Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

– А як ти тоді поясниш… – не здавалася я.

- Ніяк! - розлютився він. - Я не знаю, що це було, Світлано, але ти не можеш так необачно довірятись незнайомій людині.

У цьому я була з ним згодна. Довіряти інтуристу не можна.

Поговоривши ще трохи про різне, ми розійшлися. Він повернувся до себе в контору, а я помчала додому. У рідну обитель поверталася ще в гіршому настрої, ніж йшла.

Ваньки з другом на місці не було. Вони як пішли кудись з ранку, так досі не повернулися.

Батьки несподівано зібралися до театру, хоч і покликали мене з собою, але я вважала за краще залишитися вдома. Нарешті в квартирі настала довгоочікувана тиша, і я могла розслабитись.

Поніжившись у ванній, тільки вляглася дивитися телевізор, як у двері подзвонили. Я нікого не чекала, та й відкривати було ліньки, тому хотіла проігнорувати несподіваного гостя, але він виявився надто наполегливим, і довелося йти відкривати. Може, Ванька ключі забув чи ще чого.

Але на порозі опинилася та, кого найменше зараз хотілося побачити. Катька своєю довгоногою персоною.

- Вітання! - усміхнулася вона. - У тебе солі не знайдеться?

І спробувала протиснутися до передпокою.

- Солі? - перепитала я, загороджуючи їй дорогу. - Ні! У мене дієта без солі. Худну!

Вона окинула мене критичним поглядом і гордо видала:

- Так, тобі не завадить.

Я вже хотіла зачинити перед цією видрою двері, але вона вставила ногу в отвір.

- Кажуть, у тебе хахаль новий? - спитала, намагаючись через моє плече заглянути в коридор.

- Так і про тебе багато чого говорять, не можна ж усьому вірити! - хмикнула я, і знову смикнула двері на себе.

- А як же твій слідчий? Бортанула? - не вгамовувалась цікава сусідка.

- Навіщо ж? - здивовано здивувалася я. - Він теж знадобиться!

Замахнулася вже стукнути її по гомілці, щоб свою ніжку прибрала від моїх дверей, але з сходового прольоту почувся голос братика.

- Катя! Вітання! - голосно простяг він. - Як справи?

Я лише прикро зморщилася, що не встигла вчасно спровадити цю п'явку. Ванька не поділяв моєї думки щодо сусідки-прохвостки. Навпаки, вона йому чимось подобалася. Хоча навіть не сумніваюся чим. Якому підлітку не сподобаються виставлені на загальний огляд жіночі принади? А Катя все підносила мало не на блюді з блакитною облямівкою. Футболка і спідниця були настільки облягаючими, що мені завжди здавалося ще секунда і почне тріщати по швах.

Слідом за братиком сходами піднявся і інтурист. Я пройшла вглиб коридору, поступаючись їм дорогою. Тому не одразу помітила, що Катька попленталася за чоловіками слідом. Побачила її тільки, коли вона зайшла разом із «принцем» на кухню.

- Ляль, так їсти хочется! - з порога заявив Ванька і плюхнувся на стілець.

- Руки помийте! - наказала чоловікам і відвернулася до плити, щоб не бачити Катьчини зазивні погляди, що вона кидала на гостя.

Злила вона мене сьогодні як ніколи. Зазвичай її вибрики особливо не хвилюють, а тут дратувалася від однієї присутності сусідки.

Поки ті мили руки, Катька тягалася за ними, мов прив'язана. До чого безглузда і безсоромна дівчина.

Я поставила розігріватись вечерю і відшукала коробку з-під сірників. Насипала в нього солі.

- Візьми! - сунула сусідці в руку і нагадала їй: - Ти ж за сіллю приходила.

- Так! - заспівала вона млосно. - Світла, а познайом мене зі своїм гостем!

І почала кокетливо накручувати пасмо волосся на палець.

«Навіть не подумаю!» - схрестила я руки на грудях на знак протесту.

- Мене Катерина звуть, можна просто Катя, - промовила та, зовсім не помічаючи, що їй ніхто тут не радий, крім Ваньки, що надміру заглядав у широкий виріз блузи на грудях.

Вона простягла Ванькиному товаришеві руку і посміхнулася нудотно-солодкаво.

«І ця туди ж! Жінки злітаються на цього красеня, як бджоли на мед, - важко зітхнула. - Як же це бісить!»

Той здивовано глянув на простягнуту долоню, потім на дівчину і перевів погляд на мене.

Я не змогла приховати емоцій, і він, мабуть, побачив злість на моєму обличчі.

Відвернулась, але було вже пізно, встигла помітити, як він зрозуміло посміхнувся.

"Невже я ревну? Ні! Цього не може бути! Я взагалі не ревнива! Мені не властиво сумніватися у власних силах. І взагалі, я не в тому віці, щоб так безглуздо ревнувати, та й до кого?"

Але всередині все переверталося від гніву, хотілося Катьку вбити на місці.

- Катя! - почав інтурист, а мене немов струмом ударило, все всередині збунтувалося.

"Чого це він з нею так ласкаво розмовляє?"

- Вам уже час! – продовжив він несподівано. - Я проводжу!