Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

В «ОПОРУ» був вебсайт, де між довгими полемічними текстами про свято капіталізму і неолібералізму Страйк знайшов зручний розклад протестів, на яких Джиммі планував виступати і бути присутнім; детектив роздрукував його і додав до папки. Тоді за посиланням перейшов на сайт Справжньої соціалістичної партії, де хаосу й відомостей було навіть більше, ніж на сайті «ОПОРУ». Тут він відшукав ще одну довгу статтю за авторством Джиммі, який вимагав розпуску «апартеїдної держави» Ізраїль і поразки «сіоністського лобі», що тримає за горло західний істеблішмент. Страйк відзначив, що в переліку «публічно визнаних сіоністів», перелічених у кінці статті, є ім’я Джаспера Чизвелла.

Подружка Джиммі, Флік, фігурувала на кількох фото на сайті Справжньої соціалістичної партії: з чорним волоссям іде у марші проти програми «Трайдент», з біляво-рожевим — вітає Джиммі, який говорить зі сцени на зібранні Справжньої соціалістичної партії. Перейшовши за посиланням на твіттер Флік, він погортав її стрічку, що являла собою дивну суміш солодкавості та брудної лайки. Просто за твітом «Щоб тебе рак сраки пройняв, довбаний торі» йшло відео, де кошенятко так сильно чхає, аж випадає з кошика.

Наскільки зрозумів Страйк, ні Джиммі, ні Флік ніколи не володіли нерухомістю — і це в нього з ними було спільне. В інтернеті він не знайшов жодних вказівок на те, чим вони заробляють на прожиття (хіба тільки за дописи на крайні ліві сайти платять так, як він і не уявляє). Джиммі орендував жалюгідну квартирку на Чарлмонт-роуд у чоловіка на ім’я Кацурі Кумар, а Флік згадувала в соцмережі, що живе в Гекні, але Страйк ніде не знайшов її адреси.

Поринувши глибше в надра інтернету, Страйк виявив, що такий собі Джиммі Найт підходящого віку п’ять років спільно проживав з жінкою на ім’я Дон Кленсі. Закопавшись у дуже інформативну й пересипану смайликами фейсбучну сторінку Дон, Страйк виявив, що вони були одружені. Дон працювала перукаркою і мала успішний бізнес у Лондоні, а тоді повернулася до рідного Манчестера. На тринадцять років старша за Джиммі, вона не мала дітей і не підтримувала жодних зв’язків з колишнім чоловіком. В око Страйкові впав коментар, який вона лишила на сторінці покинутої бойфрендом подружки під постом «усі чоловіки лайно»: «Так, він гад, але твій бодай до тебе не позивався! Я виграла (знову)!»

Заінтригований Страйк почав читати архіви судів і після недовгих розкопок знайшов трохи корисної інформації. Джиммі двічі притягали за порушення громадського спокою — одного разу за марш проти капіталізму, другого — за протести проти «Трайденту», але цьому Страйк не здивувався. Набагато цікавіше було побачити Джиммі в переліку сутяжних позивачів на сайтах судів її величності та служби трибуналів. Через давню звичку легковажно позиватися Найтові було «заборонено ініціювати цивільні справи в судах без дозволу».

Джиммі, понад сумнів, зіграв на всі гроші (й, мабуть, за кошт держави). За останні десять років він позивався до купи осіб і організацій. Закон став на його бік тільки раз, коли у 2007 році Джиммі отримав компенсацію від «Занет індастріз», звідки його звільнили без дотримання належної процедури.

Джиммі сам представляв себе на суді проти «Занет індастріз». Вочевидь, піднесений своїм успіхом, він виступав ще на кількох судах — у справах проти власника гаража, двох сусідів і журналіста, який буцімто обмовив його; проти двох офіцерів лондонської поліції, які буцімто напали на нього; проти ще двох роботодавців і, врешті-решт, проти колишньої дружини, яка його переслідувала й у зв’язку з чиїми діями він не міг заробляти на прожиття.

За досвідом Страйка, люди, які в суді відмовляються від адвоката, або неадекватні, або настільки зверхні, що це означає майже те саме. Історія сутяжництва Джиммі вказувала на те, що він — особа жадібна і безпринципна, метка, але немудра. Завжди корисно отримати уявлення про слабкості людини, коли шукаєш щось на неї. Страйк долучив до справи імена людей, з якими Джиммі судився, включно з його колишньою дружиною.

Близько опівночі Страйк піднявся до своєї квартири й нарешті ліг спати, а в неділю встав рано-вранці та звернув свою увагу на Ґерайнта Вінна; він сидів, зігнувшись за комп’ютером, аж поки знов не почало сутеніти; на той момент поруч з ним уже лежала нова картонна папка з написом «ЧИЗВЕЛЛ», набита розмаїтою, але перевіреною інформацією про двох Чизвеллових шантажистів.

Потягнувшись і позіхнувши, Страйк раптом знову звернув увагу на звуки, що линули у відчинені вікна. Музичні крамниці нарешті зачинилися, барабани-бонго замовкли, але машини так і літали по Чаринг-Кросс-роуд з гуркотом і свистом. Страйк підвівся, спираючись на стіл (після кількох годин за комп’ютером єдина гомілка затерпла), і глянув у вікно кабінету на помаранчеве небо над вершечками дахів.

Був вечір неділі; менш ніж за дві години Англія гратиме проти Італії у чвертьфіналі Чемпіонату Європи з футболу в Києві. Серед небагатьох особистих забаганок, які дозволив собі Страйк, була передплата на кабельне телебачення, щоб дивитися футбол. Маленький переносний телевізор (нічого більшого в його квартирку нагорі й не влізло б) навряд чи міг вважатися ідеальним засобом для перегляду такого важливого матчу, але вечір у пабі був би немудрим вибором, адже в понеділок рано вставати і стежити за Доком Жуаном, хоча ця перспектива Страйка не тішила.

Він глянув на годинник. До матчу є час вийти по китайську їжу, але ще треба подзвонити Барклею і Робін і видати інструкції на завтра. Він уже був узявся за телефон, аж тут сигнал повідомив про новий електронний лист.

У заголовку було написано: «Зниклі діти в Оксфордширі». Страйк відклав мобільний і ключі на стіл і розгорнув листа.

Страйку,

Це все, що вийшло з побіжного пошуку. Без чітких часових рамок, звісно, нелегко. Наскільки бачу, 2 нерозкриті випадки зникнення дітей в Оксфордширі / Вілтширі на початку / в середині дев'яностих. Сьюкі Льюїс, 12 років, зникла з притулку в жовтні 1992 року. У 1996 зник Іммаму Ібрагім, 5 років. Десь тоді ж зник батько, гадають, що виїхав до Алжиру. Без детальних даних далі шукати нема чого.

Шануйся, Е.