Читати книгу - "Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт"

Що ж цей буде зi мною робити? Я вирiшив мовчати та й годi. Навiщо говорити, коли нiхто тебе не розумiє?

-- Пiзненько ти прийшов, -- сказав лiкар Пайкельт, позирнувши на мене крiзь окуляри. Я мовчав.

-- Ти останнiй з гандбольної команди. Малуватий, як на воротаря.

Але ж я не граю в гандбол, не записувався до доктора Пайкельта i нiякий не останнiй.

Лiкар Пайкельт обслухав мене, звелiв зробити десять присiдань i знову обслухав.

-- Здоровий, -- сказав вiн. -- Тiльки заслабкi м'язи. Дуже худий. Погано їси?

Я кивнув.

-- Треба бiльше їсти, бiльше бувати на свiжому повiтрi, а повернувшись додому, знову добре їсти. Якнайбiльше овочiв.

Точнiсiнько теж саме завжди каже тато. Я похнюпив голову, коли лiкар Пайкельт записав у якомусь паперi, що я не годжуся в гандбольну команду. Замалий, дуже худий. I лiкар, мов тато.

Нарештi я пройшов усiх лiкарiв. Мерщiй тiкати з цiєї дурної... а... а... Ет, все одно, як воно називається.

Коли я пробiгав повз крамницю, де продають лампочки, то знову згадав про мамину довiдку. Я ж не для того ходив до а... амбулаторiї (знову згадав), щоб комусь показувати зуби та робити присiдання. Ще швидше я помчав назад.

Час прийому скiнчився. Дверi замкнули. Я подзвонив. Нарештi вийшла та сама медсестра.

Цього разу я спершу теж не мiг нiчого сказати, так захекався.

-- Ти ж тiльки-що був тут. Чого тобi ще треба?

-- Я не хотiв... менi... Я не боявся, бо менi ж треба тiльки довiдку для мами... Цiттербаке.

Сестра була невдоволена. Мабуть, подумала, що я просто дратуюся з нею.

-- Ти мiг би це зразу сказати.

Сестра неабияк розсердилась. Вона швидко знайшла записку для мами. "По три краплi тричi на день" -- так було там написано.

Я зарiкся ходити в амбулаторiю. Краще завжди чиститиму зуби, митиму вуха i добре їстиму.

Але на цьому прикрощi не скiнчились. Ще ж футбол!

Коли я прийшов на спортмайданчик, якраз пролунав фiнальний свисток закiнчити гру. Наша команда програла з рахунком 11:3. Всi сердито дивилися на мене, нiби я був винний у цьому.

-- З тобою ми куди краще прокричали б наше гасло. I напевне виграли б.

Навiть Петер, наш справедливий голова ради загону, просто лютував:

-- Де твоє слово. Альфонсе? Ти ж збирався вчасно прийти!

-- Я був у лам... лампо... Як воно, кляте, називається?

Не дочекавшись мого пояснення, Бруно крикнув:

-- Викручується! Кинув нас напризволяще. Викликати Цiттербаке на раду загону!

Мабуть, завтра доведеться менi виправдовуватися перед радою загону. А що скаже рада, коли розповiм, як лiкарi говорили менi: чистити зуби, мити вуха, бiльше їсти. Вони ще й закинуть менi, що, мовляв, я не виконую пiонерського правила: "Пiонер дбає про чистоту i здоров'я свого тiла".

А ще довготелесий Герберт iз сьомого "А" скаржиться, що хтось був у лiкаря i видавав себе за воротаря гандбольної команди. Хай той нахаба тiльки попадеться Гербертовi, то вiн йому... Ну, зробить щось погане.

Отака пригода сталася зi мною. А хто у всьому винний?

Як я готувався стати космонавтом

Космонавт номер 4 -- Цiттербаке

Iнколи тато каже:

-- Альфонсе, не будь такий балакучий. Ти вибовкуєш усi свої таємницi. Ми, Цiттербаке, зовсiм iншi -- ми мовчазнi. Це у тебе, мабуть, вiд маминої рiднi.

Отакої! А мама сердиться. Вона каже, що її рiдня не балакуча, але у неї нема таємниць вiд тата i їй нема потреби бути мовчазною.

Я вирiшив довести, що добре вмiю мовчати. I сподiвався, що обiйдеться без прикрощiв. Адже тривало це недовго.

Почалося в середу. Я вирiшив стати космонавтом номер 4 або номер 5 чи принаймнi номер 6. Ранiше менi хотiлося бути продавцем овочiв, клоуном, водiєм таксi, водолазом, гонщиком на велосипедi, генералом Народної Армiї i бригадиром на вугiльнiй шахтi. Але все це менi якось не зовсiм личило. Та й час у мене ще був.

А цiєї середи я прочитав книжку Гагарiна, космонавта номер 1, i вирiшив остаточно -- стану космонавтом. Вирiшив також: нiкому про це нi слова. Нi вдома, нi в школi. Тато, можливо, не мав би нiчого проти, а мама, певно, скаже, що ця професiя дуже важка. А ще вона скаже так:

-- Альфонсе, у тебе з мигдаликом не все гаразд. Як же ти станеш космонавтом?

У класi я не скажу нiчого, щоб iншi теж не захотiли стати космонавтами. Бо тодi буде вiдбiр. Можливо, буде багато охочих i я не пройду. Петер, Ервiн чи Бруно -- всi троє мiцнi хлопцi. До того ж Петер ще й голова ради загону.

Наступного дня запитав Петера:

-- Ким ти хочеш стати?

-- Конструктором телевiзорiв, -- вiдповiв той. Я йому зразу ж пiвкулька цукерок насипав у жменю, чим здивував його.

-- Бери, -- сказав я. -- Та старайся.

Ервiн хотiв iти у прикордонники.

-- Чудовий намiр, -- похвалив я. -- Добре загартовуй себе i тренуй зiр, щоб мiг бачити у пiтьмi й не пропустив жодного ворога.

З Бруно було гiрше. Вiн мрiяв стати льотчиком-випробувачем. Ще трiшки i йому теж спаде на думку готуватися в космонавти.

-- О-о-о! Льотчик-випробувач -- це дуже небезпечно, мiй любий. Тобi доведеться стрибати з висоти сорок тисяч метрiв!

-- Ну то й що? Я вiзьму з собою два парашути.

-- А як обидва не розкриються, що тодi?

Бруно насупився. Вiн не знав, що вiдповiсти.

-- А уяви собi, що пошкоджено мотор i лiтак загорiвся або раптом вiдвалилося крило.

У вiдповiдь Бруно тiльки щось буркнув.

-- Я нiзащо не став би льотчиком-випробувачем, -- продовжував я. -- Дуже небезпечна професiя. Нi, нi! Знаєш що? Краще бути водiєм таксi, водолазом чи клоуном у цирку.

Бруно спалахнув:

-- Клоуном у цирку? Я тебе зараз вiдлупцюю! Буду льотчиком-випробувачем, хоч би що ти говорив.

Як менi його ще розраяти? Проте льотчик-випробувач -- це ще не космонавт.

Я склав собi програму, як стати космонавтом. А для цього потрiбно багато чого. Зокрема, треба терпiти -- рiзнi муки. i я