Читати книгу - "Соло бунтівного полковника. Вершина"

Тоді Володимир Шершун викликав Зорія о дев’ятій ранку, тільки-но Богдан Данилович закінчив ранішню нараду в себе в управлінні.

— Богдане, привіт! Є серйозна справа.

— На мільйон? — Зорій потиснув руку генерала.

— Ні, не вгадав, — відповів Шершун. — Ціна питання, як зараз кажуть, набагато вища. Не помилюся, коли припущу, що мова йде про кілька десятків мільйонів.

— Тоді це справа підрозділу боротьби з наркотиками. Я ж бо тут при чому?

— Слухай, з тобою нецікаво. Як ти здогадався, що йдеться про наркотики?

— А що ж тут складного? Мільйони там, де зброя й наркотики. По зброї у нас спеціалісти є. Вони не підпустять до своєї парафії. А ось наркотиками можуть займатися, кому не лінь. А оскільки ви, пане генерале, пам’ятаєте, що у вашого колеги й підлеглого є непогані оперативні позиції в тому середовищі, ви маєте намір залучити Зорія до відомої вам і ще не відомої мені справи.

— Ну, це п…ць. Розклав усе по поличках. У точку, Богдане, в самісіньку точку! Значить, менше доведеться тобі пояснювати. Звичайно, ніхто не знімає з тебе основного завдання — боротися з тероризмом. Але підрозділ боротьби з наркобізнесом ось уже кілька місяців здійснює операцію зі знешкодження міжнародного наркотичного синдикату. Мені як куратору цієї справи небезпідставно здається, що у хлопців малувато сил для її вдалого проведення. Звичайно, основну роботу, як і раніше, виконуватимуть вони, але без використання твоїх агентурних позицій — річ малоперспективна.

Безперечно, у досвідчених оперативних працівників, які знешкодили не один наркотрафік, виникне питання: чому Зорія залучають до роботи, яка не належить до його функціональних обов’язків? Відповідь знатимуть лише кілька найвищих керівників Служби. Для всіх невтаємничених пояснення буде таке: Богдан Данилович Зорій вважається досвідченим керівником, який не раз брав участь у подібних справах. Його досвід має дати новий імпульс у здійсненні оперативних комбінацій, зокрема й за кордоном. Те, що в операції братиме участь твій закордонний агент, триматимемо у глибокій таємниці.

— Я сподіваюся, матиму змогу залучити до операції і досвідченого в цих справах підполковника Яругу?

— Немає заперечень, бери в свою команду, кого хочеш, — у Шершуна гора з плечей звалилася. Навіть він не був упевнений, що його близький приятель і надійний товариш Зорій так швидко погодиться на те, щоб використати в операції щодо наркотрафіку агента, якого полковник тримає на зовсім інших напрямках роботи спецслужби.

Віктор Миколайович Яруга, начальник оперативного відділення в управлінні, яке очолював Богдан Данилович, навіть не запитав, чому Зорія залучили до операції проти наркобізнесу, хоча в Службі безпеки України є ціле управління боротьби з цією заразою. Він і до розмови з Богданом Даниловичем, під час якої той розповів Ярузі про завдання Шершуна, знав, що в наркосиндикаті, який уже кілька місяців розробляв підрозділ боротьби з наркобізнесом, саме агент Зорія мав непогані позиції. Про те, щоб передати цього агента на тимчасовий чи постійний зв’язок якомусь іншому співробітникові, не могло бути й мови. Агент визнавав лише Зорія, й ні з ким з інших оперів на контакт іти не хотів.

І справді, цього агента знав лише Зорій. Навіть Яруга не здогадувався, хто криється за псевдонімом «Жан». Віктор Миколайович просто знав, що за кордоном є такий агент. Більше про щось розпитувати серед справжніх оперів було не прийнято. Та Богдан Данилович раніше й не розкрив би імені «Жана». Така пересторога виправдана, бо останнім часом у системі органів держбезпеки почастішали випадки зрадництва, розшифрування агентури, дійшло мало не до оприлюднення якоїсь особової справи в засобах масової інформації.

Але зараз, коли Зорій, фактично вирішивши довірити Ярузі своє життя, мав стільки нерозв’язаних проблем і отриманих завдань, що він уже не бачив жодних варіантів, які дали б змогу виконати їх самостійно. А як трапиться непередбачуване, і Зорій не зможе далі взагалі здійснювати заплановане? Тоді, виходить, усе пропаде? Ні, якщо довіряти, то довіряти.

Віктор Миколайович молодший від Богдана Даниловича на десять років, але й він багато бачив, багато знає, професійно виконує свою роботу. Зближує Зорія й Яругу спільна

ненависть до злодіїв у владі, зневага до підлабузників, «підтирачів», як вони називали таких, і любов до України, до рідної землі, незвичний і навіть дивовижний патріотизм.

Тому зараз полковник Зорій викликав до свого кабінету підполковника Яругу, щоб відкрити йому те, що роками було великою таємницею, яку Богдан Данилович пильнував як зіницю ока.

— Вікторе, — вів далі розмову Зорій, — щойно я тобі розказав про завдання, яке Шершун дав нам з тобою. Я не помилився: на те, що разом зі мною братимеш участь у розробці наркотрафіку і ти, Шершун дав офіційну згоду. А це завдання — не з простих. Ті особи, що стоять на найвищих щаблях наркосиндикату, дуже впливові і, як зараз кажуть, «серйозні» люди. Тому за великого бажання вони можуть знищити неугодну їм людину в будь-якій точці земної кулі. Тим більше, що в Україні у них достатньо помічників, які зроблять це з великим задоволенням.

Тільки зваживши на це, я самостійно вирішив бути максимально відвертим з тобою. І тримати тебе в курсі всіх деталей справи щодо знешкодження наркотрафіку та виведення на чисту воду осіб в Україні, які причетні до наркобізнесу. А найголовніші з них сидять у високих владних кабінетах. Тому, якщо зі мною щось трапиться, доводити до кінця