Читати книгу - "Нічого особистого, просто любов, Світлана Муха"

у якого двоє чи троє дітей, що живуть із ним, більшість жінок у такий момент дивляться на мене і психолога нашого агентства з неприкритою ненавистю і бажанням послати нас далеко і надовго. Чужі діти — це додаткові складнощі. Більше того, це витрати. Чоловіки, навіть дуже заможні, вміють рахувати гроші. Якщо він зійдеться із сорокап’ятирічною жінкою, яка не факт, що зможе народити йому двох здорових дітей, вона при цьому зобов’яже його допомагати двом її дітям від іншого чоловіка. Адже якщо порядний чоловік одружується з жінкою з дітьми, він розуміє, що тепер він несе відповідальність і за жінку, і за її дітей. А двоє дітей підліткового віку — це непросте завдання: спільну мову знайди, стосунки побудуй, одягни, взуй, оплати репетиторів, допоможи вступити до університету тощо. А раптом після всього цього на обрії намалюється колишній чоловік, батько цих дітей, і почне пожинати усі лаври? Навіщо впрягатися у цей складний сценарій, якщо є жінки 30– 35 або навіть 27–30 років, не обтяжені дітьми, колишніми чоловіками та іншими проблемами, якими люди зазвичай встигають обрости до своїх сорока п’яти років. Ці жінки не тільки мають міцні молоді тіла без видимих підтверджень, що цими тілами вже народжували, тому що раніше цими тілами користувалися інші чоловіки, але й мають запас часу. Якщо їй лише тридцять, то вона зможе подарувати йому дитину і через рік, і через п’ять років, і через вісім. Немає необхідності поспішати. Менопауза не ставить під загрозу якість та кількість потомства.

І поки сорокап’ятирічні жінки не кинули моєю книгою в стінку навпроти, уточню, що я зовсім не намагаюся принизити жінок і звести чоловіків на якийсь п’єдестал. Я хочу забезпечити красивих, розумних жінок і сміливих чоловіків інформацією — поживою для роздумів, щоб і перші, і другі змогли більш точно та якісно продумати свій подальший план дій.

Якщо вам сорок п’ять років, у вас двоє дітей-підлітків і немає особливого бажання намагатися застрибнути в останній вагон поїзда репродуктивності і, ризикуючи власним здоров’ям, спробувати народити дитину, щоб зачепитися і втриматися в житті конкретного чоловіка — наприклад, нашого сорокап’ятирічного чоловіка з прикладу, то, власне, і навіщо? Ну, хоче він ще дітей, підгузки, дитячі крісла в машині та перельоти до Туреччини з немовлям на руках — прапор, як кажуть, тобто немовля йому в ті самі руки. Це його життя та його пріоритети. Навіщо ви всіма кінцівками намагаєтеся зачепитися за його штани? Що в його цих штанах такого особливого та унікального?

Нещодавно розмовляла із однією жінкою. Вона — сімейний психолог, їй сорок п’ять, розлучена, у неї доросла донька, яка навчається в Москві на хореографа, а ще велика квартира в хорошому районі, яка дісталася їй після продажу бабусиної крихітної квартири на околиці міста, двох болючих розлучень та виснажливих годин роботи з проблемними сім’ями. Після від’їзду доньки на навчання до Москви з подачі подруги — теж психолога — наша героїня, яку ми назвемо Вікторія, почала вести ще й модні нині групові заняття. Зараз величезна кількість непсихологів — майстри манікюру, бухгалтери, викладачі, домогосподарки та представники малого бізнесу — мріють розібратися в собі та оточуючих. Чому б, власне, не познайомити їх із якимись класичними уявленнями про психологію та не забезпечити їм цікаве дозвілля по суботах? Вікторії так сподобався цей формат, що дівчина зайнялася ідеєю відкрити власну студію, в якій можна буде проводити групові заняття, а не лише працювати з індивідуальними клієнтами. Разом з цією ж подругою було взято кредит, викуплено мансардне приміщення в абсолютно плачевному стані та розпочато ремонт.

Саме цей ремонт і звів Вікторію з Ігорем — високим, широкоплечим керівником невеликої будівельної бригади з двох робітників, брюнетом тридцяти чотирьох років — він, за словами Вікторії, відразу поклав на неї око. Вікторія буквально ночувала на будівництві. Їй дуже хотілося якнайшвидше втілити свою мрію в реальність. Вона вже уявляла собі, як по старих скрипучих гвинтових сходах, які неодмінно впорядкують, цілі групи нових клієнтів підніматимуться в її студію в мансарді, в якій стиль «лофт» змішається з марокканським стилем, точно так, як дівчата

побачили на картинках у Pinterest. На підлозі лежатимуть килими та велюрові подушки, під вікнами розташується диван та кілька крісел. Із подачі подружки було заплановано і маленьку кухоньку, і крихітний, але затишний кабінет, і навіть невелику душову і два повноцінні санвузли — один для відвідувачів, інший для двох власниць. Інша їхня спільна подруга-художниця обіцяла розписати стіни та двері у їхній новій студії. Здавалося, що спільна мрія ось-ось втілиться в життя.

Спочатку стосунки Ігоря та Вікторії були виключно діловими, але в якийсь момент, за словами дівчини, хімію між ними вже неможливо було ігнорувати. І дівчина вирішила, що легкий флірт нікому не зашкодить. Вікторія стала приносити Ігорю та його хлопцям бутерброди та чай у термосі. Потім вона стала приносити бутерброди будівельникам, а Ігореві бульйон з курочкою та рибні котлети з гречкою. Усе це дівчина купувала в невеликій крамничці біля свого будинку на шляху до будівництва. І ось нарешті Ігор запросив Вікторію випити кави в кафе за рогом. Він розповів їй, що торік пережив важке розлучення і має семирічного сина, із яким він намагається підтримувати хороші стосунки, незважаючи на відстань. Справа в тому, що колишня дружина Ігоря після розлучення разом із дитиною повернулася до свого рідного міста до батьків. Вікторія відразу відзначила цей факт як дуже позитивний, а після того як Ігор заплатив за дві чашки американо та один чізкейк, дівчина запросила його продовжити вечір у неї вдома.

Разом з Ігорем у життя Вікторії повернувся секс — багато сексу. Через два тижні зустрічей та романтичних вечірніх прогулянок після роботи в мансарді Ігор поспішав не на свою орендовану квартиру на околиці міста, а у квартиру Вікторії. А ще через місяць стосунків вони офіційно заявили про себе як про пару, вирушивши разом на святкування дня народження подруги Вікторії.