Читати книгу - "Та, що пробуджує дар, Ірина Герасимова"

– Спитати в нього дещо.

Очі Ромєка розширилися, рот прочинився:

– Спитати? Тобто ти не захотів потрапляти до Особливого відділку Крижаного мага, бо звідти, з чуток, не виходять, а тепер згоден піти до іншого мага? Прямо ось так до самого чарівника? Тебе нічого не бентежить?

– Мені потрібно. Я мушу, – відповів Ітмар.

– Охрініти. Ну, якщо потрібно... А я, виходить, як завжди із тобою?

– Це тобі вирішувати. Ти не зобов’язаний. Взагалі, як я тобі вже казав, я поки не знаю, де шукати того мага.

– Треба йти до відьми, – впевнено заявив Ромєк.

– До якої відьми?

– До будь-якої. Адже вони з магами одного роду-племені та багато про них знають.

Обличчя Ітмара перекривилося:

– А не можна спитати в когось іншого? Не такого небезпечного?

– Що?! Ти боїшся? Відважний рубака Ітмар згоден зустрітися з магом, але боїться відьом!

– Я не боюся, а відчуваю огиду.

– А ти коли-небудь звертався до відьми?

– Ні. Навіщо це мені?

– І, напевне, уявляєш таку собі стару каргу з одним зубом?

– Ну... Так. А що?

Ромєк засміявся:

– Вони різні бувають. Старі та страшні також, а здебільшого на вигляд як звичайні жінки. У нас в банді до них іноді ходили, просили поворожити на удачу або ще щось. Є взагалі такі гарні відьмочки! О, треба тебе з такою познайомити, щоб вона тебе приворожила. Ти, напевне, давно з жінкою не був, тому й бісишся. Не помічав, який буваєш злий та грубий? Бачу, бачу, ось-ось також пихкотіти почнеш! – Ромєк кинув у нього подушкою, щоб було зрозуміло, що він розвеселився та жартує. 

Ітмар подушку впіймав:

– Зараз отримаєш від мене, – і  несильно стукнув нею Ромєка по голові, а потім постарався повернутися до розмови. Спитав стурбовано: – Ну, а якщо відьма дійсно щось знає, із нею за ті відомості я ж якось мушу розрахуватися? 

– Не бійся, душу продавати не доведеться. Беруть звичайними грошима, адже жити треба. Це їхня робота. Трохи ворожби, трохи обману. Хто зна, що вони насправді роблять. Іноді допомагає, іноді ні, – Ромєк невдоволено зітхнув. – Гроші я дам, адже обіцяв оплачувати твої потреби.

– І як ту відьму знайти?

– Люди зазвичай знають. Можу завтра десь на ринку походити, попитати. У такому місті напевне мешкає одна чи навіть кілька.

– Буду тобі вдячний, – сказав Ітмар і подумав: "Піти із ним? А що як саме на завтра він назначив тут зустріч для доповіді? Нехай робить, що хоче".