Читати книгу - "Десертик, Анна Харламова"

   Мітчел підійшов ближче і ставши у притул, обійняв Айлі за талію, даючи змогу відчути його бажання між її стегнами.
   Айлі зойкнула та обернулась.
   — Мітчеле! Ти мене налякав! — вона насупилась. — Що ти робиш?!
   — А що ти не відчуваєш? — піддражнюючи її, він широко усміхнувся.
   — Отож бо і воно. Добре відчуваю та бачу.
   — Тобі це вже не до вподоби? — засміявся він. — Ще нещодавно, ти мене хотіла та бажала. — Він ще більше притис її до свого твердого єства.
   — До вподоби.
   — Моя Айлі. Чесна, як завжди. — Стиснувши її сідничку, він тихо застогнав.
   — Бажала та хотіла.
   — О так, мій Десертик. — Захриплим голосом від бажання, мовив він. — А зараз бажаєш мене?
   — І зараз бажаю. — Вона важко та переривчасто задихала. Ноги підкосились, але руки Мітчела її міцно тримали.
   — Десертику. Мій Десертику. Пішли на гору.
   — Мітчеле, буду, як завжди чесна. — Вона повернулась у його руках, і мовила далі: — Я тебе хочу, але нічого між нами не буде.
   — Я так не думаю. — Поцілувавши її за вушком, він сказав: — Ми піднімемось у спальню, я тебе роздягну і ми будемо цілий вечір та ніч кохатись. Я буду ніжним, як ніколи. Буду дарувати тобі купу кохання, ніжностей та цілунків. Ти будеш благати, щоб я оволодів тобою, але я буду повільно гратись з тобою.
   Айлі відчувала на своїй шиї тепло його дихання, аромат його тіла, хриплий голос від бажання – це все робило своє діло. Вона посунулась у його обійми, взялась руками об його біцепси і тихо застогнала. Нижня частина вже піддалась спокусливим словам і її лоно стало геть вологим. Живіт охопила гаряча хвиля бажання та знемоги. Усе тіло піддавалось його чарам. Хотілось відчувати його гарячі губи на собі, його сильні руки, та чути голос, який огортає немов шовк. Айлі майже розтанула у таких дорогих, рідних та міцних руках, але пересиливши себе, вона промовила:
   — Мітчеле не треба. — Айлі попри свою волю, сказала те, що сказала.
   — Айлі ну не треба так. Я тебе дуже хочу. — Він ніжно покусував її вушко, шепочучи свої бажання. — Хочу занести тебе на руках у нашу спальню, положити тебе на ліжко. — Відсунувшись, він подивився у смарагдові очі своєї коханої жінки. Її очі потемнішали від бажання, а губи трохи привідкрились. — Твої губи манять для поцілунку. — Він звабливо усміхнувся. — Хочу тебе. — Він поцілував її губи ніжно-ніжно. — Буду повільно та лагідно займатись з тобою коханням. Солодко цілуватись. Буду уважним до твоїх бажань. — Він знову поцілував її вуста, солодші за мед. — Буду втілювати усі твої найпотаємніші мрії та бажання. Я божеволію від однієї думки роздягнути тебе. Зацілувати. Запестити. Закохати тебе так сильно, щоб попадати від знемоги на ліжку. — Його слова прозвучали хижо, ненаситно та власно.
   Айлі уся обм’якла у його руках. Серце вибивало шалений ритм. Хотілось лише одного, опинитись зараз з ним в їхній спальні та кохатись, кохатись, кохатись. Усе благало його - душа, серце та тіло.
   Білизна стала вологою і стегна  також. У низу занило наче полум’я запалало. Цю пожежу розпалив Мітчел і тільки він може її розбурхати ще більше. А наприкінці зоставити чуттєві вуглики, які за одним бажанням можна буде розпалити знову й знову.
   Вона не хотіла боротись зі своєю спрагою. Їй хотілось, щоб Мітчел зробив усе те, що щойно обіцяв. Вона так скучила за ним. Але знову здоровий глузд постукав у думки.
   — Нас можуть побачити.
   — Але ж ми заручені. Ми подали документи у РАГЗ. — Він хитро усміхнувся і додав: — Було б дивно, якщо ми цього не робили. Правда ж Десертику мій?!
   — Так. — Зашарілась вона.
   — Що я бачу! Ти розчервонілась! — розреготався він.
   Айлі зніяковіла і почувалася дурненькою школяркою, яку можна у мить зробити червонощокою. Їй стало не по-собі. Його сміх геть розгубив її. Невдоволенню її не було меж.
   — Ти смієшся з мене?! Відпусти! — впершись об його руки, її млість, як рукою зняло. — Швидко. Відпусти. — У її голосі були нотки злості та образи.
   — Серденько моє. Я не хотів тебе образити своїм сміхом. — Він тримав її ще міцніше, ніж хвилину назад. — Мені подобається, коли ти червонієш, це так мило. Люблю твій рум’янець, коли ти соромишся та збентежена. Обожнюю твої червоні щічки, коли ти запалюєшся та зваблюєш мене. — Він усміхнувся і очі ще більше потемніли. — А коли ти лежиш поруч зі мною після палкого зайняття коханням,  твої щічки пашіють, як яблуневий цвіт. Я бачу, як тобі добре зі мною. Я найщасливіший. Я найщасливіший тому, що бачу у твоїх очах, що саме Я той, хто робить тебе щасливою та задоволеною. Бачачи у твоїх очах кохання, це мій скарб. Я живу для того, щоб кохати тебе і отримувати твоє кохання. Обожнюю наприкінці зайняття коханням бачити, як ти червонієш. Завжди, чуєш завжди хочу бачити твої рожеві щічки.
   Айлі ковтнула, намагаючись тримати сльози при собі. Але попри усі спроби, вона захлюпала. Таких слів жоден чоловік ніколи їй не казав. Найдорожчі, найбажаніші слова у світі, які тільки може сказати коханий чоловік.
   — Мітчеле. — Вона вперлася чолом об його плече.
   Він ніжно провів по її косах долонею та мовив:
   — Ти моя. І завжди будеш моєю. Єдиною хто, заповнює моє серце та душу.
   — А ти мій. Назавжди. — Вона тихо заплакала. Її серце переповнювала така ніжність до нього, що почуття виливались у сльози щастя. — Ніколи не залишай мене.
   — Ніколи. — Він підняв її підборіддя двома пальцями, та цмокнув швидко у полуничні вуста. Отримавши поцілунок навзаєм, він задоволено зітхнув. — Моя. Ти моя. Назавжди. Кохаю тебе.
   — Кохаю тебе Мітчеле.
   — Пішли на гору.
   — Поки що не можу. — Знизивши плечима, сумно сказала вона.
   — Чому це?! Я тебе хочу. Зараз. — Наполягав він, ще більше стиснувши свої обійми.
   — Ну не будь вередуном. — Засміялась крізь сльози Айлі.
   Мітчел нахилив голову і підняв запитуючи брову.
   — Чому вперлася?
   — Причому тут вперлася. — Незадоволення читалось не лише в голосі Айлі, але і на обличчі.
   — І до речі я не вередун.
   — Ага.
   Мітчел опустив руки і випустив дівчину з обіймів.
   — Тоді я пішов у справах.
   — І хочеш сказати, що ти поводишся, як дорослий?! — Айлі невдоволено похитала головою. — Я просто хотіла закінчити прибирати у садку, а потім сходити до магазину. — Айлі сердилась не на жарт. — Я хотіла зробити для тебе сюрприз. — Вона схрестила руки на грудях і зробила крок назад. — Ти все зіпсував. У тебе такий важкий характер! Я так стараюсь завжди, щоб усе було добре. Стараюсь там, де б інша сказала «бувай» і пішла геть. Я терплю усі твої вибрики, усі образливі слова та вчинки, терплю, те, що ти поводишся, як дитя. — Айлі стиснула кулачки. — Навчись чути не лише себе. Ти думаєш все обертається лише довкола тебе. Так не можна. Усе тільки за твоїм бажанням – хочеш зізнаєшся у кохані, а хочеш уже через мить ображаєшся, бо я не зробила, як ти захотів. Ти мене дивуєш.
   — Усе сказала?
   — Мітчеле, не нервуй мене.
   — Значить ти мене терпиш?! Якщо я такий, як ти кажеш, то чому і досі тут зі мною?
   — Скажи ти насправді дурник, чи це роль така?
   — Айлі ти знову перегинаєш. — Розсерджено мовив він.
   — Я тебе кохаю! КОХАЮ! — вона майже крикнула. — Я хочу, щоб ти хоч трохи прислухався до мене. Я не хочу тебе змінювати, але ти повинен хотіти сам щось змінювати у ліпший бік. Наприклад, навчитись слухати. Поважати моє рішення. Бути чуйнішим. І розуміти нарешті, що стосунки це двоє. Зважати на те, що ти мені іноді завдаєш болю.
   — А я казав тобі.
   — Що?
   — Що я не той. Не той, що тобі потрібен.
   — Ой тільки не починай. — Крикнула Айлі. — Чому ти все перекручуєш? Я мала на увазі, що я міняюсь і хотілось би, щоб і ти хотів змін. Нас двоє. Я тепер не зважаю лише на свої бажання – це було б егоїзмом. Так є речі, які я не зможу зробити або сказати, але це більше пов’язано з вихованням, фобіями або принципами. А ти за собою не помічаєш нічого.
   — Так я не ідеал. Але і ти також.
   — Я не сперечаюсь.
   Він розізлився. Вона не запитала навіть, що він має на увазі.
   — Ти…Ти…Ти…
   — Кажи, якщо так хочеться. — Вже спокійно мовила вона.
   — Ти дуже гостра на язик.
   — Тобі це ж подобалось.
   — Так. Але ти буваєш занадто гостра і різка.
   — А ще?
   — А ще, ти думаєш, що все робиш правильно, а інші ні. А знаєш чому?! Бо ти не дивишся за власним носом. Ти не така біла та пухнаста, як здається.  
   — Ого. — Айлі уважно слухала і дивувалась його словам.
   — Ти брешеш власним батькам. — Він нічого більше не зміг вигадати.
   — Ух ти, хто б казав. А через кого я брешу? Га?
   — Ти брехала ще до моєї пропозиції. — Завдавши словесного удару, він усміхнувся.
   — Це дійсно так. Але я йшла за мрією тому і брехала. А ти брешеш бо від усіх біжиш.
   — Я так розумію, що нам просто треба грати роль і все. — Він знову образив її.
   — Так. Це правда. Ми не можемо бути парою. Ми різні. Я помилялась, що ми можемо створити спільне майбутнє. Я гадала, що кохання усе подолає, усі суперечки. — Айлі важко зітхнула. — Ми наговорили одне одному багато негарних речей, але і ти і я маємо рацію. Я не біла і не пухнаста, моє «рильце теж в пушку». Так я брехуха. Але я б так хотіла мінятись. З тобою. Щоб ми могли притертися і подолати усі розбіжності, з яких ми складені. І щоб наші розбіжності нас і пов’язували. Щоб було розуміння. — Айлі заплакала і затремтіла. Почавши важко дихати, вона ще дужче заплакала.
   — Так ми різні. Занадто. — Підтвердив він її слова. — Ми занадто далеко зайшли.
   Біль пронизав Айлі до самого серця та душі. Вона так хотіла, щоб він не погоджувався з її словами. Але він здався. Він з легкістю відпускає її. Вона так хотіла, щоб він боровся за неї супереч усьому. Хай вони сваряться, хай іноді не розуміють одне одного, хай ображаються, але вони ж кохають, згорають одне у одному від бажання. Вони половинки одне одного. Вона думала лише про одне, щоб він не відпускав її, а боровся за них.
   — Я тебе дуже сильно кохаю. Але розумію, що повинна відпустити. Знаєш, як то кажуть «якщо любиш відпусти». — Серце Айлі здавалось умивається сльозами та болем. Вона не вірила в те, що говорить. Вона не хотіла його відпускати. Він її частинка. Вона без нього жити не може. Але… Повинна.
   Мітчел стояв, як вкопаний. Він не вірив у те, що чує і в те, що відбувається. Невже він її відпустить?! Невже зруйнує найкраще що має. Ні! Ні! Ні! Він ніколи її не відпустить. Вона його назавжди.
   — Айлі, Десертику мій. Я кохаю тебе. Я не зможу без тебе. — Він підійшов до неї, зменшуючи між ними відстань. — Іди до мене. Давай забудемо усі суперечки. Давай долати усе разом. — Мітчел простягнув руку, щоб притягнути її до себе, але дівчина зробила крок назад.
   — Мені було важко знову довіритись. А коли нарешті я знайшла тебе – усе встало на свої місця. Я знову повірила у щирість почуттів та силу кохання. Але ти не припиниш демонструвати свій бунтарський характер, свою впертість, а я не зможу бути тою, яка усе сприймає і не суперечить та не сперечається.
   — Мені потрібна ти. Мені потрібні твої суперечки, твоя непокора. Я кохаю тебе такою, яка ти є. Ми все зможемо. Обіцяю.
   — І я тебе дуже кохаю. Проте знаю, що ти не звикнеш, а я потім буду винна  у всіх наших суперечках.
   — Ні, Айлі. Ми завжди були самі по собі. Нам просто треба навчитись прислухатись, як ти і казала.
   — Я не хочу сваритись.
   — І я не хочу.
   — Я боюсь. — Тихо мовила вона.
   — Чого? — Лагідно запитав він.
   — Боюсь, що одного разу ми можемо не зрозуміти одне одно і ти… Ти…
   — Я ніколи тобі не зраджу. Мені не потрібні інші. Я просто їх не помічаю. Від тоді, як я з тобою вперше поцілувався, в моїй голові, серці, душі – лише ти. Моє тіло благає лише тебе. Тільки ти можеш втамувати мою спрагу.
   — Цей страх не покидає мене.
   — Айлі, Десертику ти для мене єдина жінка у світі. Ти моє кохання. Справжнє кохання, яке зустрічають раз у житті. Повір мені, благаю. Коли є справжнє кохання – думок про зраду просто не існує. Усі інші – це просто люди. Довіряй мені благаю. І вір мені. Зрада неможлива. Я обрав тебе. Покохав тебе. Ти моя. Ти моя половинка. Ми одне ціле – тобто Ти і Я окремо не існуємо, ото ж собі зрадити не можливо.
   Айлі заплакала, щосили, прикривши долонями обличчя.
   — Я тебе покохала по-справжньому. Я боюсь, що одного разу ти підеш і усе. Моє серце не витримає. — Сльози лились по щоках, обпікаючи їх. — Я не зможу без тебе. Я тобою дихаю.
   — Десертику. Кохання моє. Я назавжди з тобою. Назавжди. — Він зробив крок і схопив її у свої обійми. Піднявши її підборіддя двома пальцями, він мовив: — Подивись на мене. — У ту ж мить їхні очі зустрілись. — Хочу, щоб ти була моєю назавжди. Між нами вже давно нема просто домовленості. Я кохаю тебе, а ти мене. Хочу пов’язати своє життя з твоїм. Хочу засинати з тобою, і зустрічати ранки. Ніколи не думав, що буду говорити, як герої з романтичних фільмів та книжок. А поруч з тобою, ці слова ідуть з самого серця. Мені хочеться, щоб ти знала усе, що я відчуваю до тебе.
   — Мітчеле, я так хочу щоб усе вийшло, щоб усе було назавжди.
   — Усе так і буде. — Поцілувавши її у вуста, він подивився на неї. — Повір мені.
   — Я вірю. Вірю. — Вона піднялась навшпиньки і почала цілувати його ніжно-ніжно. Поцілунок такий чистий, легкий та цнотливий, наче після весільної клятви.
  Вони віддавались коханню, поєднуючись вустами, у цю мить були лише він та вона. Мітчел цілував її так, наче вона тиндітний метелик, він боявся у цю мить навіть дихнути, щоб не наполохати Айлі своїм бажанням.
   — Я кохаю тебе.
   — Я кохаю тебе більше. — Усміхнулась дівчина і з оченят впали останні сльози.
   — Мої любі. — На ганку будинку з’явилась бабуся. — Моє серце радіє, коли я бачу, як ви кохаєте одне одного.
   — Привіт бабусю. — Привітався Мітчел.
   — Привіт онучку. — Маргарет щиро усміхнувшись, мовила: — Твоя наречена з самого ранку порпається по господарству, і геть нічого не їла. — Поскаржилась вона.
   Мітчел обернувся на Айлі, і невдоволено насупися.
   — І як це називається?!
   — Запрацювалась і не помітила часу. — Виправдовувалась дівчина, дивлячись у сині очі коханого.
   — Значить треба тебе нагодувати.
   — А ти сам хоч їв? — поцікавилась Айлі.
   Мітчел опустив очі додолу.
   — Ні. — Чесно відповівши, він усміхнувся і на хвильку примружився. — Винен Ваша Честь. — Пожартував він.
   — Ну ви обидва і «молодці»! Як так можна?! — гомоніла невдоволено бабуся.
   — Тоді треба попоїсти нам обом. — Зазначивши, це Айлі хотіла відійти від Мітчела, але його міцні руки не дали поворухнутись.
   — Куди тікаєш Десертику?! — прошепотів він у вушко дівчини. — Я хочу з’їсти тебе. — Зробивши наголос на слові «з’їсти», Мітчел облизав швидко губи.
   — Мітчеле. — Айлі підштовхнула його під бік.
   — Ой любі мої, любі. Не можу вами натішитись. — Усміхнулась задоволено Маргарет. — Заходьте у дім і будемо їсти. — Бабуся у гарному настрої помахала їм рукою, та пішла назад у будинок.
   — Поцілуй мене. — Мітчел нахилився уперед.
   — А бонус буде? — грайлива усмішка осяяла її обличчя.
   — Буде кицюню. Ще й який. — Засміявся він лукаво.
   — І який же? — Айлі так кортіло почути щось відверте, щось таке, що буде виказувати його хижий голод.
   — Сьогодні вночі я тебе так відтрахаю, що ти будеш благати зупинитись.
   Айлі збожеволіла від цих слів. Стільки хтивих думок огорнули її свідомість, що запаморочилась голова. Їй хотілось бути його рабинею, яка буде виконувати усі його заповітні бажання. Хотілось бути господинею, яка буде володіти ним і шепотіти свої найпотаємніші мрії. Дівчина думала та червоніла, але еротичні думки не збиралась проганяти.
   ­— Обіцяєш? — тихим голосом, вона майже видихнула запитання.
   — Ти ще питаєш. Я буду дуже лагідним, — він облизав губи, ­— спочатку. А потім буду дуже жорстким. Буду тобою володіти до тих пір, доки ти не попросиш зупинитись.
   — А якщо буде навпаки? — хитро усміхнулась вона і провела пальчиками по його паху.
   — О, Айлі, Айлі, Айлі. — Похитав він головою, зробивши свою зачіску ще більш сексуальнішою. — Ти догралась, моя кохана. — Він стиснув її долоньку своєю, даючи змогу відчути свою міць і готовність володіти нею.
   — Великий. Мій. — Зітхнула вона, майже застогнавши.
   Уява Мітчела заграла не на жарт.
   — Твій. — На мить заплющивши очі, він насолоджувався доторком грайливих пальчиків.
   — Хочу цю ніч бути твоєю… — вона на мить замовчала.
   — Ким? — тихий, хриплий від бажання голос Мітчела, запитав знов: — Ким?
   — Розпусницею. Ненаситною розпусницею.
   — О ТАК! Айлі. — Він видихнув її ім’я, уявляючи, як вони будуть віддаватись несамовитій пристрасті.
   — Але маю дещо перед цим зробити.
   — І що ж?
   — Побачиш. — Грайливо вона повела бровою. — Обіцяю тобі сподобається.
   Мітчел поправив коси рукою, і уважно подивився на Айлі.
   — Ну добре, я не буду запитувати, що ти навигадувала.
   — Дякую. — Усміхнулась вона і цмокнула його у губи.
   — Але у мене одне прохання.
   — Яке?
   — Давай поїмо. Я так зголоднів. — По-дитячому щиро мовив він.
   — Звичайно. — Лагідно усміхнувшись, вона узяла Мітчела під руку і вони попрямували у дім.

   Після вечері Айлі вирішила втілити свій план у життя, і піти у магазин за дечим дуже цікавим.
   Ідучи знайомою вулицею, якою нещодавно вони йшли з мамою та Маргарет, Айлі видивлялась знайому табличку «Полуничка у вершках».
   — Нарешті. — Прошепотіла вона сама до себе, опинившись біля магазину усе для дорослих.
   Увійшовши у середину будівлі, дівчина зашарілась. Вона гадала, що все буде менш «красномовним». Усюди були різноманітні наручники на руки, шию, ноги – таких же різноманітних кольорів. У магазині навіть стояла клітка у кутку, а в ній манекени жінка та чоловік. Вона прив’язана до грат руками та ногами з кляпом у роті, а він тримає у руці шкіряний батіг, і нібито ляцає її по сідницях. Айлі зашарілась ще більше, проходячи повз цієї «сценки кохання, та солодкого болю».
   Далі Айлі очікували не менш пікантні предмети задоволення. Скрізь на поличках стояли у прозорих коробочках фаломітатори, вібратори різних розмірів та кольорів. Дівчина не зрозуміла, як її губки розтулились у подиві та цікавості. Айлі зупинилась, щоб роздивитись небачені і досі предмети. Перед її очима опинилась коробочка з якимось прещепочками, Айлі нахилилась уперед, щоб роздивитись фото на коробці. На ній було добре видно для чого ці «прещепочки» - це були зажими для сосків і ще більш інтимних місць. Дівчина червоніла, але її цікавість брала верх.
   — Вам чимось допомогти? — запитала рудоволоса дівчина років тридцяти п’яти. — Мене звати Адель, це моя крамниця.
   Айлі сором’язливо усміхнулась та мовила:
   — Дуже приємно. Я Айлі.
   — Навзаєм. Так чим я можу Вам допомогти?
   — Еее…Еее… Мені потрібно… — Айлі зам’ялась.
   — Ви мабуть уперше у такому магазині?! — запитала дівчина, тримаючи коробку з величезним фаломітатором.
   — Так. — Айлі усміхнулась. — Моє червоне обличчя виказує мене. — Пролунав тихий сором’язливий смішок.
   — Тож Ви новачок. Тоді щось треба більш спокійне і не таке здоровене. — Засміялась голосно вона, показуючи на предмет у своїх руках.
   — Так, так. Взагалі-то, я б хотіла придбати наручники.
   — У нас великий вибір. — Вона рушила до стійки з наручниками та кляпами. — Ось дивіться.
   Айлі швидко прокрокувала до рудоволосої дівчини.
   — Ого! Скільки їх є. — Дівчина щиро здивувалась.
   — Є зі сталі. Ось такі, — узявши в руку наручники, вона покрутила їх на пальцях. Потім поклала їх та фаломітатор і дістала інші. — Ось є шкіряні. — Поклавши і їх на скляну поверхність столика, вона узяла третій екземпляр. — Ще є ось такі ­– з хутром. Кольори є різні. За Вами вибір. І за Вами вибір їхнього використання. — Дівчина усміхнулась своєю білосніжною усмішкою, і її фісташкового кольору очі заблищали пустотливим вогником.
   — Думки вже є для їхнього використання. — Засміялась Айлі.
   — То які вам загорнути?
   — Ось ці. — Айлі вказала на наручники з хутра.
   — А колір?
   — Нехай будуть червоні.
   — Можливо бажаєте ще щось?
   — Ну навіть не знаю… Можливо…
   — Можливо батіг чи шльопалку? Чи можливо пір’ячко для ігор? — Вона задумалась на декілька секунд, що ще запропонувати. — Можливо якісь костюми для рольових ігор?
   — Я подумаю. — Усміхнулась Айлі. — Я ще трішки роздивлюсь тут усе і можливо щось виберу.
   — Будь ласка, ходіть та роздивляйтесь. Якщо буде потрібна моя допомога – я буду біля стійки з білизною.
   — Дякую. — Подякувавши, вона пішла на пошуки чогось незвіданого та цікавого.
   Айлі зупинилась біля скляного столика, на якому лежали кліторні вібратори. У думках дівчини пробігло, що його можна застосовувати на будь яких ерогенних зонах. Усмішка осяяла обличчя Айлі. Узявши коробочку з рожевим вібратором, дівчина почервоніла.
   Ідучи далі вона зупинилась, щоб узяти пов’язку для очей собі і Мітчелу. Згадавши слова продавчині, вона пішла до стійки з білизною.
   Айлі лише зараз помітила, що рудоволоса дівчина була одягнена у коротку клітчасту спідницю, панчохи, білий топ та величезні підбори. Вигляд школярки - спокусниці.
   — Ну що, я бачу Ви щось підібрали. — Її усмішка не зникала з обличчя. — Гарний вибір. — Подивившись у руки Айлі, сказала вона. — Можливо щось з білизни?
   — Так, я якраз над цим думала.
   — Що саме Ви б хотіли придбати?
   — Чорний комплект: панчохи, пояс, трусики та корсет. — Айлі вказала пальцем, що саме вона хоче.
   — Ви не такий вже і новачок.  — Засміялась спокусливо рудоволоска з червоними губами.
   — Дякую. Я швидко вчусь. — Засміялась вона.
   — Ще щось?
   — Так пір’ячко.
   — Колір?
   — Червоний.
   — Ще щось?
   — Ні, цього поки що досить.
   — Тоді пройдімо, я Вас розрахую.
   Айлі пішла за дівчиною до каси.
   Розплатившись чималою сумою, вона узяла пакети з особливими речами. Задоволено усміхнулась від бажання їх спробувати разом з Мітчелом.
   — Дякую Адель. Ви мені дуже допомогли. — Мило усміхнувшись, сказала Айлі.
   — Завжди рада допомогти Айлі. Заходьте, тут Вам завжди раді.
   — Дякую.
   — Гарного вечора та незабутньої ночі. — Хитро повівши бровою, усміхнулась рудоволоска.
   — Дуже дякую. На цю ніч великі плани. — Показавши на пакети з усіма новими придбаннями, мовила Айлі. — До побачення. Гарного вечора.
   — Дяку. Заходьте.
   — Неодмінно.
   — До побачення.
   — До побачення. — З цими словами Айлі вийшла з магазину.
   Всівшись у перше таксі, яке стояло поруч, дівчина поїхала додому.
 
   Тихо увійшовши додому, Айлі хотіла непомітно проскочити на другий поверх і вбігти до спальні, але не тут то було. Її покликали з вітальні мама та бабуся.
   — Я зараз. — Крикнула Айлі.
   — Доню зайди сюди. — Крикнула у відповідь мама.
   Айлі сціпила руки позаду себе, ховаючи пакети, та увійшла до вітальні.
   — Джессі! Джессі! Подружко моя! — Айлі кинула пакети на крісло, забувши що там «таємні» покупки. — Коли ти приїхала? — обнімаючи подругу, запитала вона.
   Джессі обійняла Айлі навзаєм, а потім зробила крок назад.
   — Пару годин назад і одразу до тебе. Я так скучила. — Очі подруги заблищали від сліз.
   — Я також дуже-дуже скучила. — Щиро мовила Айлі.
   — Але мені є на що ображатись. — Надувши губки, Джессі ображено дивилась на подругу, чекаючи пояснень.
   Айлі знала про що саме йдеться.
   — Я хотіла тобі розказати.
   — Я помітила.
   — Це ти була завжди зайнята. То слухавку не брала. То взагалі поза зоною. — Айлі теж була ображена, що подруга геть забула про неї. — Ти казала, що їдеш на тиждень, а поїхала бозна на скільки. — Фиркнула Айлі.
   Присутні у кімнаті дивились на дівчат і боялись сказати хоч слово. Але суперечку треба було зупинити і Мітчел заговорив:
   — Дівчата, ну досить. Ви ж найкращі подруги. Просто кожна була зайнята по-своєму, от і все. Зараз ви разом. Невже не краще просто сісти та потеревенити?!
   — Вона перша почала. — Буркнула Айлі.
   — Хто б казав. — Відгризнулась Джессі.
   — Ну все, все дівчатка. Досить. — Втрутився Крейг.
   Дівчата невдоволено дивились на своїх хлопців, які були зараз «живою мішенню» для їхніх невдоволень.
   Але все ж таки дівчата розуміли, що хлопці мають рацію. Проте одразу погоджуватись – це все одно що програти, і визнати їхню правоту.
   — А давайте вип’ємо чаю! — сказала Рона і пішла до кухні.
   — Рона має рацію. — Мовила бабуся і пішла за своєю новою родичкою.
   — Ну ви тут побалакайте, а я на кухню. — Встаючи з дивана, Віллі вийшов з вітальні.
   — Дівчата давайте вкладете мир. Добре?! — підходячи до Айлі, Мітчел її обійняв за плечі.
   — Добре. — Зітхнувши, Айлі простягла руку для примирення.
   Джессі подала руку і потиснула руку Айлі.
   — От і добре! — вигукнув задоволено Крейг.
   — Ну що розповідайте. — Сідаючи у крісло, Джессі уважно збиралась слухати розповідь наречених. — Коли весілля?
   — Через місяць. — Тихо сказала Айлі, розуміючи, свою винуватість перед подругою. Вона мала розповісти їй про весілля. Мала – проте не сказала. А про що вона мала розповідати?! Про вигадане весілля?!
   — Добре, що повернулись зараз, а то б приїхали пізніше і взнали, що у них уже є діти. — Розреготався Крейг.
   — Ти що вагітна? — ошелешено запитала Джессі.
   — Ні. Ні. Ні. Чому одразу такі думки?! — округлі очі показали явне здивування.
    — Ми кохаємо одне одного. Чого тягнути?! Хіба не так?! — риторично мовив Мітчел. — Яка різниця коли зараз чи потім. Все одно ми одружимось, бо кохаємо. Це в апріорі повинно бути. Закохані мають пов’язати своє життя разом.
   — Це для тебе все зрозуміло. — Понуро сказала Джессі. — Для декого це не зрозуміло. — В її очах заблищали сльози.
   — Що таке? Ти чого? — захвилювалась Айлі, бачачи завжди веселу Джессі у цю мить геть засмученою.
   — Нічого. Все гаразд. — Поспішила запевнити вона усіх присутніх.
   Крейг важко зітхнув.
   Усі зрозуміли, що краще знайти слушний час для цієї розмови і сам-на-сам.
   — Я купила сукню. — Усміхаючись до подруги, повідомила Айлі.
   — Нічого собі! Покажи! — заплескала в долоні Джессі.
   — Пішли на верх у кімнату.
   — А що то у пакетах? Що ти купила? — поцікавилась подруга у нареченої.
   Айлі зашарілась.
   — Дійсно, що ти купила? — піднявши запитуючи брову, Мітчел зробив крок до пакетів. Потягнувшись до них, він ледь не оглух від крику Айлі, яка його хотіла зупинити.
   — Не дивись! — дівчина підбігла і забрала пакети. — Це сюрприз.
   — Для мене? — запитав Мітчел.
   — Звичайно любий. Але сюрприз є сюрприз. Тому все потім. — Дивлячись на Мітчела, Айлі звабливо усміхалась.
   У Мітчела заграла цікавість.
   — Добре. Я зачекаю на сюрприз. — Усмішка осяяла обличчя шотландця.
   — Ну що, Айлі, пішли покажеш сукню. — Виходячи з кімнати, Джессі одразу пішла на другий поверх.
   — Іду. Іду. — Цмокнувши Мітчела у губи, Айлі вибігла за подругою у коридор.
   Піднявшись на другий поверх, Айлі відчинила двері у спальню і впустила Джессі. Увійшовши до кімнати, Айлі зачинила двері.
   — Показуй! Показуй! — немов дитя, завередувала Джессі.
   Айлі поклала пакети на ліжко і дістала з шафи весільну сукню.