Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Будинок явно був покинутий. Навіть стільці й столи були накриті білою тканиною. І все ж стан будинку мене зараз хвилював найменше. Мені потрібно було подбати про Марко. В першу чергу потрібно було подивитися на його рану і промити її.

Кинувшись в сторону шафок, я почала відкривати все, що відкривалося і вже була готова завити, коли не знайшла там нічого відповідного.

- У машині є щось на подобу аптечки, - сказав Генуальдо втомленим голосом.

- Добре, знайди місце, де б ти міг лягти, а я сходжу до машини.

Вибігши з будиночка, я намагалася себе вмовити, що все було не так вже й погано. Тремтячі руки говорили про зворотне, але я повинна була бути сильною. Я просто не мала права його підвести. Не зараз.

Добігла до машини й, відкривши дверцята, я залізла в бардачок. Знайшла там невелику металеву коробку, але ось тільки в ній не було нічого, чим би я могла промити рану.

На очі набігли сльози. Витерши їх рукавом кофти, я спробувала взяти себе в руки. Я бачила пляшку з каламутною рідиною в шафах, коли шукала хоч щось схоже на аптечку. Можливо, там був алкоголь.

Повернувшись до будинку і кинувшись до шафки, я дістала ту саму пляшку і, відкрутивши кришку, принюхалася до її вмісту. Пахло спиртом - нам підходило.

Пройшовши в глиб будинку, я знайшла Марко на дивані. Його голова була закинута назад, а очі закриті. Мені здалося, що його груди не здіймалася при вдиху ... Рука з пляшкою, здригнувшись, вдарилася об металеву коробку. Марко моментально відкрив очі та подивився на мене так, як ніби я знову влипла в якусь історію.

- Я так розумію, ти мене зібралася лікувати? - Крива посмішка і його глузливий тон як ніколи допомагали взяти себе в руки.

- А ти, я так розумію, будеш мені заважати? - Рушивши в його сторону, я присіла поруч і, простягнувши руку до його сорочки, злегка задрала її вгору. На його животі була рана. Кров вже встигла запектися і виглядало це моторошно.

Відкривши пляшку і плеснувши вміст на ватку, я, тремтячою рукою, доторкнулася до його рани. Марко навіть не подав знаку, що щось відбувається. Він тільки дивився на мене поглядом, що пропалює, під яким у мене вже не виходило угамувати тремтіння в тілі.

- Вибач...

Все, що я змогла прошепотіти в цей момент.

- За що? - Голос Генуальдо злегка захрип, і я відчула, як по шкірі пробігли мурашки.

- За те, що знову ...

- Ти не винна.

Його рука схопила мою за зап'ястя і я, відірвавши погляд від його живота, подивилася в його очі.

Моторошні. Страхітливі. Такі, які зачаровують. Ваблять ... Його близькість діяла на мене зараз зовсім не так, як я б хотіла.

- Твоя рана, - я все ще намагалася хоч якось розвіяти ту нездорову обстановку, що панувала між нами.

- Це подряпина, - знову посміхнувшись так, що мене кинуло в жар, Марко злегка потягнув мою руку на себе. Я слухняно подалася вперед.

- Ти не розумієш ... Її потрібно обробити. Тобі боляче, - я бачила, як він зблід в машині. Бачила, як йому було погано. А зараз він виглядав так, як ніби його й не поранили зовсім.

- У мене були поранення й серйозніше. Перестань скиглити, - його близькість заважала міркувати. Заважала приймати правильні рішення. Марко наполегливо притягував мене до себе. А я...

Мені не хотілося йому чинити опір.

Зараз він дивився на мене саме так, як я того хотіла. Його зіниці розширилися. Погляд жадібно пожирав мене за секунду. А його дотики змушували хвилю спеки накривати моє тіло.

Напевно, вперше мені не хотілося вириватися. Хотілося, щоб він зайшов далі. Щоб дивився на мене так, як дивляться на бажану жінку. Щоб в його очах був сказ, бажання, пристрасть. І щоб це все було викликано тим, що поруч з ним була Я.

Я!

Дивні бажання в моїй голові починали мене лякати. Простягнувши другу руку вперед, я доторкнулася до його губ. Не знаю чому. Захотілося. Провести по контуру його губ. Відчути його тепло. А після ... Після я сама потягнулася до нього вперед.

Його погляд лякав і хвилював. Марко просто стежив, дозволяючи робити мені те, що я хотіла. Ця уявна влада над ним мене п'янила.

Не знаю що саме так на мене подіяло. Те, що я зрозуміла той факт, що Марко був готовий пожертвувати своїм життя заради мене. Те, що я була для нього важлива.

Те, що я нарешті зрозуміла, що Я. Йому. Потрібна!

Все це змішалося і мало ефект бомби. Мене накрило вибуховою хвилею. Мої очі були затуманені бажаннями. Найстрашнішими та сміливими. Я більше не хотіла йому чинити опір. Я хотіла знати, що значить бути в його владі. Що значить БУТИ ЙОГО. Через стільки часу ...

Ковзнувши язиком по його устах, я відчула якесь збочене задоволення від власної сміливості та смаку його губ.

Я не знаю, як описати його смак. Марко. Смак небезпеки, який хвилював свідомість. Змушував все скручуватися вузлом.

- Я не дам шансу дати задню, - в цю секунду його руки, схопивши мене під сідниці, підняли та посадили мене зверху.

Він був збуджений. Доведений до межі. Його голос видавав його стан. Хрипкий з надривом. Очі полонили, тягнули у вир пристрасті, бажання і похоті.

- А я і не спробую, - Генуальдо, прогарчавши диким звіром, різко ковзнув рукою в моє волосся. Схопив його біля коріння і смикнув мою голову на себе.

Його язик ковзнув по моїх губах, а після, коли я сама відкрила губи, Марко поглибив поцілунок.

Я не можу назвати це ніжним поцілунком ... Швидше він був голодний. Пристрасний. Всепоглинальний. Але не ніжний. Ніхто з нас не міг зараз пригальмувати. Тільки повний вперед.

Генуальдо був як скажений звір, який зірвався з ланцюга. Якому дали доступ до їжі. Він мав мій рот так, як ніби довгий час про це мріяв і тільки зараз дорвався.

Мої пальці досліджували його тіло. Тверде, як камінь. Гаряче, як жар вогню.

Внизу живота ставало гаряче. У якийсь момент мені захотілося пригорнутися до нього сильніше. Захотілося відчути його всього. Без залишку.

Поцілунків було мало. Зараз. Болісно мало.

Коли Марко, схопивши пальцями мою кофточку, захотів її зняти, я тільки слухняно підняли руки вгору. Його очі потемніли моментально, коли разом з кофтиною з мене злетів і бюстгальтер. Швидше за все, в пориві наших ласк, він встиг непомітно розстібнутися.

Тепер Марко жадібно дивився на мою голі груди. Соски моментально затверділи від прохолоди кімнати й стали настільки чутливі. На стільки, що, коли Марко, подавшись вперед, злегка доторкнувся до соска язиком, я схопила пальцями його волосся і тихенько зойкнула його ім'я.

Це було...

Було настільки сильно і нищівно, що я була готова стогнати його ім'я стільки раз, скільки потрібно, аби він не зупинявся ....

Але він відсторонився від мене. Відсторонився для того, щоб заглянути в мої очі затуманеним від дикого бажання погляду і вимовити:

- Я пам'ятаю кожне твоє бажання, Бібі. Будь впевнена, я виконаю все. До останнього, - і, нахилившись уперед, вгризається в мої губи. Люто. Пристрасно. Так, що думок не залишається. Так, що я програю бій самій собі. Здаюся в його полон ...