Читати книгу - "Ясон, Дзюбенко Вікторія-Магдалена"

Б-з-з-з. Б-з-з-з.

Як же добре мені сьогодні спалося. Усю ніч збирала трави в горах. Щоночі би таке снилося. Прокинувшись, почуваєш себе так, наче повернувся з відпочинку.

У суботу сестра мене не відпускала доти, поки я їй не розповіла всю історію від початку до кінця. Рита засипала мене запитаннями, і я повинна була на всі відповісти. Від неї приховати щось нелегко, проте ми не перший день знайомі, дечому за ці роки я навчилась. Є події, які варто залишити лише для себе.

Досі згадую ту ніч і той ранок.

Я ще не встигла до кінця прокинутись, коли усвідомила, що зі мною хтось говорить і це не Август. Я ще ніколи не знайомилася з хлопцем, лежачи в його вітальні та ще й в його піжамі. Відчуття, скажу вам, дуже особливі.  

Цікаво, хто з них старший?

Артурове волосся наполовину сиве, але, як на мене, він виглядає молодшим за брата. Рита б сказала, що в його очах грають вогники. Він жвавий і трохи різкий, а ще… якийсь надто розкуто-сексуальний.

Коли Артур пішов, а Рита ще не приїхала, я почувалася страшенно ніяково. Важко було повірити, що все, що сталося зі мною цієї ночі, справді сталося зі мною. Тоді Август мовчки підійшов, сів на килим біля моїх ніг і схилився над моїми долонями. З його мокрого волосся спадали крапельки води, і я відчувала їх холод через тонкий матеріал рукавичок. Раптом він ніжно поцілував мої долоні, а тоді заховав у них своє обличчя.   

Б-з-з-з.

Контрольний дзвінок будильника остаточно витягнув мене зі спогадів. Робота! Мені не можна проспати, бо сьогодні добігати я не зможу. В суботу телефонувала Ксю, щоб розказати про свій вечір і розпитати про мої справи. Від детальних подробиць я утрималась, але про ногу розказала, а отже, це автоматично стало відомо і Маркові. Одразу після цього прийшло повідомлення від керівниці нашого відділу. Вона, запитавши про моє самопочуття, дозволила працювати наступні дні з дому.

Ех та Ксю.

Проте мені не хотілося сидіти вдома. Нога вже майже не боліла. 

 Піб-піб! Піб-піб!

Хтось навіжений сигналить під моїми вікнами. Мабуть, сусід із другого під’їзду знову загубив свій ключ від шлагбаума.

Піб-піб!

Нема що, треба виглянути.

Оу! Це не сусідова машина. Це машина … Ксю?! А вона що тут робить? Я схопила телефон і побачила п'ять пропущених дзвінків. Тепер зрозуміло, чому хтось навіжений сигналить під вікнами. 

- Я так і знала, що тебе в цьому житті ніщо не зупинить і ти вирішиш йти на роботу в офіс! – Я встигла лише двері відчинити. - Тобі ж дозволили залишитись вдома!

- І тобі доброго ранку, Ксеню! – З виразу її обличчя видно, що вона налаштована рішуче. - З моєю ногою все гаразд. Ну, трішки болить, але скоро пройде.

- Так от краще б берегла її. Нам же на вихідних у гори їхати.

- Тобто кому “нам”? - вперше чую про гори.

- Август запросив Марка у гори. Їхня родина має в Карпатах будиночок і пасіку. Помандруємо горами, помилуємося пейзажами, посидимо біля вогнища – це краще, ніж працювати. - Вона розказує так, наче щотижня їздить кудись з чужими людьми. Хоча… Певно, її це не турбує. Ця дівчина завжди така життєрадісна і безтурботна.

- А ми тут до чого? – Проте я, здається, починаю розуміти.

- Як до чого?! Нас також запрошено. Тому тобі потрібно берегти ногу, ти ж захочеш піднятись на хребет?!

- Хай там що, а я таки піду в офіс!

- Ти невиправна! Тоді збирайся швидше і поїхали!..  

…Мене не очікували побачити на роботі, то ж мій стіл був завалений різними документами. Проте сидіти за ним не довелось. Робота адвоката - це здебільшого зустрічі з клієнтами в офісі, море писанини та походи в суд. Проте наша компанія надає послуги великим корпораціям, а там рідко доходить до суду, але коли вже доходить, то завжди йдеться про мільярди. Зазвичай ми зайняті зустрічами, а я ще й перекладом. Маємо клієнтів із закордону, а також таких, що співпрацюють із закордонними бізнес-партнерами. Кожен член нашої команди знає англійську, а більшість володіє двома або й трьома мовами. Наша тімлід розмовляє французькою, Ксю знає італійську, я – німецьку, а десь із пів року тому мені забаглося вивчити японську…

- Віто, як добре, що ти таки прийшла. – Це наша тімлід Олена.

- Справді?! – удавано дивуюсь.

- Перекладатимеш з японської. – Це був грім з ясного неба. Ця жінка любить нас випробовувати й ставити на межу можливостей. Спочатку це вимотувало. Деякі співробітники ображалися і навіть звільнялися. Але з часом усі зрозуміли, що саме завдяки цьому ми стали однією з найуспішніших компаній. Моє серце шалено закалатало:

- Але ж я вивчаю японську лише пів року, - пробую боронитися, хоча знаю, що намарне.

- Цього досить! У будь-якому разі ти єдина, хто хоч щось розумітиме по-японськи. Сьогодні відбудеться зустріч з нашими новими японськими партнерами. Ти знаєш, що у Львові було відкрито виставку японських артефактів. Нашу компанію попросили про її юридичний супровід.

- І яка моя роль у цьому? - я все ще сподівалася, що мене ця місія омине. - Ви усвідомлюєте, що мої знання японських юридичних термінів дуже обмежені?