Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Пісня Сюзанни. Темна вежа VI 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 120
Перейти на сторінку:
мене, бо… бо…

— Продовжуй, дівчинко, в тебе непогано виходить, тільки щось ти гальмуєш.

— Бо вона знає також багато іншого. Вона знає про демонів, про малих і про первісних. Вона знає, як з’явилися Промені — приблизно — і про магічний бульйон творення, про Прим. Наскільки я пам’ятаю, примами називали дівчаток, котрі безупинно обсмикували собі спіднички на колінах. Від мене іншого значення цього слова вона добути не могла.

Їй спливло на думку, на що була схожа ця розмова: так батьки роздивляються своє новонароджене дитя. Новонародженого малюка. У нього твій ніс. Так, але очі в нього твої. Так, але, боронь Боже, звідки взялося в нього таке волосся?

Тут озвалася Детта.

— А ще вона має друзів у Ну-Йорку, ти не забувай про це. Принаймні їй хочеться так думати, ніби вони їй друзяки.

— Отже, вона також хтось чи щось інше. Хтось з невидимого світу домашніх демонів і демонів уразу. Але хто? Чи насправді вона одна з первісних демонів?

Детта засміялася.

— Це вона так каже, але ж вона бреше, сонечко! Я точно це знаю!

— Тоді що ж воно за таке? Чим воно було, перш ніж стати Мією?

Аж тут, оглушливо-пронизливий, ледь не до болю у вухах, задзеленчав телефонний дзвінок. Звук був таким недоречним у цьому занедбаному замку, що спершу Сюзанна навіть не зрозуміла, що воно дзеленчить. Гієни чи шакали — ті тварі у Дискордії, що вже були замовкли, — знов почали верещати, вторячи новому звуку.

Проте Мія, нічия дочка і матір Мордреда, вмент второпала, що саме дзеленчить. Вона виступила наперед. І Сюзанна одразу ж відчула, як тремтить і стає ірреальним навколишній світ. Він майже завмер, перетворившись на щось подібне до картини. Негарної картини, до речі.

— Ні! — скрикнула вона і кинулась на Мію.

Але Мія — хоч яка там вона була вагітна, хоч би й з опухлими щиколотками, і беззахисна — легко її вгамувала. Роланд був показував Сюзанні кілька прийомів рукопашного бою (Детта в ній аж кувікала у захваті від брутальної жорстокості тих трюків), але проти Мії вони виявилися марними; та блокувала кожен її порух раніш, ніж вона встигала замахнутися.

— Авжеж, так, звісно, вона знає всі твої трюки так само, як знає про тітоньку Таліту з Річкового Перехрестя чи про моряка Топсі з Лада, бо має вільний доступ до твоєї пам'яті, бо вона і є, до якоїсь міри, тобою…

І тут її думки припинились, бо Мія викрутила їй руки за спину і вгору, та ж Боже правий, яким нестерпним був цей біль.

— Ну, ти і дурепа, — мовила з добродушним презирством захекана Детта, але, перш ніж Сюзанна спромоглася на відповідь, відбулося щось дивовижне: світ репнув, наче пересохлий паперовий аркуш. Проріха простяглася від брудної бруківки галереї до найближчого мерлона, а тоді вгору, в небеса. Вона виросла до обтиканого зірками неба і навіть місяць розірвала навпіл.

На якусь мить Сюзанні здалося, що це вже гаплик, один, а то й обидва останніх Промені тріснули і Вежа впала. А тоді, крізь цю проріху, вона побачила двох жінок на одному ліжку в двомісному номері № 1919 у «Плаза-Парк-готелі». Вони лежали з заплющеними очима, обіймаючи одна одну. На них були однакові, зашмаровані кров’ю сорочки і сині джинси. Риси обличчя вони теж мали однакові, але тільки в одної з них було пряме шовковисте волосся, цілі ноги нижче колін і біла шкіра.

— Йди геть, не перешкоджай мені! — хекнула їй у вухо Мія. Сюзанні аж лоскотно стало від дрібних бризок слини. — Не смій заважати мені й моєму малюкові. Бо я сильніша, чуєш? Я сильніша!

«Які тут можуть бути сумніви, — подумала Сюзанна, в той час як її засмоктувало у зростаючу проріху. — Принаймні зараз».

Її проштовхнуло крізь діру в реальності. На мить здалося, що шкіра в неї взялася кригою і водночас вона горить. Десь дзеленькнули дзвоники тодешу, а тоді…

ШІСТЬ

…Вона сіла на постелі. Одна жінка, не дві, зате з цілими ногами. Сюзанну штовхнуло, крутнуло, і вона опинилася позаду. Мія тепер кермувала. Мія вхопилася за телефон, спершу притулила слухавку до вуха догори ногами, потім перевернула правильно.

— Алло? Алло!

— Алло, Міє, моє ім’я…

Вона перебила:

— Ви дозволите мені залишити мою дитину в мене? Ця курва всередині мене каже, ніби ні!

На тому боці зависла пауза, спершу довга, а далі дуже довга. Сюзанна відчула переляк Мії, спершу він задзюрив струмочком, а далі ринув бурхливим потоком. «Не треба так перейматися, — намагалася вона сказати їй. — Ти володієш тим, чого вони прагнуть, тим, що їм потрібно, невже ти цього не розумієш?»

— Алло, ви тут? Господи, ви ще тут? БЛАГАЮ, СКАЖІТЬ, ЩО ВИ ЩЕ ТУТ!

— Я тут, — промовив чоловічий голос спокійно. — Що, починаємо знову, Міє, нічия дочко? Може, мені дати відбій, щоб ти прийшла… трохи прийшла до тями?

— Ні! Ні, не робіть цього, не робіть цього, благаю.

— Ти мене більше не перебиватимеш? Нема жодних причин для інсинуацій.

— Я обіцяю.

— Моє ім’я Річард П. Сейр. — Сюзанні звідкілясь було знайоме це ім’я, але звідки? — Ти знаєш, куди ти мусиш прийти, чи не так?

— Так! — тепер уже палко, палаючи від догідливості. — У Діксі-Піґ, на розі Шістдесят першої вулиці й Лексингворт-авеню.

— Лексингтон, — виправив її Сейр. — Одетта Голмс допоможе тобі знайти дорогу, я певен.

Сюзанна хотіла закричати: «Це не моє ім’я!» Натомість вона промовчала. Цьому Сейру сподобається, якщо вона закричить, хіба ні? Сподобається, якщо вона втратить витримку.

— Одетто, ти там? — глузливо-задоволено спитав. — Ти там, сучко?

Вона уперто мовчала.

— Тут вона, тут, — задріботіла Мія. — Я не знаю, чому вона не відповідає, я її зараз уже не тримаю.

— О, гадаю, я сам знаю чому, — милостиво повідомив Сейр. — Їй не подобається її ім’я, це по-перше. — А тоді, імітуючи когось, кого Сюзанна не знала: — «Не називайте мене більше Клеєм, Клей — моє рабське ім’я, називайте мене Мухаммед Алі!»[34] Правильно, Сюзанно? Чи це було вже після твого часу? Так, гадаю, дещо пізніше. Вибач. Час інколи такий облудний, чи не так? Не звертай уваги. Я тобі про дещо розповім за хвильку, моя дорогенька. Боюсь, тобі воно не дуже сподобається, але, гадаю, ти мусиш це знати.

Сюзанна тримала мовчанку. Хоча утримуватись їй ставало дедалі важче.

— А щодо найближчого майбуття твого малюка, Міє, то я здивований тим, що в тебе взагалі виникла потреба запитувати про це, — повідав Сейр.

Хто б він не був, цей Сейр, він був ще той крутій, у його голосі містилася

1 ... 32 33 34 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"