Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Оксана вглядалася в його обличчя, і хоча він стояв перед нею, все виглядало так, ніби він був далеко. Вона відчула, як її серце ще більше стискається від емоцій, і її голос тримтів, коли вона говорила:

— Я дізналася... Я дізналася, що ти... одружений. — Вона намагалася триматися, але сльози почали навертатися на очі. — Як ти міг це приховати від мене? Як я могла довіряти людині, яка приховує свою родину?

Мирослав застиг, ніби вона вдарила його. Це була не просто звинувачення. Це був удар у саме серце, якого він не очікував. Тепер він зрозумів, чому вона така. Тепер він розумів, чому вона була відстороненою останнім часом.

— Оксана, це не так. Я... Я не одружений. Ті документи, які ти отримала — це маніпуляція. — Його голос став напруженим. — Ти повинна мені повірити.

Оксана подивилася на нього, в її очах був сумнів, але вона не знала, чи хоче вона вірити його словам.

— Але як ти можеш пояснити ці документи? Як? — її голос був розбитий, і вона відвернулася, не бажаючи показувати, як сильно це її ранить.

Мирослав підійшов ближче і поклав руку на її плече, його дотик був ніжним і тривожним.

— Я не можу зараз усе пояснити, але я прошу тебе — дай мені шанс. Це все не так, як ти думаєш. Я зроблю все, щоб ти дізналася правду. Просто дай мені час.

Оксана озирнулася на нього. В її серці знову запалала надія, але разом з тим залишалася невизначеність. Вона не знала, чи хоче вона продовжувати це, чи варто їй повертатися до нього. Але вона була зла на себе за те, що дозволила почуттям втрутитися у все це.

— Я не знаю, чи можу довіряти тобі, Мирославе. Ти мене розчарував. Я думала, що все між нами буде по-іншому, — вона зробила паузу, її голос був сповнений сліз. — Я хочу розібратися в усьому цьому, перш ніж ми продовжимо.

Мирослав стояв перед нею, його очі були повні смутку і рішучості.

— Я не дам тобі йти, Оксана. Я буду боротися за тебе. Але якщо ти хочеш зробити паузу, я зрозумію. Я просто прошу тебе не забувати, як багато ти для мене значиш.

Вони стояли на порозі своїх почуттів, і між ними повісла важка тиша. Що чекає на них попереду — тільки час покаже, але одне було зрозуміло: це не був кінець.