Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

---

Того вечора вони влаштували невеличкий табір біля озера, неподалік від Академії.
Озеро виблискувало вогниками манової енергії, а зорі розсипалися по небу, ніби хтось розсипав жменю діамантів.

Лін сиділа на теплому камені, загорнувшись у ковдру, а поряд — Кораль, який не випускав її руки.

— То що тепер? — запитала вона.

Аркіан витяг невеличку сферу — фрагмент того самого серця міста.

— Ми знайшли підказку, — урочисто промовив він. — Сфера відкриває шлях до стародавнього порталу. А портал веде туди, де, можливо, зник батько ректора.

Фенрік задумливо водив пальцем по поверхні кулі.

— Але портал ще треба активувати. І для цього нам потрібні... емоційні зв'язки.

— Серйозно? — підняла брову Еліс.

— Саме так, — кивнув Аркіан. — Сфера реагує на справжні почуття. Любов, дружбу, відданість.

Кораль насмішкувато посміхнувся.
— Виходить, ми йдемо на місію, де тільки закохані і вірні друзі виживуть?

— Виходить, нам пощастило, що ми — саме такі, — тихо сказала Лін.

---

Коли інші розбрелися по своїх наметах, Лін і Кораль залишилися біля вогнища.

— Знаєш, — почала вона, — я інколи думаю, що якби не потрапила в цей світ, усе було б інакше.

— Але ти тут. І я тут, — прошепотів він.

Вона відчула, як його теплі пальці торкнулися її обличчя.

— Обіцяй мені, що не відпустиш. Навіть якщо я знову щось підірву, — жартома сказала Лін.

— Ти хоч завтра підірви половину Академії, я все одно залишусь, — тихо відповів Кораль.

Він ніжно поцілував її лоб, а потім — губи.

І в ту мить навіть зорі, здавалося, затамували подих.