобода?

Потім голоси зазвучали впевненіше:

— Свобода! Свобода!

Арзаки, не змовляючись, кинулись один до одного, поздоровляючи себе; вони обіймалися і цілувалися, плакали, а дехто, як це робив Страшило Премудрий у хвилини радості, пішов у танок.

Ільсорові, відважному вождю арзаків, що довгі роки ризикував життям, бо будь-якої миті могло виявитися, що він вождь, випали особливі почесті. Арзаки принесли мантію, яка була схована на «Діавопі» навіть не в спеціальному тайнику, а серед різного одягу, адже менвіти все одно не вгадали б її призначення.

І ось він, Ільсор, вождь свого народу, стоїть у голубій мантії із золотими зорями. В голубу мантію, за звичаями арзаків, одяїали під час особливих урочистостей, якщо хтось з людей заслужив найвищого звання, яким нагороджують у країні арзаків, — Друга народу. Цього разу найвище звання випало вождеві. Ільсор надзвичайно гордий, що виправдує своє ім'я — Прекрасний. Добрим світлом сяють (і від того теж прекрасні) його чорні блискучі очі.

Арзаки прислухаються до кожного слова Ільсора, його накази виконують точно і беззаперечно.

Перший наказ вождя такий. Ніхто не знає, як довго буде діяти Сонна вода на менвітів. А що, як вони прокинуться дуже скоро? Земляни спали по кілька місяців і прокидалися, як діти, що нічого не знають. Менвіти можуть прокинутися через кілька годин і, ніби нічого не сталося, взятися за свої справи.

Тому Ільсор розпорядився негайно перенести менвітів на «Діавону», покласти їх у ті самі відсіки сну, в яких інопланетяни здійснили подорож до Землі. Так і було зроблено. На ранок усіх сплячих менвітів було охолоджено в барокамерах, де сон триває десятки років.

— Так надійніше! — сказав Ільсор.

Либонь, настав найзручніший час для повідомлення в Бассанію — столицю Рамерії. Воно було погоджене зі штурманом Кау-Руком і звучало так:

«Верховному правителю Рамерії, найдостойнішому з найдостойніших Гван-Ло. За дорученням командира повідомляю: на Белліорі нема життя. Існувати в тяжких умовах, не знімаючи скафандрів, далі не можливо. Екіпаж здолав незбагненний сон. Повертаємося назад.

Заступник командира, зоряний штурман Кау-Рук»

ДО ДАЛЕКОЇ ЗОРІ

ісля того як Сонна вода виконала своє завдання, крани закрутили, а біля чарівного джерела, звичайно, поставили вартового.

— Так, загадкова річ — ваше джерело, — задумливо сказав Ільсор. — У ньому містяться, напевно, ще не відкриті речовини, вони саме і присипляють.

— Ото би вам такої води побільше на вашу планету. Так? — мовив Тім, у нього навіть очі заблищали. — Ви б усіх гнобителів-менвітів приспали.

— Візьміть води з собою якнайбільше, — попросила й Енні.

— Скільки потрібно, не візьмеш, — зітхнув, посміхаючись, Ільсор, палкість дітей зворушила його. — Та й не довезеш. Ви ж знаєте: довго вона не зберігається, втрачає чудесні властивості.

Все було готове для того, щоб «Діавона» рушила у зворотну дорогу до далекої Рамерії. Залишалося тільки попрощатися.

— Ви не забули, Ільсоре? — нагадав Альфред Кан-иінг. — Усіх вас чекає Страшило.

Ільсору та його друзям самим хотілося побувати в Смарагдовому місті.

Познайомитися із Залізним Дроворубом і Сміливим Левом, побачити на власні очі знамениту бороду Діна Гіора і не менш відомі зелені окуляри Вартового Брами. Правду кажуть: краще один раз побачити, ніж сто разів почути.

Арзаки вибрали найменш понівечені у битві з орлами, відремонтовані вертольоти. До одного з них рушив Ільсор. Він уже взявся за руль керування, як його випередив Кау-Рук, який піднявся за Ільсором разом з групою арзаків.

— Дозвольте, — сказав він, — я знаю дорогу до Смарагдового міста.

— Зачекайте! Не рушайте, — промовив хтось дзвінким голосом із землі біля самого трапа.

Вождь арзаків і штурман, нахиливши голови, глянули вниз, а Кау-Рук так і залишився стояти мов укопаний: він ніколи ще не бачив таких крихітних людей. На землі роїлися гноми в сірих плащах і різнокольорових ковпаках. У руках вони тримали вудлища з очеретинок. Попереду всіх стояв Кастальо в червоному ковпаці.

Ви чогось хочете від нас, друже Кастальо? — запитав Ільсор старійшину гномів.

— Як чогось? Дивне запитання! — образився гном. — Ми зібралися до себе, в свою печеру. Сюдц нас доставив рицар Тіллі-Віллі.

Ага, он воно що! — розсміявся Ільсор. — Ви хочете додому. Так залізайте в кабіну вертольота. Сідайте. Друзі мої, — звернувся він до арзаків, — допоможіть їм!

Один з арзаків швидко спустився по трапу і почав обережно збирати в кошик чоловічків у сірих плащах. Інший арзак розмістив усіх у кабіні. Гноми заповнили вертоліт. Вони вертілися на сидіннях і під сидіннями, всідалися, підстеливши плащі, прямо на підлозі, влаштовувалися навіть на колінах Тіма та Енні. Хоч були вони в літах, та все одно до пустощів залишалися небайдужими, любили верещати, реготати, штовхатися.

Скільки було крику, зойку і сміху, коли вертоліт відірвався від землі і поплив у повітрі!

Гноми бачили безкінечну синь неба, над якою купчилися сніжні брили хмар. Унизу простягалася така ж безкінечність полів і лісів, пофарбована в зелений колір. Незвично тихо, напевне, було б угорі, якби вертоліт не скрекотів та не гомоніли самі чоловічки. Гноми відчували: можливо, все життя віднині будуть згадувати цей політ, дуже вже радісно їм було. Кастальо, всівшись на плечі Кау-Рука, показував дорогу до колишніх володінь Арахни, туди, де впродовж тисячоліть жили їхні діди, прадіди і прапрадіди. Подорож вийшла веселою, було шкода, що вона завершувалася, але всьому коли-небудь настав кінець. Гноми попрощалися зі своїми друзями, й вертоліт узяв курс на Смарагдове місто.

Традиція, запроваджена Гудвіном, і цього разу була дотримана: Вартовий Брами вручив гостям зелені окуляри. А потім провів усіх до бенкетної зали Смарагдового палацу. Столи вже накрили; там відбувався справжній парад закусок, але для гостей найважливішим був другий парад — парад чудес.

Арзаки з великим інтересом розглядали солом'яного Страшила та Залізного Дроворуба, їх вразила колосальна голова Тіллі-Віллі з

1 ... 32 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця покинутого замку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця покинутого замку"