Читати книгу - "П'ятеро поросят"

Але повернуся до основних подій, про які мене просили написати. Я прибув в Олдербері (про це свідчить помітка в старій записній книжці) за п'ять днів до злочину, тобто 13 вересня, і одразу ж відчув якесь напруження. В будинку жила і мадемуазель Ельза Грієр, з якої Еміас писав портрет. Я знав про неї і раніше. За місяць перед тим Еміас з захопленням розповідав мені, що познайомився з прекрасною дівчиною. Я зауважив жартома: «Дивись, друже, ти знову втратиш голову». Він назвав мене бовдуром. Мовляв, окрім натури для портрета він не має до неї особливого інтересу. Я йому відповів: «Це ти розказуй бабусі! Я вже чув від тебе подібні речі…» А він; «Цього разу це щось інше». На що я сказав досить цинічно:. «Завжди щось інше». Вигляд у Еміаса був тоді стурбований. «Ти не розумієш, — сказав він. — Адже вона ще дівчинка. Майже дитина». І додав, що в неї сучасні погляди і що вона зовсім позбавлена старомодних передсудів. «Вона чесна, відверта і реальна, земна, — заявив. — І її зовсім нічого не страшить!»

Кількома тижнями пізніше я прочув: Ельза Грієр «безумно закохана», що явно Еміас переборщив, приймаючи до уваги вік дівчини. Люди почали хихикати, заявляючи, що Ельза знає, чого хоче, і завжди добивається того, чого хоче. Звичайно, мені кортіло на власні очі побачити Ельзу. Як виявилося, вона була надто красива і приваблива. Але, на мій подив, цього разу Еміас Крейль був не такий веселий і оптимістичний, як звичайно. Я одразу помітив різні ознаки перевтоми — капризування, раптове впадання в апатію і взагалі нервовість і роздратування. Еміас зрадів, побачивши мене, і сказав, як тільки ми залишилися самі: «Слава богу, що ти приїхав, Філ. Жити в будинку з чотирма жінками — цього для будь-якого мужчини досить, щоб збожеволіти. Якщо вони візьмуться всі четверо, то відправлять мене в будинок божевільних».

Умови там були дійсно несприятливі. Керолайн занадто переживала всю цю історію і реагувала на неї бурхливо. Звичайно, ввічливо, благопристойно, але вона поводилася з Ельзою Грієр грубіше, ніж можна було собі уявити. Що ж до Ельзи, то вона поводила себе явно з викликом і ставилася до Керолайн грубо. Ельза була фавориткою, вона це знала, і ніякі правила доброго тону не стримували її безстидства. В результаті — Еміас більшість свого часу, коли не малював, сперечався з Анжелою. Їхні стосунки, звичайно, були дружні, хоч вони й підсміювались одне над одним і пересварювались. Але тепер… У всьому, що робив чи говорив Еміас, відчувалося, ніби він на грані терпіння.

Четвертим членом групи була гувернантка. «Кисла стара діва, — говорив про неї Еміас. — Вона мене терпіти не може!.. Мужчина, якщо він прагне спокою, не повинен мати справу с жінками!» — «Тобі не варто було одружуватися, — сказав я йому. — Така людина, як ти, не повинна бути зв'язана сімейними обов'язками». Він мені відповів, що тепер уже пізно про це говорити. І додав, що, безперечно, Керолайн була б рада позбавитися його. Це було першим сигналом, того, що назріває щось незвичайне. «Що ти маєш на увазі? Невже в тебе справді щось серйозне з Ельзою?» Він відповів: «Вона гарна, адже так? Інколи мені здається, що краще було б її ніколи не зустрічати». Потім він. сказав з усмішкою: «Я сподіваюсь, все стане на свої місця зрештою. І ти повинен визнати, цей портрет — прекрасна штука!»

Він говорив про портрет Ельзи, над яким, працював. Незважаючи на свою недостатню компетентність у живопису, я все ж зрозумів, що це справді буде річ високої майстерності. Малюючи, Еміас перевтілювався. Хоч він і мав звичку бурчати, хмуритися, лаятися, інколи навіть кидатися пензлями, в ті хвилини він був справді щасливий, надто щасливий.

Тільки повертаючись додому, він не міг спокійно сприймати ворожості між двома жінками. Ця неприязнь досягла своєї кульмінації 17 вересня. Сніданок виявився тяжким. Ельза була надто… так, я вважаю, знаглілою. Це єдине, підходяще слово. Вона підкреслювала своє ігнорування Керолайн, звертаючись тільки до Еміаса, ніби вони були лише одні. Керолайн невимушеним веселим тоном бесідувала з усіма, інколи вдало вставляла шпильки, але зовсім без-обидні. Керолайн не була властива підробна щирість, якою володіла Ельза Грієр.

Події досягли кульмінації у вітальні після кави. Я зробив зауваження щодо скульптурної голівки з блискучого бука — вельми своєрідної роботи, Керолайн сказала: «Це робота одного молодого норвезького скульптора. Ми з Еміасом захоплені ним і збираємося відвідати його наступного літа».

Ця спокійна впевненість, очевидно, була нестерпна для Ельзи, вона одразу ж випалила зарозуміло: «Ця кімната мала б кращий вигляд, якби її обставити по-належному. Тут занадто багато меблів. Коли я переїду сюди — всю цю старовину викину, зоставлю тільки дві-три найкращі речі. Занавіски повішу, мабуть, мідного кольору. — Вона повернулася до мене і запитала: — Вам не здається, що так буде краще?»

Я не встиг відповісти, як заговорила Керолайн; голос її був ніжний, бархатний і з такою інтонацією, яку можна назвати небезпечною: «У вас є намір купити цей будинок, Ельзо?» Ельза розсміялась і сказала: «Навіщо нам прикидатися? Будьмо щирими, Керолайн, ви добре знаєте, що я маю на увазі!» Керолайн відповіла: «Поняття не маю». — «Не розігруйте в себе страуса. Навіщо прикидатися, що ви нічого не бачите і не знаєте? Ми з Еміасом любимо одне одного. Це не ваш дім, цей дім його. І коли ми одружимось, я буду жити з ним тут!» Керолайн сказала: «По-моєму, ви збожеволіли». — «О ні, — відповіла Ельза. — Це не так, і ви це добре знаєте. Чи не краще було б, якби ми були відверті одна з одною? Ми з Еміасом любимося — це ви бачите досить добре. Вам залишається тільки одне: повернути йому свободу». — «Я не вірю жодному вашому слову». — Але голос Керолайн звучав непереконливо. Удар Ельзи був точний і пробив її щит.

У цей момент до кімнати увійшов Еміас. Ельза сказала, сміючись: «Якщо ви не вірите мені, запитайте його». — «Я запитаю його! Еміасе! Ельза каже, що ти хочеш з нею одружитися. Це правда?» Бідний Еміас! Мені було жалко його. Людина опиняється у смішному становищі, коли стає учасником подібної сцени. Він побагровів, почав кричати на Ельзу, якого, мовляв, дідька вона пробазікалась. «Так це правда?» — спитала Керолайн. Еміас не відповів. Не мовлячи ні слова,