Читати книгу - "Уява або життя, Madlen Rivalle"

Леві підійшов до неї і взяв за плечі.

Вгамуйся. Заведи мені той клятий годинник, перед самою поїздкою, хоча б на декілька днів. Ти не хотів ним користуватися. Ще менше мені хочеться не бачити тебе. Я вмію розставляти пріоритети.

Ленз ще раз спробувала домовитися з батьками, але тато навіть не намагався її почути. А матір вирішила не втручатися. Найбільше, що дратувало дівчину, те що рідні ніколи по справжньому не цікавилися нею, але в ось таких ситуаціях, вважали, що знають як буде краще. Це була несправедливість, яку Ленз відчувала більшість свого життя.

Коли батьки чекали доньку в машині, дівчина завела годинник Леві, написала адресу, де вона буде наступні декілька днів і вийшла на вулицю.

Родина Томпсонів давні друзі її батьків. Ще до переїзду до міста, Ленз відвідувала цю родину, коли мама з татом, починали розвивати свій бізнес. Саме містер Томпсон з дружиною стали першими партнерами батьків. В них було троє дітей: Тед, Том та Люсі.

Тед був на два роки старшим за Ленз, минулого року закінчив школу і вступив на юридичний. Том був на рік молодший від дівчини, і вчився в приватній бізнес-школі. І наймолодша – Люсі, про неї Ленз мало пам’ятала, коли останній раз вона була в них вдома, та була ще малечею, яка не відходила від матері.

Машина під’їхала до будинку, дівчина взявши свою сумку вийшла на вулицю. Батько пішов з нею, постукавши у двері, їм відчинив хлопець.

Добрий вечір, - привітався тато. Вітаю, батьки нещодавно виїхали в аеропорт, попросили передати, що чекатимуть там. Гаразд, а де твій брат, Тед здається? Він затримується в університеті, незабаром повинен прийти. Чудово, бачиш Ленз, як роблять дорослі, вони вчаться, - дорікнув їй батько, на що вона лише закотила очі. Проходьте. Нам вже час їхати.

Вони попрощались, Ленз зайшла у вітальню.

Ми виділили тобі кімнату нагорі, можеш залишити свої речі там. Я Том до речі ми в дитинстві іноді бачились, пам’ятаєш?

Ленз лише мугикнула. Вона закинула речі і повернулась вниз.

Хочеш чаю або чогось поїсти? Хочу, щоб мої батьки відчепилися від мене і повернутися додому. Та не все ж так погано, думаю ми круто проведемо час.

До них спустилася дівчинка, років десяти, в неї було світле кучеряве волосся та гарні блакитні очі.

Томе, коли ми будемо вечеряти? Я скоро щось приготую, зачекай невгамовна. Ти вже зробила домашню роботу?

Мала лише висунула язика та вмостилася поруч з Ленз.

Я думала, що за все відповідає твій старший брат. Що? Тед? Не сміши мене, в цій родині він - протилежність слову відповідальність. А Том слову веселощі, - тихенько додала Люсі. Мені пів дня розповідали, про те, який класний в тебе брат, успішний розумник та все таке. Це батьки так про нього кажуть, бо не знають чим він насправді займається. Тобто зараз він не в університеті? Та його витурили після першого семестру, - посміхнувся Том. Мої батьки капали мені на мозок за тиждень прогулів, коли їхній приклад ідеальної дитини, взагалі відрахований, цікаво. Коли наші батьки дізнаються, йому будуть непереливки. А ти чому їм не скажеш? Враховуючи, як часто тато і мама в роз’їздах, то здати його було б самогубством.

Двері відчинилися і всередину зайшов високий шатен в шкіряній чорній куртці в руках у нього був мотоциклетний шолом. Він кинув його на підлогу, скинув верхній одяг, залишившись в чорній футболці, сів на крісло поряд, закинувши ноги на журнальний столик, розташований по центру.

Гей, ти вже приготував вечерю? Я б зробив це швидше, якби ти не запізнився. Хто мені зарадить, що роботи було забагато, - він повернувся до Ленз, - що ж ти наробила, що твої тебе сюди відправили? Ти кажеш так, наче прийти до вас майже те ж саме, що потрапити на виправні роботи. Я живу в цьому домі майже дев’ятнадцять років, повір мені, тут та ще божевільня. – посміхнувся Тед. Зазвичай її влаштовуєш ти зі своїми друзями, - відгукнувся Том, вкладаючи щось в духовку. До речі, хлопці сьогодні прийдуть, поки старих нема можна знову засісти в підвалі. У підвалі? – перепитала Ленз. У Теді є власний гурт, - сказала Люсі. Ти працюєш, маєш гурт, і твоїх батьків це влаштовує? – запитала Ленз. Їх це влаштовує, бо вони нічого не знають. Вдень я працюю на СТО – вони думають, що в мене пари. Ввечері ми з хлопцями граємо в різних закладах, поки старі думають, що в мене додаткові навчальні проєкти або підготовка до екзаменів.  Я їх майже не бачу, що доволі рятує ситуацію. Батько запевняв мене, що ти радо погодився приглянути не тільки за своїми молодшими, але і мною. Але з твоїм графіком, як він це уявляв, не розумію. Ти думаєш в цій родині мене щось хтось питає? Це просто ввічливість батьків.