Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

– То її право. Наш рід завдав її багато горя. Але про це вам розкажу пізніше. Ідемо в оселю.

– А де ж ви мешкаєте? Назарчика не можна підпускати до людей.

– Тут не далеко. Коло печери дядька. Ніхто у лісі не посміє турбувати Сивого Ведмедя. З ним поряд ми всі будемо в безпеці.

– Оце сімейка! - вигукнув Тарас.

– Ходімо звідси, бо в цьому борі робиться щось нездорове. Вночі якийсь старющий дід з гілок сказав щоб ми нікуди не тікали, а сам згорів, перетворившись на багаття!

– Богданчику, то був твій справжній дід, мій тато! В вогні він передав свої знання і силу, які належать роду Трисмегістів. Можливо то химерний збіг обставин, і в це повірити доволі важко, але я добре знала твого батька. Бо Тихін був мій брат!

Не думаю, що тітка шуткувала. І що мені тепер із цим робити? Уява про життя вщент зруйнувалась. Тарас мені не зовсім брат, але обох нас народила мати. Знайшлася тітка Ганна з сином. це нібито і добра звістка, та хлопчика доводиться ховати від людей. Бо він Павлюк хвостатий! Зате я не Павлюк, а Трисмегіст, магічний підкидьок. Та ще й з прокляттям роду! Скажена баба Христя поклялась звести мене зі світу, якщо відмовлюсь від угоди діда. Все зразу полетіло шкереберть, як тільки дядько залишив нас у мольфарки. Ну от, я точно збожеволів. Стара таки нас швидко доконала!

– Ведіть в печеру Сивого Ведмедя! - рішуче, наче полководець перед військом, скомандував, піднявши руку в напрямку кущів, - В останні дні вже стільки надивились, що думаю, ніщо нас не здивує!

– Богданчику, кріпись. У тебе надважкий тягар, - поспівчувала тітка.

– Та ви не дуже переймайтесь, бо ми вже подуріли в баби! - поглузував Тарас.

Назарчик гумору не оцінив. Він голосно зубами клацнув, і зиркнув з-під лоба на брата. Той миттю зрозумів погрозу вовка і з острахом прикрив свій балакучий писок. Ми разом, як одна сім’я, бадьоро рушили стежиною в глибини бору. Попереду йшла тітка Ганна з сином і вели нас з Тарасом до печери. Тож звісно, також до нових пригод в новому і чужому світі.