Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Піранезі, Сюзанна Кларк 📚 - Українською

Читати книгу - "Піранезі, Сюзанна Кларк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Піранезі" автора Сюзанна Кларк. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 54
Перейти на сторінку:
і дізнався, як воно пишеться правильно. Саме його називав Однодумець під час ритуалу три місяці тому! Я певен, що Однодумець дізнався про Аддедомара від Лоуренса Арна-Сейлза. («Всі його ідеї — мої», — твердив Пророк.)

Мене збиває з пантелику одне речення: «Світ постійно говорив до давньої людини». Я не розумію, навіщо тут минулий час. Світ і досі щодня говорить до мене.

Я вважаю, що краще читаю ці щоденникові записи, ніж попервах. Я зберігаю спокій, навіть стикаючись із украй малозрозумілими термінами. Слова та звороти, що пульсують таємничою енергією — такі, як «Манчестер» і «поліційний відділок», — більше не бентежать мене. Я, здається, майже несвідомо звик ставитися до цих записів як до писань оракула чи провидця, людини у стані шалу чи натхнення, яка передає знання — щоправда, в дивній формі, так, що їх непросто осмислити.

Може, я і справді перебував у зміненому стані свідомості, коли залишав їх? Це припущення здається мені переконливим, але воно залишає без відповідей кілька запитань. Яким чином я ввійшов у цей змінений стан? І чому, хоча завжди вважав себе науковцем, узагалі започаткував цю практику?

Буде Великий Потоп

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Одне з завдань, які мені доводиться виконувати регулярно, — це заповнення Таблиці Припливів. Для цього я покладаюся на свої спостереження та низку рівнянь, які вигадав сам. Що кілька місяців я здійснюю обчислення й пересвідчуюся, що в найближчі кілька тижнів не буде жодного Надзвичайного Випадку. Останнім часом я був такий зайнятий, що занедбав цю роботу. Сьогодні вранці я сів за неї й негайно виявив дещо Вкрай Тривожне: Сходження Чотирьох Припливів менш ніж за тиждень!

Мене вразила думка: я ж майже пропустив цю подію! Мої останні розрахунки стосувалися періоду, що закінчився понад два тижні тому. Я занедбав свої обов’язки й наразив себе та Однодумця на смертельну небезпеку!

Стривожившись, я підскочив і забігав Залою туди-сюди. «Ох, бляха! Бляха! Бляха! Бляха! Бляха! — бурмотів я собі під носа. — Бляха! Бляха! Бляха! Бляха!» За хвилину чи дві безглуздого ходіння туди-сюди я суворо звернувся до себе, кажучи, що нема чого оплакувати Минуле: тепер потрібно снувати плани на Майбутнє.

Я знову сів і взявся за нові розрахунки, щоб краще зрозуміти ймовірний хід подій. Залежно від Сили та Об’єму Вод (а їх важко передбачати з точністю) буде затоплено від сорока до ста Зал.

На щастя, сьогодні п’ятниця, один із днів моїх регулярних зустрічей з Однодумцем. Я прийшов до Другої Південно-Західної Зали майже за пів години до потрібного часу — так мені не терпілося з ним поговорити.

Щойно він з’явився, я заявив:

— Мушу дещо тобі сказати.

Він нахмурився й відкрив рота, щоб заперечити: Однодумець не любить, коли я починаю верховодити на зустрічі, але цього разу я не став на нього зважати.

— Буде Великий Потоп! — оголосив я. — Якщо ми гаразд не підготуємось, існує вельми суттєвий ризик, що нас змиє і ми потонемо.

Він негайно зосередився.

— Потонемо? Коли?

— За шість днів. У четвер. Рівень води почне зростати приблизно за пів години до опівдня. Після Припливу зі Східних Зал бу…

— Четвер? — Однодумець знову розслабився. — А, то нічого. У четвер мене тут не буде.

— А де ти будеш? — здивовано спитав я.

— Деінде, — відповів він. — Це не важливо. Не переймайся цим.

— А, розумію, — промовив я. — Що ж, це добре. Потоп зосередиться довкола точки за 0,8 кілометра на Північний Захід від Першого Вестибюля. Надзвичайно важливо не ставати на Шляху Вод.

— Я не постраждаю, — запевнив Однодумець. — А ти?

— О, так, — відповів я. — Дякую, що спитав. Я піду до Південних Зал.

— Це добре.

— Тоді залишається тільки 16, — сказав я не подумавши. — Мені треба… — і спинився. — Тобто… — заговорив я і знову спинився.

Запала тиша.

— Що таке? — різко запитав Однодумець. — Про що ти? До чого тут 16?

— Я лише маю на увазі, що 16 — не тутешня в цих Залах, — пояснив я. — Вона не знатиме про наближення Великого Потопу.

— Та, мабуть, ні. То й що?

— Я не хочу, щоб вона потонула, — сказав я.

— Піранезі, повір мені. Це розв’яже безліч проблем. Але насправді це взагалі не має значення. Ти не можеш зв’язатися з 16, а отже, не зумів би попередити її, навіть якби хотів.

Запала тиша.

— Все так? — додав Однодумець. — Ти ж із нею не говорив? — він уважно, оцінювально поглянув на мене.

— Ні, — сказав я.

— Ані зараз, ані в минулому?

— Ані зараз. Ані в минулому.

— Що ж, тоді гаразд. За все, що станеться, ти не відповідаєш. Можеш не хвилюватися.

Знову пауза.

— Що ж, — сказав урешті Однодумець. — У тебе, либонь, є справи.

— Багато справ.

— Підготовка до цієї повені й таке інше.

— О, так.

— Що ж, тоді не заважатиму.

Він повернувся й пішов до Першого Вестибюля.

— Бувай, — озвався я. — Бувай!

ВИ МЕТЬЮ РОУЗ СОРЕНСЕН?

ДРУГИЙ ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Що робити, мені було очевидно. Я мушу негайно піти до Шостої Північно-Західної зали, написати послання для 16 і попередити її про майбутній Потоп!

Ідучи, я думав про останнє своє повідомлення для неї — те, в якому благав її покинути ці Зали. Можливо, за час, що минув, вона відповіла. Можливо, відповідь буде в такому дусі:

Шановний Піранезі!

Ви маєте рацію. Сьогодні я повернуся до своїх Зал.

Щиро Ваша,

16

Якщо так, можна не боятися, що вона потоне в Потопі. Але в глибині душі я сподівався, що вона не повернулася до власних Зал. Як не дивно, я знав, що в такому разі сумуватиму за нею. Крім 16, на Світі є лише я та Однодумець, а Однодумець (можливо, ви здивуєтеся, прочитавши це) — не завжди найкраща компанія. Я дуже хотів побачити, чи не залишила мені 16 нове послання, хоча й не наважився б його прочитати. Гадаю, насправді я сподівався побачити щось на кшталт:

Шановний Піранезі!

Читаючи Ваші корисні та змістовні послання, я усвідомила, що, якби лише відкинула свою лиху вдачу, ми змогли б потоваришувати. Пропоную зустрітися й поговорити. Обіцяю не зводити Вас із глузду. А Ви навзамін навчите мене бути не-лихою?

З надією в серці,

16

Я прийшов до Шостої Північно-Західної Зали. Зі мною гамірно привіталися граки. На Хіднику я знайшов рештки останнього послання 16 і

1 ... 32 33 34 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піранезі, Сюзанна Кларк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Піранезі, Сюзанна Кларк"