Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вогонь до вогню 📚 - Українською

Читати книгу - "Вогонь до вогню"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вогонь до вогню" автора Володимир Григорович Рутковський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 54
Перейти на сторінку:
Кілька хвилин плавби протічком — і вони опинилися на невеликому острівці. Посередині острова було розкладено багаття. Навколо нього сиділо з десяток чоловіків. Вони з цікавістю втупилися в прибульців. Зненацька один з них радісно вигукнув:

— Грім мене вбий, коли це не Медовуха!

— Він самий, — ствердив Медовуха. — А ти ж хто будеш? Господи, Самійло Корж! А я думав, що тебе вже давно раки з’їли.

— Та ні, якраз навпаки, — обіймаючись із гостем, відказав Корж. — А ти звідкіля будеш — невже з самого Дніпра?

— Так, звідтіля. Приїхав з посольством до очаківського хана, а він оце запросив нас в гості до свого брата… — І ніхто не помітив, що крім цих слів Медовуха встиг сказати Коржу ще кілька, але на вухо.

— В гості значить. Це добре, — схвалив Самійло. — А поки що прошу до нашого вогнища. Хлопці немов відчували, що ти приїдеш, тож роздобули гарного вина.

— Ми з Мустемом-алі теж дещо прихопили, — відказав Медовуха. — Але спочатку хотілося б перекинутися з тобою кількома словами. Де тут у тебе можна присісти?

— Та хоча б отам, на березі…

Вони всілися на трухлявій колоді, і Медовуха одразу почав:

— Знаю тебе, Самійле, як людину, віддану Орді. Тож коли мій друг Мустем-алі дізнався про це, він захотів погомоніти з тобою.

— А чого ж, — згодився Самійло. — Тільки я не відаю, хто він буде.

— Я товмач очаківського хана Хаджибея, — сказав Мустем-алі. Хотів би поговорити з тобою на чотири ока…

— Зрозумів натяк, — жваво відгукнувся Медовуха і звівся на ноги. — Тож гомоніть скільки хочете, а я піду до хлопців, бо, здається, вони вже біля вина заходилися, а в мене з дороги в горлі все пересохло…

Він рушив до багаття і за хвилину почувся його жвавий голос:

— Ану, хлопці, хлюпніть з цього жбана. Ого, пішло, як брехня по селу! А це у вас що — таке ж саме чи ні? Ану, налийте. Кажете, з ніг збиває? Це ви мені кажете? Ану, наливай…

Мустем-алі тим часом стиха гомонів Самійлові:

— Тільки ж гляди: дізнається хтось — нам обом не зносити голови. Сам же знаєш, як наші хани люблять один одного…

— Та воно так, — кивав головою Самійло.

— Очаківський хан не відає, що навколо його брата осами закружляли турки. Воно, може й добре, а може бути й так, що вони відтягнуть Котлабугу від братів.

— Турки це можуть, — згодився Самійло.

— Мій хан про це нічого не відає, але я мушу знати про все, зрозумів?

— Та що ж тут неясного. Хочеш, аби я з хлопцями доносив тобі про них?

— Саме так. На яких кораблях припливли, скільки їх.

— Так їх і зараз як собак недорізаних. Сотні дві буде. Одного з них мої хлопці вчора додому відводили, бо геть був п’яний. Все варняка, мовляв султан тим латинянам в пику дає, а ми приїхали розвідати, чи можна їм і по потилиці додати. То я так зрозумів, що вони хочуть на латинян із нашого боку вдарити.

— От-от, саме це мені і треба. А для початку візьми ось.

І товстий капшук перейшов у Самійлову долоню.

Коли вони повернулися до багаття, веселощі були в розпалі. Розпашілий Медовуха непевним рухом тицьнув Самійлові дерев’яну чашу.

— Ану, скуштуй нашого, друже. А ти, Мустемеджан, сідай поруч… Бач, які гарні хлопці? Налийте хтось моєму другові, братове!

Мустем випив чашу, похапцем заходився закушувати. Вино було з тої бурди, що від однієї чаші, коли не закушувати, можна втратити розум. Для годиться посидів ще трохи, тоді підштовхнув Медовуху:

— Час повертатися.

— Як? — здивувався той. — Куди?

— В Акерман.

— Не знаю ніякого Акерману, — рішуче мовив Медовуха. — Мені й тут добре… Гей, люди, а де музика? Нема? А в Акермані є? Тоді їдемо…

Він підвівся, зробив кілька кроків і впав, по-дурному гигикаючи. А через хвилину солодко захропів.

— Казали ж йому, щоб не перебирав, — винувато мовив Трясило. — А він як з цепу зірвався — одразу три чаші без заїдку.

— Це буває, — пояснив Мустемові Самійло. — Особливо з тими, хто звик до горілки. Їм все здається, що вино — це вода. А воно не зовсім так.

Якусь хвилину Мустем роздумував, покушуючи вуста. Везти таким Медовуху не можна, ще в’язи собі дорогою скрутить. Але й чекати, коли він прийде до тями, теж не годиться.

— Можете зранку доставити його до Акермана? — запитав у Самійла.

— А чому ж ні, — згодився той. — Мені самому треба там бути. Тільки куди його відвезти?

— До Трясила. А куди далі — він буде знати.

Коли плюскотіння, віддаляючись, затихло, Медовуха раптом підвівся і ясним голосом сказав:

— А тепер, Самійло, поговоримо серйозно.

— Тьфу ти! — тільки й сказав ватаг бродників.

Сонце вже сідало, коли Сашко почистив і напоїв коней. Тоді подався до лиману, де вже купалося все посольство. Один лише Коцюба діловито походжав по табору з

1 ... 32 33 34 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогонь до вогню», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогонь до вогню"