Читати книгу - "Хтось знайомий, Сумка Шері"

— Ну, знаєш, ти не розповіла мені про ті листи…　

Вона зовсім забула про ті листи.　

Усе, що відбувалось останнім часом, геть витіснило їх з її голови. Олівія підходить до чоловіка, кладе руки йому на груди.　

— Так.　

Відчуває запах скотчу в його подиху.　

— Коли, ти казала, Рейлі повертається додому? — питає він, обвиваючи її руками й цілуючи.　

— Ще не скоро, — каже Олівія. — Чому б тобі не налити мені випити? — І, доки він наливає, розмірковує: — Ти ж не думаєш, що Ларрі міг бути причетний до…　

— Ні, звісно, ні, — запевняє Пол.　

Розділ двадцятий

Увечері в п’ятницю Бекі неспокійно блукає будинком, чекаючи на повернення Ларрі з роботи. Зважаючи, як усе склалося вчора, він може бути не в гуморі, коли прийде додому. Він попереджав, що, можливо, спізниться, — завжди має багато надолужувати після відрядження.　

Вночі вона спала в гостьовій кімнаті. Бекі не знає, як вони удвох переживуть це. Можливо, ніяк. Можливо, їхньому шлюбу кінець і лишається знайти спосіб сказати про це дітям та визначитися з розділом майна. Попри стійкі заперечення перед Олівією, вона багато часу проводить у сумнівах: чи можливо, що твердження Ларрі, буцімто між ним й Амандою не було нічого суттєвого, — правда.　

День видався довгий — увесь тиждень був довгий, відколи знайшли тіло Аманди Пірс, — і Вебб це відчуває. Очі пече, кінцівки втомлені. Він розчарований відсутністю просування у справі. Однак картина починає вимальовуватись. Закінчивши з Полом Шарпом, вони поговорили з іншими людьми з «Феншоу Фарма-сьютікалз» і склали чіткіше уявлення про те, ким була Аманда Пірс. Вебб питав себе, наскільки чутки про неї правдиві. Але ж Ларрі Гарріс визнав інцидент у його кабінеті. Тож принаймні деякі з них були правдою.

І зараз Мун везе їх назад з курортного готелю «Дірфілдз», де Гарріс відвідував конференцію на вихідних, коли було вбито Аманду Пірс. Вебб дивиться у вікно на вечірній краєвид, обмірковуючи те, що вони дізналися.　

Ларрі Гарріс точно був на конференції з вечора п’ятниці до середини неділі. Багато людей серед персоналу готелю це підтвердили. Він заселився у п’ятницю о третій дня. Але після того — провал. Бармени й офіціанти пам’ятали його, але жоден не пригадував напевне, чи бачив Гарріса на бенкеті до дев’ятої вечора. Усі погодилися, що він одним з останніх покинув захід і рушив до себе в номер близько одинадцятої. Не було вечері як такої, де хтось міг його запам’ятати, — лише випивка й товчія в бальній залі. Гарріс міг прийти на бенкет із запізненням, і це давало йому кілька годин, щоб зустріти — і, можливо, убити — Аманду Пірс. А найпаскудніше те, що її машину затопили в озері неподалік від готелю.　

Події решти вихідних начебто вдалося відновити. Гарріс реєструвався на різні засідання, і його бачили там упродовж двох днів. Але ж є цей дражливий інтервал у п’ятницю.　

Вебб указує пальцем:　

— Поверни тут.　

Мун звертає з автостради й виїжджає на гравійну дорогу. Уже майже темно. День був похмурий, сирий, але в машині тепло й затишно.　

Детективи повертаються на місце, де було знайдене тіло Аманди. Вебб планував це, відколи вони поїхали з готелю. Мун веде машину трохи зашвидко для гравійної дороги.　

— Сповільнися. Швидкість можемо вирахувати пізніше, — каже їй Вебб.　

Вона відпускає педаль газу.　

Дорога темна й в’юнка. Фари автівки вихоплюють повороти на шляху; обабіч височать дерева. Деякі вже майже безлисті — погода змінилась, і здається, що минуло більше, ніж кілька днів, відколи затоплене авто підняли з холодного озера.　

— Ти впевнений, що зможеш упізнати те місце в пітьмі? — питає Мун, їдучи повільніше. — Я от не впевнена. Я міська дівчинка.　

— Сподіваюся, що зможу, — відповідає Вебб, пильно вдивляючись у темний краєвид за лобовим склом. — Здається, ми наближаємось. Пригальмуй.　

Вона скидає швидкість на повороті, а він каже:　

— Ось. Гадаю, це тут. Зупиняй.　

Вебб упізнає поворот на дорозі, схил, що веде до пляжу, край озера. Мун гальмує й зупиняє машину. Глушить мотор. Вебб поглядає на годинник, що блищить у темряві.　

— Двадцять хвилин.　

Мун дивиться на нього, киває.　

— Час мінімальний.　

Мить вони сидять у тиші, а потім виходять з теплої автівки в холод ночі. Вебб стоїть біля дверцят машини, збираючись із думками, пригадує ранок минулого понеділка, коли вони зробили свою моторошну знахідку.　

— Де знаряддя вбивства? — питає себе Вебб.　

Він спускається до краю води й дивиться поверх озера. З-за темних хмар з’являється півмісяць, різкий та яскравий. Вебб намагається уявити, що тут відбувалося. Хто опустив вікна? Хто б це не зробив, він був у рукавичках, адже на віконних кнопках відбитків не знайшли, окрім відбитків самої Аманди. Хто запхав її тіло до багажника, вивів машину на схил і загнав у воду?　

Вебб вважає, що вбивця, цілком імовірно, один з тих, кого вони вже зустрічали. Він обертається до Мун — її очі світяться в пітьмі.　

— Хто б її не вбив, він розраховував, що її авто — і тіло — взагалі ніколи не знайдуть, — промовляє Вебб. Він знову дивиться через темне озеро. — Усі гадали, що вона покинула свого чоловіка. А вирок без тіла ухвалити дуже важко.　

Він знову поглядає на Мун.　

— Певно, хтось зараз нервується. Для когось усе пішло не за планом.　

Незабаром по дев’ятій вечора Бекі чує, як відчиняються двері внизу. Вона нагорі в ліжку. Підіймає голову, прислухаючись. Утомившись чекати на Ларрі, вона повечеряла й пішла з книжкою нагору. І зараз слухає, як він блукає. За кілька хвилин Бекі відкладає книжку, натягує халат і виходить зі спальні.　

Зупиняється нагорі сходів, побачивши, що чоловік стоїть унизу й дивиться на неї. їхні очі зустрічаються, але якусь мить обоє мовчать.　

А тоді вона питає:　

— Де ти був?　

Навряд чи він так надовго затримався в офісі.　

Він не відповідає. Нарешті каже:　

— Нам треба поговорити.　

Бекі повільно спускається сходами.　

Ларрі різко кидає:　

— Мені треба випити.　

Простує до бару у вітальні й наливає собі добрячу порцію бурбону.　

— Можеш мені також налити, — говорить Бекі.　

Підходить до нього, і він подає їй келих. Кожен робить ковток. У її думках вирує все, що він може зараз сказати.　

Бекі питає себе, як мав почуватися Ларрі, коли зникла Аманда — а потім знайшли її тіло. Чи непокоївся він, що поліція дізнається про їхні стосунки? Як вона сама хвилювалася, що вони дізнаються про неї та Роберта?　

Ларрі заспокійливо поглядає на дружину.　

— Я ніяк не причетний до того, що