Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Темба кивнув.
— Звірмо наші годинники. Ми зв’яжемося з вами по рації об 11 годині, щоб доповісти про успіхи.
Коли вони перевірили годинники, Ґеррі простягнув Кенові руку.
— Щасти тобі... й пильнуй цього покидька.
Феннел саме вкладав набір інструментів у «ленд-ровер». Він вмостився на задньому сидінні, похмуро витріщаючись уперед.
— Красунчик, чи не так? — усміхнувся Кен.
Він повернувся до Ґеї та потиснув їй руку. Ґея і Ґеррі спостерігали, як Джонс сів на місце водія. Темба життєрадісно махнув їм рукою і влаштувався на передньому сидінні біля Кена.
Коли Кен заїхав у джунглі, було настільки темно, що довелося увімкнути фари. Він їхав дуже повільно, і Феннел дивувався, як узагалі Кен планував орієнтуватися в непролазних нетрях. Темба постійно спрямовував Кена. «Можливо, цей чорнопикий не така вже й мавпа», — подумав Феннел. Він знав, що сам би почувався тут страшенно безпорадним, і ця думка його гнівила.
Доки вони їхали далі, сонце почало підніматися, і Кен вимкнув фари. Він поступово збільшував швидкість. Дорога була вибоїстою і втомливою, тож Феннелу доводилося сутужно.
Раптом Темба вказав кудись убік — і Кен сповільнився.
— Праворуч од тебе... носоріг!
Феннел розвернувся.
Лише за двадцять метрів од них стояв велетенський носоріг. Незграбна тварина повернула голову й поглянула на людей. Феннел витріщався на великий ріг і потягнувся до «Спрінґфілда», відчуваючи, як гупає серце.
— Вони ж небезпечні, так? — тихо запитав він.
— Це білий носоріг, — відповів Темба. — Остерігатися варто чорного.
Кен поїхав далі, знову набравши швидкість. Здавалося, савана зараз просто кишить дичиною. Стада антилоп кинулися навтьоки, побачивши, як наближається авто. Два бородавочники пострибали у чагарники, піднявши хвости, мов перископи. Лелеки з чорними животами спостерігали за авто з дерев. Коли мандрівники вже наближалися до краю савани, Темба вказав, а Кен вигукнув:
— Леви!
Неподалік од дороги лежало двоє дорослих левів. Феннел прорахував, що машина проїжджатиме за чотири метри від них.
— Ти не об’їжджатимеш цих паскуд? — запитав він.
— Немає через що перейматися, — життєрадісно відказав Кен. — Ти не зачепиш лева — і він не зачепить тебе.
Але Феннела його слова не переконали. Він витягнув «Спрінґфілд» і поклав палець на спусковий гачок.
Машина опинилася вже біля левів. Обидві тварини підняли голови й подивилися на наближення «ленд-ровера» із сонною байдужістю. На обличчі у Феннела виступив піт. Джонс проїжджав настільки близько, що можна було торкнутися левів кінчиком гвинтівки.
— Бачиш? — сказав Кен. — Тобі не варто перейматися через левів. Але якщо ти пораниш когось із них і кинешся його переслідувати, у тебе виникне до дідька багато проблем.
Феннел опустив гвинтівку й затиллям долоні витер спітніле обличчя.
— Трясця, ми були надто близько.
Вони виїхали з джунглів на ґрунтову дорогу. Темба підказав Кену, що вже слід повернути праворуч.
— Ця дорога веде до Каленберґового маєтку... всі шістдесят кілометрів, — сказав Кен, поговоривши із Тембою. Він зиркнув на годинник: рівно восьма. — Темба вважає, що ми дістанемося до межі маєтку затри години. Зв’яжемося з Ґеррі, тільки-но потрапимо туди.
— Три години, аби здолати шістдесят кілометрів. Ти з дуба впав?
— Дорога кепська. Можливо, знадобиться й більше часу.
Дорога виявилася справді кепською, до того ж щоразу погіршувалась. А ще трішки вела вгору. Нічний дощ розмочив поверхню, тому «ленд-ровер» почав ковзати. Попереду на них чекав різкий підйом, тому коли Кен набрав швидкість, аби здолати його, задні колеса сковзнули, і їх би знесло з дороги, якби водій швидко не повернув керма.
— Дивися, куди прешся! — гарикнув шокований Феннел.
— Обійдуся без порад водіїв із заднього сидіння, — відбив напад Кен. — Просто заткайся, гаразд?
«Ленд-ровер» повільно піднімався, та Кенові довелося натиснути на гальма, коли він побачив попереду повну води западину, з якої можна виїхати тільки на ще один пагорб.
— Тут ми не проберемося, — сказав він і дав задній хід, повільно сповзаючи схилом назад. Він з’їхав з дороги на купу висохлих гілок, чагарників і грубої, мокрої від дощу трави. Вони не проїхали й десяти метрів, як задні колеса закрутились, і Феннел відчув, що авто загрузло.
Кен піддав газу, та єдиним результатом був душ із липкого болота, що вилився на них, коли крутилися колеса.
Темба, вискочивши, підійшов до задньої частини авто. Кен перемикав передачі, доки Темба штовхав «ленд-ровер» ззаду, але машина тільки зав’язла ще глибше.
Кен озирнувся, вимкнув передачу й глянув просто у вічі Феннелу.
— Визначаймося, Лью. Ти з нами чи, трясця, просто пасажир?
Феннел завагався, а тоді виліз із «ленд-ровера». Його ведмежа сила та вага Темби почали робити свою справу. Бруд і далі хляпав на всі боки, але шини заворушились, і «ленд-роверу» вдалося вилізти з двох дірок, які він сам вирив. Феннел і Темба ішли біля авто й уважно дивилися на нього, готові щомиті знову взятися до справи. Машина двічі буксувала, та водієві вдавалося самостійно вирівняти її. Западину з водою нарешті проминули — і Кен знову виїхав на дорогу.
— Розумієш, про що я? — запитав він. — Згайнували двадцять хвилин.
Феннел буркнув і, важко дихаючи, заліз до авто. Сонце піднялося вище й тепер добряче припікало. Кен прискорився, й вони полізли вгору, гупаючи та стрибаючи на кам’янистій дорозі, намагаючись уникати наповнених водою ям. А коли цього зробити не вдавалося, позашляховик із розгону влітав у них, струшуючи пасажирів, від чого Феннел тільки гучніше лаявся.
Раптом дорога звузилася й перетворилася на розбитий путівець, що ряснів великими каменюками. Тричі за наступну сотню метрів Тембі доводилося вискакувати з машини, аби розчистити дорогу від каміння. Вони повзли на швидкості десять кілометрів у годину.
Феннелу спало на думку, що навряд чи хоча б одна машина змогла видертися цим вузьким шляхом, який без упину піднімався. Гілки дерев звисали низько, змушуючи обох чоловіків пригинатися. Оскільки швидкість «ленд-ровера» стала ще меншою, Темба просто йшов попереду.
— Тобто нам потрібно здолати ще п’ятдесят кілометрів цієї бісової дороги? — вигукнув Феннел, згинаючись під іншою гіллякою.
— Якось так. Якщо вірити Тембі, далі ще гірше. Але ми принаймні рухаємося.
Та він надто поквапився з цими словами: авто тут же заїхало на розмоклу ділянку ґрунту. Перш ніж Кен встиг знову взяти машину під контроль, вона сповзла із вузького путівця, тож праві колеса потрапили в канаву.
Авто зупинилося.
Темба підбіг до них, щойно Кен виліз із «ленд-ровера». Чоловіки ретельно обдивилися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стерв'ятник - птах терплячий», після закриття браузера.